Лариса Лешкевич - Від вічного кохання лише неприємності, Лариса Лешкевич

Гайя з хвилюванням ступила під кам'яні склепіння замку, але тепер –  не як перелякана гостя, а  як повноправна господиня.

Тешеб йшов трохи позаду, милуючись її легкими, обережними кроками. Гайя попрямувала в пам'ятну їй спальню і зупинилася на порозі.

–  Якщо хочеш, ця кімната щезне, – сказав Тешеб. –  тут  дуже багато непотрібних спогадів.

–  Я розумію… різні дівчата, яких ти вибирав…

– Саме так.

–  Але всі вони в минулому, ти сам казав, що не пам'ятаєш про них, тому і мені – однаково!

– Якщо  тобі все одно, то мені й поготів, – відповів, обіймаючи її, Тешеб.

– Коли прибудуть гості? – Гайя  тихенько  поцілувала  його в плече.

– Скоро… Твої батьки також запрошені…

– Родичі  і наближені? Сін  і  всі  інші?

– Так. Подумай,  кого  ти ще хочеш бачити.

– Верлену. А Каріну можна?

– Звичайно. За ними надішлють машину. Але потім твоїй подрузі доведеться стерти пам'ять. Вона не в міру  цікава і любить побалакати… Верлена, я так розумію, залишиться  при тобі?

– Залишиться! А Веста ще тут?

– Веста зобов'язана служити Богу Повного місяця, а я відмовляюся від чар з завтрашнього дня… Хочеш, щоб її  не було вже сьогодні? – спитав Тешеб.

– У жодному разі! Я й не тримаю образи…

– Добре. Давай я покажу тобі замок. Ти бачила лише кілька кімнат, а він величезний.

– І все-таки, де він розташований? – запитала Гайя, йдучи поряд із Тешебом. 

– Це грань світів, де я  створив своє власне недоторканне місце. Але звідси  можно  відкрити  вихід куди завгодно.

– Заглянемо спершу до бібліотеки? Я скучила, – сказала Гайя.

Бібліотека зустріла їх теплим сутінком і безмовністю.

Камін був погашений, важкі штори не пропускали зовнішнього світла.

–  Шкода, що не можна пережити ще раз! І ще раз! – прошепотіла Гайя, притискаючись до Тешеба.

– Можу повернути нас у минуле, але дивитися доведеться зі сторони, ні в чому не  брати  участь

–  Ні, так  не цікаво!

– Тоді можна пережити нові враження, –  сказав Тешеб, ніжно обмацуючи своїми губами її губи.

Гайя майже безмовно засміялася, але сміх одразу перетік у утробне муркотіння – Тешеб почав пестити її груди.

– Пані, – порушив їхню гру поважний голос Вести. – Бажано переодягтися та зробити зачіску. Гості ось-ось приїдуть. Я приготувала вбрання, що підходить для торжества.

– Дякую!  Тільки я не хочу міняти одяг, –  засміялася Гайя,  – Сподіваюся, тепер мені це дозволено?

– Але Пані… Це не зовсім пристойно для свята!

– Нічого! – Гайя вивільнилася з рук Тешеба, підійшла до величезного дзеркала, що  висіло  у простінці між важкими книжковими стелажами. 

На ній була одягнена легка, у клітинку сорочка з короткими рукавами і  широкі штани з накладними кишенями. На ногах – кросівки. На зап'ясті – плетений браслетик.

Волосся вона недбало заплела у косу. 

–  Дуже пристойно для свята!  

– Як забажаєте! – сказала Веста, схиливши голову, і додала, дивлячись на Тешеба: –  Завтра вранці я залишу замок назавжди.

– Ти добре мені служила, Весто. Яку винагороду забажаєш, таку й отримаєш. Вибирай! – запропонував Тешеб.

– Ти й так дав мені надто багато. Я нічого більше не потребую, – байдуже промовила вона.

– Як скажеш! 

–  То ж бажаю вам щастя!

Гайя уважно розглядала себе в дзеркало і вдавала, що її ця розмова не стосується…

Околиці замку тонули у вечірніх сутінках.

Тешеб захотів, щ щоб у його світі день і ніч, зима та літо змінювали одне одного.

Чим темнішим ставало  вологе повітря, тим яскравіше  розгорялося світло  в банкетній залі і прилеглих до нього кімнатах. 

Тиха, спокійна музика не заважала розмовам гостей.