Жозе Сарамаго - Євангелія від Ісуса Христа

йому познайомитися з ними, а по-друге, прийти з усіма своїми друзями в Єрусалим, бо Ісус призначив їм усім побачення через три місяці у Віфанії. Про те, що робили на землях ізраїльських ці дванадцятеро людей, особливо нема чого розповісти, по-перше, тому, що за винятком кількох дрібних подробиць із їхнього життя та смерті, не вони становлять предмет нашої розповіді, а по-друге, тому, що вони — кожен по-своєму та в міру власних здібностей — були наділені лише спроможністю повторювати науку свого вчителя та наслідувати його вчинки, а це означало, що навчали вони того самого, що й він, а от зцілювали людей як хто вмів. Шкода, що Ісус їм категорично заборонив переходити через землі поган і відвідувати міста самарянські, бо цей вияв нетерпимості, особливо дивної та несподіваної в чоловіка, так добре вихованого, позбавив їх можливості полегшити свою майбутню працю, адже Бог виявив очевидне бажання розширити свої володіння і свій вплив, і рано чи пізно їм усе одно доведеться йти не тільки до самарян, а й до поган, чи то тутешніх, чи тих, які живуть у далеких краях. Ісус дав їм доручення зцілювати хворих, воскрешати мертвих, очищати прокажених, виганяти бісів, але, правду кажучи, крім дуже туманних згадок найзагальнішого характеру, історія не зберегла ніякої пам’яті про такі діяння апостолів, якщо вони навіть мали місце, а це з усією очевидністю показує, що Бог обдаровує своєю благодаттю далеко не кожного й навіть найблискучішим рекомендаціям довіряти не квапиться. Коли дванадцятеро знову зустрінуться з Ісусом, вони, безперечно, матимуть, що йому розповісти про свої проповіді, в яких вони закликали до загального покаяння, але їм буде дуже мало чого сказати про свої успіхи в галузі лікування недужих, бо ж не можна справді заносити до таких успіхів вигнання деяких дрібних бісів, таких хирлявих і слабосилих, що не треба докладати надто великих зусиль, аби перегнати їх від однієї людини до іншої. Вони також, безперечно, розкажуть йому, як погано зустрічали їх у краях, що їх не можна вважати поганськими, та в містах, де, либонь, не було жодного самарянина і де вони могли втішити себе тільки тим, що струшували порох зі своїх ніг, так ніби в усіх їхніх лихих пригодах була винна бідолашна пилюка, яку всі топчуть і яка ніколи й нікому на це не скаржиться. Але Ісус наперед розтлумачив, що їм треба робити за подібних обставин, вони повинні зберігати смирення й спокій, адже йдеться про ставлення не до них самих, а до слова Божого, яке вони із собою принесли. Не намагайтеся підшукувати потрібні слова, до вас прийде натхнення й підкаже, щó вам треба в цю мить казати, — так пояснював їм Ісус. А якщо навіть у цьому випадку вас спіткає невдача і з’ясується, що переконливість та обґрунтованість віровчення дуже навіть залежить від того, чиїми устами воно проповідується, то надалі доведеться зробити з цього відповідні висновки.

А погода була просто чудова, у повітрі стояли пахощі, схожі на пахощі свіжих, щойно зрізаних троянд, а дороги були такими чистими, ніби янголи покропили їх росою, а потім підмели віниками з лавра й мирта. Ісус і Марія Магдалина подорожували інкогніто, ніколи не ночуючи в караван-сараях, уникаючи приєднуватися до караванів, де був найбільший ризик зустрітися з кимось, хто їх упізнав би. Не можна сказати, щоб Ісус зовсім ухилявся від виконання своїх обов’язків, Бог, який стежив за ним пильно й невідступно, ніколи йому б цього не дозволив, але здавалося, що той-таки Бог вирішив надати йому короткі вакації, бо на дорозі їм не зустрічалися ані прокажені, які благали б очистити їх, ані біснуваті, що відкидали будь-яку допомогу, а села, якими вони проходили, буколічно втішалися миром Господа, так ніби з власної охоти вийшли на дорогу покаяння. Ісус і Магдалина спали там, де їх захоплювала ніч, задовольняючись тим, що могли притулитися одне до одного, і часто єдиним дахом у них над головою було небесне склепіння, величезне чорне око Бога, всіяне міріадами зірок, що є віддзеркаленням поглядів людей, які покоління за поколінням споглядали небо, звертаючись зі своїми запитаннями до тиші й вислуховуючи ту єдину відповідь, яку вона може дати. Згодом, коли Марія Магдалина залишиться у світі сама-одна, вона любитиме спогадувати ці дні й ночі, але щоразу їй доведеться захищати свою пам’ять від натиску розпачу й болю, захищати свій острівець любові від високих хвиль розбурханого моря нещасть та від страховищ, які виринатимуть із його глибин. Цей час уже близько, але ні в небі, ні на землі не видно знаків його наближення — так пташка, яка літає у вільному просторі, не помічає швидкого сокола, що, випустивши пазурі та склавши крила, каменем падає на неї з високого неба. Ісус і Марія, йдучи, співають, інші подорожні, що їх не знають, кажуть: Які ж вони щасливі, й у ті хвилини не було нічого більш істинного. Так вони дійшли до Єрихона, а далі, не поспішаючи, бо заховатися від нестерпної спеки не було де, витративши на цю подорож цілих два дні, дісталися до Віфанії. Минуло два роки, відколи Марія покинула сестру й брата, й вона не знала, як вони тепер її зустрінуть, тим більше, що, пішовши з дому, вона стала жити поганим життям. Можливо, вони думають, що я вмерла, сказала вона, а може, їм навіть хотілося, щоб я вмерла, але Ісус переконував її, щоб вона викинула ці погані думки з голови. Час усе лікує, казав він, забуваючи про те, що рана, якої завдала йому власна родина, досі не загоїлася й досі кровоточить. Вони увійшли до Віфанії, й Марія затулила половину обличчя від сорому, що сусіди її впізнають, але Ісус лагідно дорікнув їй: Від кого ти ховаєшся, ти вже не та жінка, яка жила тим життям, та жінка більше не існує. Я справді тепер інша, аніж була, але та інша й та, якою я є тепер, міцно пов’язані між собою узами сорому та ганьби. Тепер ти та, якою ти є, і ти зі мною. Хвала за це Богові Всевишньому, тому, який одного дня тебе забере від мене, і з цими словами Марія відкинула покривало й відкрила обличчя, проте ніхто не сказав: Онде йде сестра Лазаря, та, яка жила життям повії.

Ось мій дім, сказала Марія Магдалина, але в неї не вистачило духу ані постукати, ані когось покликати. Ісус штовхнув хвіртку, яка була лише прихилена, й запитав: Хтось є в домі? — й жіночий голос йому відповів: