Теодор Драйзер - Титан, Теодор Драйзер

— Поки що ні. Але ж шліфування лінз займе щонайменше чотири роки, і у нас буде час потурбуватися і про решту. Місце, втім, ми вже вибрали — в дільниці Лейк-Женева, і вже, безумовно, не втратимо можливості і придбати ділянку, і збудувати обсерваторію, як тільки до цього випаде нагода.

І рівні, білі зуби знову блиснули в усмішці, в той час як гострі оченята свердлили Ковпервуда за товстими скельцями окулярів. Френк відразу втямив, які перед ним відкриваються перспективи. Він спитав, скільки буде коштувати вся обсерваторія. Доктор Гупер висловив упевненість, що триста тисяч доларів мають із лишком покрити витрати — вартість об’єктива, земельної ділянки, будівель і решти устаткування. Словом, уся велична споруда може бути побудована на ці гроші.

— Яка сума у вас уже є для придбання об’єктива?

— Шістнадцять тисяч доларів наразі.

— А в які терміни мають бути внесені кошти?

— Впродовж чотирьох років, по десять тисяч на рік. Цього достатньо, щоб забезпечити роботу над лінзами.

Ковпервуд задумався. Десять тисяч на рік можна було розглядати просто як виплату адекватної платні впродовж чотирьох років, а за цей термін він зуміє без труда виділити решту, необхідну для обсерваторії суму. Адже на той час він буде ще багатшим. Його плани будуть ще ближчими до здійснення. Після такого трюку (всім, звісно, стане відомо, що він узяв та й подарував університетові цілу обсерваторію вартістю триста тисяч доларів, і її так і будуть називати — обсерваторією Ковпервуда), він уже, певна річ, не зустріне відмови ні в нью-йоркських, ні в лондонських, ні в будь-яких інших банках, якщо йому знадобиться кредит для його чиказьких підприємств. Його ім’я в один день прогримить на весь світ! Френк помовчав. Нічого не можна було прочитати в його спокійному, непроникному погляді, хоча хвилююче бачення власної величі наче засліпило його на мить. Нарешті! Нарешті!

— Що ви скажете, пане Гупер, — тихо спитав він, — якщо замість десяти людей, кожен із котрих має дати вам по чотири тисячі доларів, як ви спочатку припускали, вам запропонує ці гроші одна особа? Дасть вам всі сорок тисяч впродовж чотирьох років, по десять тисяч на рік? Влаштує це вас чи ні?

— Любий мій пане Ковпервуд! — засяяв доктор. — Чи маю я розуміти, що ви самі, особисто хочете забезпечити нас засобами на придбання об’єктива?

— Так! Але тільки за однієї умови, пане Гупер.

— Я слухаю.

— Хочу, щоб мені надали право взяти на себе й усі інші витрати — оплату ділянки, будівель, коротко кажучи — всієї обсерваторії. Сподіваюся, що ця розмова залишиться між нами — в тому випадку, звісно, якщо ми не вирішимо питання для взаємного задоволення, — дипломатично й обережно додав Френк.

Ректор університету схопився зі стільця і з невимовним виразом вдячності та захоплення глянув на Ковпервуда. Він був людина ділова, обтяжена працею та турботами. Обов’язки його були достатньо широкі. Скинути з плечей настільки несподіваним чином одну з найважчих турбот було для нього великим полегшенням.

— Особисто я, в рамках даних мені повноважень, готовий негайно прийняти вашу пропозицію, пане Ковпервуд, і подякувати вам від імені нашого університету. Для дотримання формальностей я буду змушений поставити це питання перед опікунського радою, але, звісно, не маю жодного сумніву в їхньому рішенні. Вашу пропозицію приймуть із глибокою вдячністю. Дозвольте мені ще раз висловити вам своє захоплення.

Вони обмінялися дружнім рукостисканням, і доктор Гупер зник за дверима. Ковпервуд неквапливо опустився в крісло, приставив кінчики витягнутих пальців один до одного і на кілька секунд дозволив собі зануритися в мрії. Потім покликав стенографістку і став диктувати. Він не хотів поки що зізнатися навіть самому собі, які величезні вигоди обіцяла йому ця затія.

У результаті цього побачення пропозиція Френка була в порівняно короткий термін офіційно прийнята опікунською радою університету і, за згодою того ж Ковпервуда, оприлюднена в усіх часописах. Завдяки особливому збігу обставин, вже описаному вище, ця новина викликала сенсацію. Гігантські рефлектори та рефрактори вже оглядали небо з різних точок земної кулі, але жоден із них ні величиною, ні якістю об’єктива не міг посперечатися з майбутнім телескопом. Не встиг ще Чиказький університет отримати цей дарунок, як Френка вже оголосили покровителем наук і благодійником людства. Не тільки в Чикаґо, але і в Нью-Йорку, Лондоні, Парижі, в усіх великих містах світу, які є центрами наукового життя, схвильовано обговорювалася ця надзвичайна пожертва казково багатого американця. Фінансисти, безперечно, також не забули його відзначити, і коли агенти Ковпервуда з’явилися до них у пошуках грошей під заставу акцій міської надземної залізниці, на яку Френк, за їхніми словами, мав якщо не сьогодні, то завтра отримати концесію терміном на п’ятдесят років, — вони не зустріли відмови. Що не кажіть, а людина, котра спроможна подарувати університету трьохсоттисячну обсерваторію в той момент, коли всі вважали, що він відчуває серйозні фінансові труднощі, має міцно стояти на ногах, повинен мати колосальний резервний капітал. І після певної підготовки — Ковпервуд в ці дні побував, наче мимохідь, на Среднідл-стрит у Лондоні та на Волл-стрит у Нью-Йорку — було укладено угоду з одним англо-американським банкірським домом, на підставі якого більшість акцій проектованої надземної дороги було прийнято цією фірмою для продажу в Європі й інших частинах земної кулі, а Френк отримав достатньо готівки, щоб узятися за прокладання дороги. Всі акції його наземних міських доріг негайно піднялися на кілька пунктів, і тим, хто вже прогнозував крах Ковпервуда, залишалося тільки скреготати зубами від безсилої люті. Навіть «Гекелмаєр і Ко» почали з цікавістю придивлятися до його діяльності.

Енсон Меррил, котрий зовсім нещодавно пожертвував університету велику земельну ділянку для спортивного стадіону, скорчив кислу міну, дізнавшись, як його перевершив Ковпервуд. Хосмер Генд, котрий пожертвував університету хімічну лабораторію, і Шрайхарт, котрий будував гуртожиток, були не менш збентежені. Адже Ковпервуд, витративши поки що куди менше коштів, ніж вони, ухитрився наробити значно більше галасу завдяки ефектності свого дару. Це тільки зайвий раз свідчило про те, як нечувано щастить цьому чоловікові й як оберігає його доля, руйнуючи всі підступи його ворогів.

44. У погоні за концесіЄю

Після того як гроші на будівництво надземних залізниць були здобуті таким блискучим