КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА - Гібридні дракони, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА

      - Дурня! – Відізвалася знизу Власта Скриня.

      - Може, - запропонувала Огняна, - мені посадити тебе на спину?

      Власта позеленіла, здобрила землю і мляво відповіла:

      - Ні, не треба. Ще чого доброго, Чупринка мене скине з твоєї спини. А ще, я зіпсую свою дорогезну спідницю, на дизайнерській сукні.

       Огняна сперечатися не стала. Власта, як і більшість людей спокійно літала літаками, але не почувалася добре на Драконі.

        - Про що я? А. Так от. Все це – дурня. Не могли люди погодитися на Середньовіччя, адже там не було смартфонів, комп’ютерів, не кажучи вже про скайп.

        - Уяви собі: проковтнули це, як миленькі, - сумно сказала панна-Дракон. – Декілька сотень тисяч вийшли протестувати проти відміни електрики, мобільних та Інтернету. Урядові війська розстріляли усіх, у багатьох країнах. Літаки заіржавіли, так само, як і атомні субмарини. Господарство тепер – натуральне. А замість Академії наук – богословські школи. Навіть антибіотики заборонили! Тепер смертність б’є всі рекорди. Хоча, народжуваність також збільшилась – ніхто не вживає контрацептиви. А ті, в кого збереглися залишки зі старих часів – всі згоріли у вогнищах інквізиторських вогнищ.

      - Але ж, це не притаманно до України, - втрутився Алан. – Я маю на увазі - інквізицію.

      - Якщо ти знаєш історію, це не означає, що інші її знають, - зітхнула Огняна. –  Зараз ми летимо до Львова, бо там резиденція Великого Інквізитора Західного регіону. Великий Інквізитор винесе вирок щодо твоїх батьків.

       - В чому їх звинувачують? – Запитала біла, наче щойно побілена стіна, Фрося.

       - Тероризм – бо вони не корилися Уряду, відьомство – бо вони лікували людей, єресь – бо вони казали, що всі люди рівні у своїх правах. Ну, і ще трохи всього.

       Хоча було літо, але їх чотирьох бив озноб, навіть Огняну. Це було схоже на якесь хворобливе нічне жахіття, на відвідини страшного кіно, або на читання футуристичної книги. Адже, людям двадцять першого століття було важко зрозуміти: яким чином сучасні люди дозволили зробити із собою таке.

       За три години, панна-Дракон зупинилася на Замковій (Княжій) горі, прямо серед зеленого занедбаного лісу.

      - Далі ми підемо пішки, - пояснила Огняна.

      - У центрі міста ти не літаєш? Чому? – Запитала Фрося.

      - Тому що, своїм міцних хвостом, я можу зачепити будівлі і зруйнувати їх. А ще: ми, Дракони,  до життя людей не втручаємося, - сказала панна-Дракон. – Ну, майже. Оце ми вже із Смоком влізли, то маємо допомагати своїм друзям. Але пана Заправлюда ми рятувати не можемо, бо… будівлі, - вона розвела руками.

        Вони йшли похмурим сірим містом. Будівлі скрізь були облізлі – навіть гірше ніж в Одесі. Люди, які їм зустрічалися були сумні худі та злі. Одежа на містянах була вилиняла, довга та лляна. Якби не хвилювання за батьків, Фрося б подумала, що потрапила на великий майданчик, де знімають фільм про Середньовіччя, або фентезі.

       - Зараз мало їжі, - пояснила Огняна. – Натуральне господарство без застосування тракторів, комбайнів та добрив погано позначається на кількості врожаю. А ще минулі два літа були дощовими, а до того два літа були надто посушливі. З-за кордонну ми їжу не купуємо, бо у всіх такі самі проблеми.

      - А в Америці теж Середньовіччя? – Запитав Алан.

      - А ми цього не знаємо, - знизала плечима панна-Дракон. – Ми зі Смоком та Жаром намагалися зазирнути через наш драконівський Інтернет до них – але інформація не читалася. Невідомо: ви вони шифруються, чи також з’їхали з глузду.

       Пройшовши повз високі будівлі, вони вийшли на площу ринок.

       - Нічого собі, - ледь не свиснула Скриня. – Що це із Ратушею сталося? Де її вежа?

       - Зруйнували. Жодна будівля не може бути вищою за церкви, собори чи костьоли. Тож, вежу зруйнували, але відремонтувати, як слід, не змогли. Тож, дах тепер протікає, а взимку у будівлі лютий холод. Зараз там знаходиться в’язниця для тих, хто очікує на рішення Великого Інквізитора.

        Трійка пересмикнулася. Вони перелякано оглядали два кілка, які стояли на бруківці, завалені хмизом. Огняна перехопила їхні сполохані погляди.

       - А… Замість фонтану з Адонісом тепер тут - місце страти. А замість фонтанів з Амфітритою та з Нептуном, тепер бруківка, в центрі якої стоять: Апостоли Петро та Павло, відповідно. Петро на хресті, до гори ногами.

       Вона постукала у дерев’яні, поїдені жуками двері у кам’яній стіні, де ще двадцять років тому була Аптека-музей. Двері відчинилися, і переляканий худорлявий чоловік впустив всіх чотирьох до приміщення.

      - Ваша криївка знаходиться прямо під носом Інквізитора? – Здивувався Алан.

      - Ніхто не робіть криївки під носом Інквізитора, бо це – небезпечно, - відповіла панна-Дракон. – Саме тому, ми й влаштували свій штаб у Львові тут. А тепер, Василько вас погодує, поки я пошукаю Смока. І не виходьте. Ви не знаєте тутешніх правил.

        Василько мовчки вийшов, а потім повернувся із великою каструлею супу. Із цибулі. Тобто, весь суп складався з: води та цибулі. Молоді люди здивовано переглянулися, і Василько змилостивився. За хвилину він приніс черствий хліб, дещо салатового кольору.