Джо Аберкромбі - На лезі клинка

водночас із Джезалем, коли він, похитуючись, позадкував. Усі старанно заготовлені плани, усі ретельно продумані поради Варуза розчинились у повітрі. Джезаль скривився від болю і шоку. Його рука досі пульсувала від сили могутнього удару, вуха досі дзвеніли від страшного звуку зіткнення клинків, щелепа відвисла, а коліна тремтіли.

Це був аж ніяк не багатонадійний початок, але одразу після першого удару впав ще сильніший другий. Джезаль відскочив і метнувся вбік, намагаючись відірватись і виграти трохи часу. Часу, щоб виробити якусь тактику, якийсь трюк, що допоміг би спинити невблаганну хвилю миготливого металу. Але Горст не збирався давати йому час на роздуми. Він знову хрипло загарчав, а його довга шпага вже почала описувати нову нездоланну дугу.

Де міг ухилитись, Джезаль ухилявся, де не міг — захищався, а його зап'ястя вже боліли від невпинних ударів. Спершу він сподівався, що Горст втомиться. Ніхто не міг довго розмахувати такими великими шматками металу, які були у нього. Згодом скажений темп дасться здорованю взнаки і він сповільниться, ослабне, а його важкі клинки втратять свою злобу. Тоді Джезаль дасть уперту відсіч, знесилить свого суперника і переможе. Аґріонт вибухне радісними криками юрби. Це буде класична історія перемоги у нерівному бою.

Але от біда: Горст не втомлювався. Чоловік був наче машина. Збігло вже декілька хвилин, але в його прикритих важкими повіками очах досі не було ні найменшого натяку на втому. Джезаль узагалі не бачив у Горсті жодних емоцій — у ті рідкісні миті, коли він наважувався відвести погляд від блискаючих клинків. Великий довгий клинок все кружляв та кружляв лячними колами, а короткий був завжди готовий відбити ті слабкі, поодинокі Джезалеві випади, ні разу не хиблячи й не опускаючись навіть на дюйм. Сила ударів не слабшала, а гарчання виривалося із горла Горста зі щоразу більшим завзяттям. У публіки не було причин для радості, тому вона лише сердито гуділа. Натомість Джезаль почав відчувати, як його ноги повільнішають, лоб рясно пітніє, хват слабшає і клинки вислизають з рук.

Він передбачив цей удар заздалегідь, але був нездатний нічого вдіяти. Він відходив, доки було місце в колі. Він захищався і відбивався, доки не потерпли пальці. Але цього разу, коли він звів зболену руку і метал зіткнувся з металом, одна його втомлена нога підкосилась і Джезаль із зойком вилетів за межі кола, де гепнувся на бік, випустивши короткий клинок із зсудомлених пальців. Він упав обличчям у землю і набрав повний рот піску. Це було болісне й принизливе падіння, проте Джезаль почувався надто втомленим і побитим, щоб перейматися ще й цим. Він відчув ледь не полегшення, що побиття скінчилось, нехай і всього на хвилину.

— Одне очко на користь Горста! — вигукнув арбітр.

Слабенькі оплески поглинуло шалене улюлюкання, але здоровань мовби цього й не помітив: він побрів назад на своє місце, не зводячи голови, і вже готувався до наступного раунду.

Джезаль повільно перевернувся і став рачки, розминаючи онімілі руки і не поспішаючи підводитися. Йому потрібен був час, щоб перевести подих і підготуватись, щоб придумати якусь стратегію. Горст уже чекав на нього: кремезний, мовчазний, нерухомий. Джезаль обтріпував із сорочки пісок і гарячково метикував. Як його здолати? Як? Він обережним кроком повернувся на своє місце і наготував клинки.

— Почали!

Цього разу Горст нападав з іще більшим натиском, розмахуючи клинками, наче косою в полі, і цим змушуючи Джезаля метатися по колу. Один удар пройшов настільки близько від його лівого боку, що він відчув, як у щоку дмухнув вітер. Наступний, справа, оминув його так само близько. А потім Горст зробив боковий замах, націлюючись на голову Джезаля, і той помітив лазівку. Він проскочив під ударом, певний, що лезо зачепило кінчики його волосся, і скоротив дистанцію, коли важка довга шпага завершила свій політ, ледь не поціливши арбітра у лице на зворотному шляху і залишивши правий бік Горста цілковито незахищеним.

Джезаль кинувся на чортового здоровила, впевнений, що йому нарешті вдасться зробити хоч один укол. Але Горст піймав випад своєю короткою шпагою, гарди двох клинків брязнули, а тоді зчепились. Джезаль люто змахнув короткою шпагою, але якимось чином цей удар Горст теж заблокував: він саме вчасно підняв свою довгу шпагу, піймавши клинок Джезаля прямо перед грудьми.

На мить чотири клинки зчепилися, заскреготівши ефесами, обличчя суперників розділяло всього кілька дюймів. Джезаль гарчав, як пес, зціпивши зуби, м'язи на його обличчі застигли у гримасі. Грубі риси обличчя Горста не виявляли особливого напруження. Він був схожий на людину, яка вийшла посцяти: наче займався рутинною і трохи неприємною справою, яку просто треба виконати якомога швидше.

Поки їхні клинки були зімкнуті, Джезаль штовхав з останніх сил, напруживши кожен свій натренований м'яз: ноги впиралися в землю, прес напружувався, щоб вивернути руки, руки штовхали вперед зап'ястя, а зап'ястя відчайдушно стискали руків'я шпаг. Кожен м'яз, кожне сухожилля, кожна жилка. Він знав, що у нього краща позиція, що здорованя можна вибити з рівноваги, якби тільки він міг відсунути його назад на крок... на дюйм...

Всього лише одну мить їхні клинки були зімкнуті, а тоді Горст опустив плече, закректав і жбурнув Джезаля, як дитина жбурляє геть обридлу іграшку.

Джезаль позадкував, роззявивши рота й округливши очі від здивування, спотикаючись об землю, весь зосереджений на тому, щоби втриматися на ногах. Він почув, як Горст знову рикнув, і був вражений, коли побачив, що важка довга шпага вже летить по дузі до нього. Джезаль уже не міг ухилитись, та й не мав на це часу. Він інстинктивно здійняв ліву руку, але товстий, затуплений клинок вирвав коротку шпагу у нього з рук, наче соломинку, і врізався йому в ребра, вибивши з нього дух із криком болю, що прокотився протяжною луною по притихлій арені. Ноги Джезаля підломилися, і він упав на землю, розкинувши руки і хриплячи, наче ковальський міх.

Цього разу не було й тіні оплесків. Натовп ненависно ревів, свистячи і шикаючи на Горста, коли той побрів до своєї загорожі.

— Чорти б тебе побрали, Горсте, клятий ти головорізе!

— Вставай, Лютаре! Вставай і бий його!

— Повертайся в хлів, скотино!

— Звір проклятий!

Їхнє шикання змінилося невпевними підбадьорливими вигуками, коли Джезаль підвівся з трави. Весь його лівий бік палав. Він би закричав від болю, якби йому було чим дихати. Незважаючи на всі його зусилля, на всі тренування, він аж ніяк не дотягував до свого суперника і добре це розумів. Сама думка про те,