Софія Чар - Кляте фентезі, Софія Чар

Щока чоловіка нервово смикнулася. Зелені очі якось особливо роздратовано блиснули, але він повільно заплющив очі й глибоко вдихнув.

– Тому що мене взагалі не повинно тут бути. Я вартовий спадкоємців, – процідив він та повільно стиснув руки.

На якусь мить чоловік завмер під розгубленим поглядом Зорі. Повільно, але до розуму дівчини дійшла думка дракона. Зараз спадкоємці змії, а отже…

– Трясця… – тільки й видихнула вона.

Так, інакше ситуацію було не схарактеризувати. Стати полоненим дурної традиції, яка не дає можливості навіть просто побачитися з друзями. Втім, здається Зоря помилялася, діло було в чомусь глибше за традицію, але пояснювати щось більш ґрунтовно Есшат не став.

– Саме так, – тільки й промовив він.

На обличчі чоловіка з’явилася гірка подоба посмішки. Втім спробу виказати співчуття він перетнув. Різко подавшись вперед, він міцно стиснув долоню дівчини, щось затиснувши в ній.

– Збережи це, передай Северину. Він розбереться, що з ним робити.

– Що це?

Руку виривати Зоря не стала, але розслаблятися також не спішила. Хіба мало, чим може бути така ось посилка. Особливо зважаючи на те, що її передають через голову рудих.

– Кров короля, – коротко відповів дракон.

Обличчя дівчини здивовано витягнулося. Пальці нервово здригнулися в спробі обережно викинути кудись те велике щастя. Але Есшат тільки міцніше стиснув її руку.

– Зоря, це артефакт на основі крові короля. Той, хто ним володіє може вимагати від нового короля відповідь. Особлива магія трону Фарги, яка не дасть збрехати, нехай думають, як і коли краще це використати.

Приємніше відчували скляну гладкість боку артефакту не стало, але викинути його Зоря більше не намагалася. Тільки ледь помітно скривилася.

– Чому не Ларису з Айяром, чому взагалі завтра ж його не використати? Чому, врешті-решт ти сам не використаєш його?

Запевнившись, що дівчина більше не намагалася розтиснути пальці, Есшат все ж відпустив її руку та повільно випрямився.

– Вони одної крові з королем, артефакт не спрацює. Завтра змії стають лише намісниками, а вимагати відповіді можна тільки в нового короля.

Куточок губ дівчини смикнувся в натяку на нервову посмішку. Скільки все ж деталей треба враховувати, щоб отримати те кляте чудо. Бюрократій діє навіть в магічному світі, без сотні кабінетів, але з сотнею умов.

– Вони вважають, що завтра змії нічого не зроблять, не наважаться в рідному домі…

Роздратоване пирхання чоловіка у відповідь більш ніж красномовним.

– Інколи вони дурні в тому, що стосується сім’ї. Може й не зроблять, але я не впевнений. Будь напоготові.

Цього разу Зоря роздратовано підкотила очі. На якусь мить вона ледь стрималася, щоб не вилаятися. Наївність рудих дратувала, а більше дратувало тільки потурання цьому з боку оточення.

– Есшат… В мене є всі приводи вважати, що далеко ми на такій наївності не поїдемо. Нас просто приб’ють менш наївні опоненти, – зітхнула вона та похмуро глянула на кульку в своїх руках.

Темна скляна кулька на тонкому шкіряному мотузку. Прямо сказати, артефакт не вражав красою.

– Як він працює?

Вигнувши брову, Есшат уважно поглянув на неї. Можливо, першої миті дракон хотів кинути щось звично різке, але стримався та лише шумно зітхнув.

– Оголошуй при свідках, що вимагаєш відповіді від короля та жбурляй його в нього.

– А чому при свідках?

Здивувалася дівчина з якимось розчаруванням. Знову в магії було якось не дуже багато магії.

– Тому що свідки – гарант того, що після правдивої відповіді, тебе не закопають під сосною.

Запас ввічливості та доброзичливості в дракона закінчився. Роздратовано стиснувши губи, чоловік випрямився та кинув погляд на двері. Там були його друзі, а він не міг навіть зайти до них, сказати щось в підтримку, побути поруч.

– Я перекажу…

Стрепенувшись, Есшат похмуро глянув на дівчину. Мить він просто дивився на неї, перш ніж повільно кивнути, висловлюючи вдячність. Після чого розвернувся, щоб зникнути у напівтемряві коридору.

Зоря не встигла навіть помітити, в яку мить і куди він звернув, тому здалося, що він саме розчинився. Повільно ворухнувши пальцями, дівчина намотала мотузок на пальці. Руді були впевнені, що добре знають братів. Вона була впевнена, що добре знає тих, хто жадає влади.

Та добре вона, добре вони. Хіба їх союзники не повинні були б попередити рудих про дурість? Хто б ще відповів на те запитання.

Стиснувши губи, Зоряна різко струсонула головою. Хай би вона помилилася. Хай би завтра бодай якось вже пройшла та клята коронація і рудих дурнів, та і їх заразом, не вирішили прибити десь в куточку.

Все що завгодно, тільки не лезо під ребро, отрута до кави, або що ще.

Про це без слів просила вона у Всесвіту.

І краще б вона вчасно згадала, що Всесвіт може вдовольнити будь-яке бажання.

Тільки формулювати його треба чітко.

За час екскурсії замком до тронного залу вони так і не потрапили. Симону це засмутило, Зоряна ледь звернула на це увагу. Втім, обидві дівчини виявилися однаково не раді отриманим запрошенням на коронацію. Клаптиком щільного паперу, на якому акуратним почерком було виведено золоті букви, яким би зраділа будь-яка дівчина столиці. Окрім тих, хто їх отримав.

– Знущаються з рудих, – похмуро констатувала Зоряна та просто зім'яла запрошення в долоні.

О, з яким би задоволенням вона так само стиснула шию Шалара!

– Вперше я не рада, що, як жителька іншого світу можу розуміти будь-яку мову в цьому світі. Сказала б, що не знаю, що воно тут нашкрябано, – похмуро підтримала подругу Симона.

Обидві до останнього сподівалися, що коронацію вони зможуть перечекати не покидаючи кімнат. Але того їм не дозволили. Ба більше, впевненість Зорі в тому, що хвостаті щось замислили сильнішала.

– О, тобто ми тут поліглоти? – криво посміхнулася Зоряна та рішуче заколола волосся шпилькою.