Джон Гришем - Адвокат негідників

— Отже, пане Запате, скільки разів ви були неосудним?

Блискучий початок, чудова фраза, промовлена з певним сарказмом.

Він продовжує, щоб зробити з Тадео посміховисько. Коли ви вперше виявились неосудним? Скільки це тривало? Чи хтось постраждав того першого разу? Чи кожне ваше знетямлення супроводжується втратою пам’яті? Чи зверталися ви до лікаря через знетямлення? Ні! Чому не зверталися? Після того, як напали на Шона Кінґа, чи оглядав вас який-небудь лікар, не пов’язаний з цими слуханнями? Чи поширене знетямлення у вашій родині?

Після тридцяти хвилин таких нападок слово «знетямлення» не означає нічого. Такий собі жарт.

Тадео щосили намагається не закипати, але не може себе опанувати. Манчіні просто насміхається над ним. Присяжних це, здається, розважає.

Макс питає про його статистику як боксера-любителя. Двадцять чотири перемоги, сім поразок.

— Що ж, — каже Макс, — виправте мене, якщо я помиляюся, але п’ять років тому, коли вам було сімнадцять і ви виступали в регіональному турнірі «Голден Главз», ви програли за розділеного рішення суддів людині на ім’я Корліс Бін. Це правда?

— Так.

— То був дуже напружений бій, так?

— Так.

— Чи засмутило вас рішення?

— Воно мені не сподобалось, я вважав його неправильним, вважав, що поєдинок виграв я.

— Ви знетямились?

— Ні.

— Ви втратили пам’ять?

— Ні.

— Чи висловили ви якось своє розчарування рішенням?

— Не думаю.

— Гаразд, ви це пам’ятаєте чи також втратили пам’ять?

— Я це пам’ятаю.

— Поки ви залишалися в рингу, чи ударили ви ще кого-небудь?

Тадео кидає на мене винуватий погляд, який його видає, але відповідає:

— Ні.

Манчіні глибоко вдихає і хитає головою, ніби йому не подобається те, що він збирається робити, а тоді каже:

— Ваша Честь, у мене є ще один фрагмент відео, який, на мою думку, стане нам у пригоді. Це завершення бою п’ятирічної давнини з Корлісом Біном.

Я підводжуся:

— Ваша честь, мені про це нічого не відомо. Мене з цим не ознайомлювали.

Макс готовий, адже тижнями планував цю засідку. Він дуже впевнено зауважує:

— Ваша Честь, не ознайомлювали, тому що це було не обов’язково. Штат не надає відео як доказ винуватості цього підзахисного, тому, згідно з Правилом 92F, ознайомлення не було. Натомість штат пропонує це відео, щоб поставити під сумнів надійність цього свідка.

— Чи можу я принаймні переглянути запис до того, як його побачать присяжні? — повільно питаю я.

— Цілком резонно, — відповідає Повільно. — Зробімо перерву на п’ятнадцять хвилин.

У кабінеті дивимось відео: у центрі рингу Тадео і Корліс Бін з рефері, який піднімає руку Біна на знак перемоги; Тадео сахається від рефері, йде у свій куток рингу, щось розлючено кричить; він метається по рингу, з кожною секундою стає менш врівноваженим; він підходить до канатів, кричить на суддів і ненавмисно врізається в Корліса Біна, який думає тільки про себе і смакує перемогу; на рингу є інші люди, хтось починає штовхатися; рефері стає між двома боксерами, і Тадео відпихає його; рефері, крупний чоловік, штовхає у відповідь; якусь мить здається, що ситуація на рингу на грані хаосу, але хтось хапає Тадео і зі стусанами й криками відтягує його.

Що ж, камера не бреше. Виглядає так, що Тадео не вміє програвати. Він запальний негідник, небезпечний тип, здатний влаштувати бійку на порожньому місці.

— Як на мене, релевантно, — констатує Повільно.

Дивлюсь на присяжних, поки вони дивляться відео. Кілька з них хитають головами. Коли запис закінчується, освітлення яскравішає, а Макс вдоволено знову береться наполегливо висміювати знетямлення. Довіру до Тадео безнадійно зруйновано. Мені не вдасться її відновити.

У захисту запитань немає. Манчіні викликає свого першого свідка спростування, психіатра на ім’я Вейфер. Він працює в департаменті з охорони психічного здоров’я, його репутація не викликає запитань. Освіту він здобув у цьому штаті, тож має місцевий акцент. Він не настільки блискучий запрошений експерт, як Таслман, але цілком переконливий. Він переглядав відео — всі відео — а також провів із підзахисним шість годин, тобто більше часу, аніж Таслман.

Вожуся з