Вільгельм Мах - Вчителька, дочка Колумба

Письменник вдається до зображення докорінних змін в польському селі, починаючи з 1942 до початку 50-х рр. Йдеться про зміни в свідомості людей на тлі глибоких соціальних перетворень у народно-демократичній Польщі.

Особливе місце в творчості В. Маха належить роману «Життя велике й мале» (1959), що дістав премію на всепольському літературному конкурсі. Головний герой твору — малий хлопчик. Розкриття наївного дитячого уявлення про людей та їхні взаємовідносини, відтворення неповторного аромату дитинства з журливою і поблажливою посмішкою людини, яка навіки розпрощалася з ним,— найбільше художнє досягнення Маха у цьому романі. Дійсність постає перед читачем у сприйнятті істоти, яка ще не розуміється на політичних подіях, не вміє дати належної оцінки тому, що навколо неї відбувається. Автор уникає категоричних суджень, передовіряючи читачеві самому розібратися в зображуваному і виробити до нього своє ставлення. Сувора реальність перших повоєнних років, соціальні, національні й релігійні конфлікти, переломлені через дитячу уяву й віру в беззастережну остаточну перемогу добра над злом, створюють особливий клімат роману Маха. Світ легенд і казок, снів і спогадів, дитячої безпосередності й простодушності виступають цілющим джерелом, наснагою для перенесення труднощів, страждань і розчарувань, що їх несе з собою зрілий вік. «Із снів і спогадів,— пише Мах,— як із затаєного в лісі джерела, струменять казки, легенди. І всі ми в годину страху і сумнівів черпаємо з них потрібну людині бадьорість».

В 1961 р. з-під пера Маха виходить твір, який дещо вирізняється з загального творчого доробку письменника. Ідеться про експериментаторський роман «Гори над морем чорним», де робиться спроба осмислити і вмотивувати творчий процес на очах у читача. Разом із створенням певних фабульних ліній, як завжди у Маха цікавих і неоднозначних, дається їх аналіз, простежується складний взаємозв’язок між письменником як конкретною живою людиною і його творінням, між суб’єктивним і об’єктивним. У творі переплітаються, збагачуючи одна одну, три форми оповіді: про автора, оповідача й героя. Мах вдається до часових і просторових зміщень, проблемно-тематичної поліфонії. Виникає книжка і водночас критична розвідка про неї, автобіографічні відомості і суворий документалізм поєднуються з багатим світом уяви. В усі події книжки, різні за часом, за ступенем достовірності (іноді це фрагмент літературного твору, іноді щоденник, іноді щось на зразок спогадів героя), вливаються роздуми про новітній роман І його структуру, про його можливості та слабкі місця.

У наступному своєму творі «Вчителька, дочка Колумба» Мах не пішов шляхом, накресленим у романі «Гори над морем чорним», а знову звернувся до багато в чому традиційної форми, виявляючи тісний зв’язок з поетикою класичного реалізму,— твір цей, до речі, перегукується з оповіданням Стефана Жеромського «Силачка».

Відчуваючи, очевидно, відверто експериментаторський характер роману «Гори над морем чорним», його надто складну для сприйняття ідею й фабулу, Мах вирішив написати не лише цікаву, а й зрозумілу широкому колу читачів книгу на сучасну тему.

Захоплюючу розповідь про незвичайну долю молодої сільської вчительки, про її вперту боротьбу з косністю, рутиною, пияцтвом, відсталістю, її складне почуття до місцевого старости Зенона Балча — людини сильної, але душевно скаліченої війною, польська літературна громадськість одностайно вважає проявом здорового, нормального реалізму, «твором з прекрасним образом позитивного героя» (Я. Івашкевич).

Цікава вже сама історія появи роману. Народився він з раніше написаного кіносценарію, за яким було знято фільм «Агнешка, І946». Окремі, властиві кіносценарієві моменти залишилися в книжковому варіанті. Так, значна роль відведена зоровій, просторовій уяві читача, в романі багато об’ємних описів обстановки, фактури, форми, барв. Безперечним відгомоном кіносценарної основи є акцентована увага автора до мовної характеристики героїв, власне — до діалогів. Згадаймо хоча б детально розроблений автором діалог учительки Агнешки Жванець з сільським старостою Балчем. Книжковий варіант, у свою чергу, дозволив поглибити відтворення внутрішнього світу героїні. Думки й почуття Агнешки розкриваються не лише в її розмовах з людьми і в конкретних діях, айв розгорнутих внутрішніх монологах, у вигляді ненаписаних листів до подруги Ізи. Ці надзвичайно цікаві психологічні етюди, вписані в розповідь виразно дійового, динамічного плану, надають творові особливої привабливості, свіжості й безпосередності. Він сприймається як своєрідна лірична сповідь душі, як поема в прозі.

Перед читачем постає знайома колізія «Силачки» Жеромського: високі й світлі поривання дівчини, що мріє нести людям знання й правду, наштовхуються на похмуру дійсність. В романі не визначено точно час дії, але він цілком відчутний — мова йде про початок 50-х років. В кіносценарії час дії відсунуто дещо назад, в 1946 рік, і зміщення таке цілком логічне. В творі Мах дозволив собі зупинитися на виключному випадкові, свідомо нагнітаючи й концентруючи фарби з однією метою: якнайповніше розкрити внутрішній світ Агнешки, ті потенційні сили, які допомагають їй піднятися над оточенням, подолати, здавалося б, нездоланне.

У пам’яті людей повоєнного села іще свіже недавнє минуле. Це знаходить почасти своє пояснення в творі. В околицях села точилися в свій час жорстокі бої з гітлерівцями. Партизанським загоном керував сьогоднішній староста Балч, це він повів партизан в атаку на німецькі укріплення. Бій цей, що приніс Балчу славу героя і залишив на місцевому кладовищі могили полеглих, навіки лишився в пам’яті його учасників як символ героїзму, справжньої самопожертви. Мах прагне підкреслити, що саме війна і породжена нею звичка командувати були першопричиною духовної деградації цікавої й самобутньої натури Балча.

У важкі повоєнні роки не могли, звичайно, негайно й безболісно здійснитися мрії Балча про досконалу людину та ідеальні людські відносини. Повний моральний розквіт людини в нових, соціалістичних, умовах Балч хотів би бачити одразу ж після закінчення війни; на його думку, викорінення недоліків мало відбутися механічно й негайно. Оскільки дійсність не відповідала мрії, Балч звертає свій погляд назад, до мертвих. Велетнів духу бачить він лише в полеглих товаришах. Культ мертвих і впровадження воєнних порядків виглядають часом як страшна містична гра, як деспотизм, викликаний, кінець кінцем, відчаєм, невмінням та небажанням включитися в багатий на цікаві й знаменні події сьогоднішній день.

Максималістські вимоги Балча, які не враховують реальної історичної обстановки, стають причиною спотворення його ідеалів, а також негідних засобів їх здійснення. З величного народжується щось відверто низьке й надривне, щось анахронічне й хворобливе.