Френк Херберт - Діти Дюни

Алія вхопилася за голову й підійшла ближче до вікна. Сперлася стегнами об парапет, проте голос далі ревів:

— Не роби цього! Перестань, а я тобі допоможу! Я маю план. Послухай мене. Припини це, кажу. Зачекай!

Та Алія відірвала руки від голови й ухопилася за зламану фрамугу. Одним різким рухом перекинула себе через парапет і зникла. Падаючи, вона навіть не зойкнула.

До кімнати долинув крик натовпу та глухий мокрий звук, з яким Алія вдарилася об сходи далеко внизу.

Лето глянув на Джессіку.

— Ми ж казали, щоб ви її пожаліли.

Джессіка відвернулася і сховала обличчя в туніку Фарад’на.

Припущення, що можна змусити всю систему діяти краще через натиск на її свідомі елементи, є виявом небезпечного неуцтва. Це частий неуцький підхід тих, хто називає себе вченими й технологами.

«Батлеріанський джигад» за Харк аль-Адою

— Він бігає вночі, кузене, — сказала Ганіма. — Бігає. Ти бачив, як він бігає?

— Ні, — відповів Фарад’н.

Вони з Ганімою чекали перед малою приймальною залою, куди прибули на виклик Лето. Збоку стояв Тийканік, почуваючись незручно через сусідство з леді Джессікою. Вона, навпаки, мала відсторонений вигляд, наче її думки блукали деінде. Минула всього година від ранкової трапези, але вже рушило з місця багато справ: виклики до Гільдії, послання до ДАПТ і Ландсрааду.

Фарад’н зауважив, що йому складно розуміти цих Атрідів. Леді Джессіка попереджала його, а все ж дійсність виявилася загадковою. Далі йшлося про заручини, хоча політичні причини для них, схоже, розсипалися. Лето посяде трон, щодо цього не було сумнівів. Звичайно, його дивної живої шкіри слід буде позбутися… з часом.

— Він бігає, щоб утомити себе, — промовила Ганіма. — Він — утілення Кралізеку. Жоден вітер його не пережене. Як пляма на дюнах. Я його бачила. Бігає і бігає. А коли нарешті вичерпає сили, повертається та кладе голову мені на коліна. І благає: «Попроси нашу матір усередині тебе знайти мені спосіб померти».

Фарад’н глянув на неї. Упродовж тижня, що минув від заворушень на площі, Твердиня перейшла на дивні ритми, таємничі прийоми й події. Розповіді про запеклі битви за Оборонною Стіною дійшли до нього через Тийканіка, у якого прохали військової поради.

— Я тебе не розумію, — сказав Фарад’н. — Знайти йому спосіб померти?

— Він просив, щоб я тебе підготувала, — промовила Ганіма. Її не вперше вразила дивна невинність цього принца Корріно. Це робота Джессіки чи його природжена риса?

— До чого?

— Він більше не людина, — сказала Ганіма. — Учора ти питав, коли він збирається позбутися живої шкіри? Ніколи. Це тепер його частка, а він частка її. Лето оцінює, що промине приблизно чотири тисячі років, перш ніж метаморфоза його знищить.

У Фарад’на пересохло в горлі, він судомно намагався заковтнути клубок.

— Розумієш, чого він бігає? — спитала Ганіма.

— Але якщо він так довго житиме й буде таким…

— Бо його пам’ять про те, як бути людиною, напрочуд багата. Подумай про всі ці життя, кузене. Ні. Ти не можеш цього уявити, бо не маєш такого досвіду. Зате я знаю. Я можу уявити його біль. Він платить більше, ніж будь-хто перед ним. Наш батько пішов у пустелю, намагаючись утекти від цього. Алія через страх перед цим стала Гиддю. Наша бабуся має лише невиразні дитячі початки цього стану, а й так мусить вдаватися до всіх бене-ґессеритських хитрощів, аби жити з цим. Зрештою, у цьому й полягає вишкіл Превелебної Матері. Однак Лето! Він такий один, і ніколи не буде другого такого.

Фарад’на приголомшили її слова. Імператор на чотири тисячі років?

— Джессіка знає, — промовила Ганіма, дивлячись на бабусю. — Він сказав їй минулої ночі. Назвав себе першим справді далекосяжним планувальником у людській історії.

— Що… він планує?

— Золотий Шлях. Я поясню тобі пізніше.

— А яка ж моя роль у цьому… плані?

— Мого подружжя, — відповіла Ганіма. — Він переймає розплідну програму Сестринства. Я певна, що моя бабуся розповіла тобі про мрію Бене Ґессерит створити чоловіка — Превелебного надзвичайної сили. Він…

— Ти хочеш сказати, що ми…

— Не лише це. — Вона взяла його за руку й тепло стиснула. — Він матиме багато відповідальних завдань для нас обох. Себто тоді, коли ми не творитимемо дітей.

— Ну, ти ще трохи замолода, — промовив Фарад’н, роз’єднуючи їхні руки.

— Ніколи більше не припускайся цієї помилки, — сказала вона. Її голос був крижаним.

Джессіка підійшла до них із Тийканіком.

— Тийк розповів мені, що бої поширилися на інші планети, — промовила вона. — Центральну Святиню у Біареку обложено.

Фарад’н подумав, що це було сказано занадто спокійним тоном. Уночі він разом із Тийканіком переглянув рапорти. Пожежа бунту перекинулася на всю Імперію. Її, очевидно, буде погашено, проте Лето доведеться воскрешати Імперію з жалюгідного стану.

— От і Стілґар, — сказала Ганіма. — Чекали на нього.

І знову взяла Фарад’на за руку.

Старий фрименський наїб увійшов у протилежні двері в супроводі двох колишніх командосів смерті з пустельних днів. Вони підходили розміреними кроками, але Стілґар зосередив увагу на Джессіці. Зупинився перед нею й обережно кивнув головою.

— Тебе досі гризе смерть Дункана Айдаго, — сказала Джессіка. Їй не подобалися такі перестороги з боку давнього друга.

— Превелебна Мати, — відповів він.

«Так воно й піде! — подумала Джессіка. — Зі всіма формальностями й згідно з фрименським кодексом, бо кров між ними тяжко зішкребти».

Вона сказала:

— Ми вважаємо, що ти зіграв ту роль, яку наклав на тебе Дункан. Не вперше людина віддає життя за Атрідів. Навіщо вони це роблять, Стіле? Ти сам не раз був готовий до цього. Чому? Ти знаєш, що взамін дають Атріди?

— Я щасливий, що ти не шукаєш виправдання для помсти, — промовив він. — Є, однак, справи, які я мушу обговорити з твоїм онуком. Ці справи можуть назавжди нас порізнити.

— Маєш на увазі, що Табр не принесе йому васальної присяги? — спитала Ганіма.

— Я маю на увазі, що залишаю за собою право винести присуд. — Він холодно глянув на Ганіму. — Мені не подобається те, чим стали мої фримени, — буркнув він. — Ми повернемося до давніх звичаїв. Без вас, якщо виникне така потреба.

— На якийсь час, можливо, — відповіла Ганіма. — Але пустеля помирає, Стіле. Що ти зробиш, якщо більше не буде хробаків, не буде пустелі?

— Я в це не вірю!

— За сто літ, — промовила Ганіма, — буде менше п’ятдесяти хробаків, вони будуть хворими, а утримуватимуть їх у резерваціях під пильним наглядом. Їхні прянощі будуть призначені лише для Космічної Гільдії, а ціна… — Вона труснула головою. — Я бачила розрахунки Лето. Він побував у всіх місцях планети. Він знає.

— Це черговий трюк, аби утримати