Анна Зегерс - Сьомий хрест

Коли все затихло, пані Кресс сказала:

— Ходімо нагору, а то сидимо весь час на одному місці.

— Так, — сказав Кресс, — все одно ми не зможемо заснути.

У мансарді Кресс влаштував собі робочу кімнату, тут було повно книг. З вікна було видно, що будинок стоїть в кінці нової вулиці, трохи осторонь від Рідервальдського селища. Небо було ясне. Георг уже давно не бачив ясного зоряного неба; над Рейном його повивав туман. І він глянув на небо, як дивляться люди, яким загрожує загибель, наче небозвід може їх урятувати. Пані Кресс зачинила віконниці і ввімкнула опалення; звичайно це робив сам Кресс, коли рано приходив додому. Вона прибрала книжки з краю стола й кількох стільців. «Зараз катують Пауля, — думав Георг, — а Лізель сидить і чекає». Георгове серце стиснулося від страху й сумнівів.

Чи можна цілком покластися на Пауля? Чи стане в нього сил? Тепер, звичайно, вже пізно про це думати. Кресси мовчали, вони, напевне, думали, що він засинає… А він, затуливши обличчя руками, у думці питав поради у Валлау. Треба заспокоїтись, те, про що зараз ідеться, тільки випадково цього тижня зветься Георгом.

І раптом Георг бадьорим тоном запитав господаря, скільки йому літ і хто він за фахом. Тридцять чотири роки, відповів Кресс, фах — фізична хімія. Георг спитав, що це таке. Кресс спробував пояснити йому: здавалося, він зрадів цьому запитанню. Спочатку Георг уважно слухав, потім знову почав думати про Пауля, заюшеного кров’ю, і про Лізель, яка чекає. Кресс по-своєму зрозумів його мовчання.

— Ще маємо час, — сказав він тихо.

— Який час? Для чого?

— Щоб піти звідси.

— Хіба ми не вирішили залишитися! Не думайте більше про це.

Проте сам Георг не міг думати ні про що інше. Він підвівся й почав перебирати книжки. Дві-три з них були йому знайомі з часів, коли він жив з Францом. То був найщасливіший час у його житті.

Але ті мирні, тихі дні заступили виразніші спогади про бурхливі наступні роки. «І чого завжди забуваєш найзаповітніше, — думав Георг. — Тому, що воно зростається з душею і нечутно живе в ній».

Георг обернувся до жінки і почав розпитувати її про батьків і дитинство. Вона злегка здригнулася — Кресс ніколи не помічав такого — і одразу ж почала розповідати:

— Мій батько дуже молодим пішов до армії. Особливих здібностей він не мав і тому вийшов у відставку у чині майора, коли йому було сорок чотири роки. Нас було п’ятеро, четверо братів і я, і батько командував нами, поки ми не повиростали.

— А ваша мати?

Георг так і не почув нічого про її матір, бо якась автомашина зупинилася так близько від будинку, що всім трьом перехопило подих. Машина від’їхала, але бажання говорити зникло.

Георг знову подумав про Пауля. У думці він просив у нього пробачення, що перелякався, наче він, як і Кресс, був готовий до всього. І все-таки, коли проїхала ще одна машина, Георг знову затремтів. Тепер вони більше не говорили, а ніч тягнулася нестерпно довго в цій сповненій тютюнового диму кімнаті.

Сонце ще не зійшло, але було видно, що поля й дахи білі від інею. З боку Кронберга до шосе чимчикувала низенька стара жінка з торбою на плечах. Вона йшла, бурмочучи щось собі під ніс, безперестану оглядаючись.

В темряві ця жінка з торбою і з ціпком у руках була трохи схожа на відьму. Правда, коли вона підходила ближче, це враження зникало, бо на спині в старої висів звичайнісінький рюкзак і одягнута вона була в звичайне грубошерсте пальто із заячим коміром і святковий капелюшок, надітий поверх хустки.

Поблизу садиби Мангольдів стара перескочила через придорожню канаву, нахилилася до землі, наче чогось шукала, щось сердито забурмотіла, відтак перескочила назад і побралася по шосе до будинку Мессера. У вікні кухні, нарівні з землею, вже світився перший цього ранку вогник.

Для хороших синів приготували каву й ватрушки. А для поганих? «Для них тим паче, — подумала Ойгені, — щоб вони полагіднішали від солодких пухких ватрушок».

Стара знову перескочила через канаву, та не біля будинку, а трохи далі, напроти поля. Вона нахилилася, а по тому впевнено попростувала в лісок тим самим шляхом, яким учора йшла отара. Бо це була мати Ернста, чабана, замість якого вона в неділю пасла вівці, а з овечого посліду на полі Мессера вона дізналася, що вчора її син був тут з отарою. Вона знала їхній маршрут. Сьогодні отара вже буде у Прокаскі, в громаді Мамольсберг.

Стара через лісочок вийшла на ділянку, яку Мессер навесні продав Прокаскі, коли було видано новий закон про спадкоємство. Праворуч від дороги на Кронберг, біля купки вкритих памороззю ялин, стара побачила низький жовтий будинок готелю. М’яко й плавно спускаються там поля, а по той бік шосе так само м’яко й плавно піднімаються. Погляд не губиться вдалині, його зупиняє поросле буковим лісом пасмо горбів, до якого можна дійти за дві години. Коли зійде сонце, велика кругла долина заграє всіма осінніми барвами. Але зараз, перед світанком, усе тут тьмяне, вкрите памороззю. Місяць такий блідий, що його треба шукати на небі. І мати Ернстова, спускаючись сіро-білим схилом, не кидає від себе тіні.

Раптом вона зупиняється. Галявиною, кроків за двісті від неї, між купкою ялин і лісочком, біжить дівчина.