Софія Чар - Кляте фентезі, Софія Чар

Розділ 24. Коронація та побажання до Всесвіту

До Фарги прийшла весна. Сніг танув, замети почали осідати, але радощів з того приводу не відчував ніхто. З приходом першого тепла Фарга одягнулася в чорне.

Бурління не зникло, народ притихнув, але про спокій не могло бути й мови. Будь-який необережний рух міг призвести до вибуху, але поки все було спокійно. Так дратівливо-солодко спокійно, що від того нудило.

Вечір після виснажливого дня похорон короля Зоря зустрічала в палаці. Разом з Симоною та близнюками. Тут все ще було не дуже безпечно, але Симона не могло полишити друзів, а Зоряна… Що ж, вона теж не могла залишити їх сам на сам з горем. Під час процесії брати трималися гідно, але коли вони залишилися наодинці хлопці наче надломилися.

Так, зараз вони були лише хлопцями. Кожен, хто втрачає батьків на якийсь час стає дитиною. Загубленою дитиною, якій ще треба змиритися з тим, що дорогої людини більше немає. І проблема була зараз в тому, що цього часу в дітей майже не було.

Ворухнувшись, Ларис, який розтягнувся на постелі та поклав голову на коліна Симони, зітхнув.

– Після коронації вас виведуть звідси. Северин подбає про вашу безпеку, – врешті-решт промовив він.

Зоряна, яка облаштувалася у кріслі за столиком з філіжанкою чаю, ледь не похлинулася. Ще б трохи й чай просто пішов би носом.

– А ти впевнений, що коронація таки буде? Принаймні саме така, яку очікують. Передача корони в тимчасове збереження лускатим? – хрипко поцікавилася вона.

Так, тому місто й затихнуло так насторожено. Шалар та Алар, за рішенням ради, приймали корону, як намісники. Звісно, потім вони повернуть владу Лайяру, адже це було волею покійного короля… Принаймні, саме це патетично промовив над домовиною батька Шалар.

І аби Зоря не знала, що то за гад – може б навіть повірила. На якусь мить, допоки слухала, без вмикання мізків та здорового скептицизму – повірила б. Але реальність була іншою. Дівчина ні на мить не допускала, що після такого змії повернуть корону. Радше вони відправлять обох рудих за батьком.

– Коронація буде, – повільно відповів Айяр, який сидів на підлозі, прислонившись до постелі спиною. – Зважаючи на те, що зібрали шпигуни Северина – після будуть провокації. Можливо навіть з песиголовцями, але коронація пройде спокійно. Врешті-решт це і їх будинок, а допустити заворушення тут ще раз показати, що рід Фарга слабкий.

Стиснувши губи, Зоря повільно кивнула, хоча подумки охрестила аргументацію дурницею. Вони вбили свого батька в цих стінах, що їм стане на заваді трохи ще потрясти їх? Сьорбнувши чай, дівчина скривилася і все ж вирішила озвучити думку.

– Айяр, то фігня, ви ж не дурні, еге ж? Найкраще зараз вас тихо скрутити ще до коронації та розвести руками. Ой, братики теж того, допоминалися.

Айяр у відповідь знизав плечима та прикрив очі. А ось Ларис ворухнувся та сів на місці.

– Тобі всюди треба сунути носа, так? – з похмурим роздратуванням, кинув він.

Зоря на мить замислилася, потерла кінчик носа та кивнула. Звісно всюди, особливо коли це загрожувало їх життю.

Скривившись, Ларис похитав головою та із зусиллям потер обличчя. Минулий день втомив його до біса і зараз не хотілося говорити взагалі нічого, але чоловік розумів, що так просто ця пролаза не відчепиться.

– Не скрутять. В палаці зараз усі зависнули за мить до того, щоб зчепитися. Якщо вони нас скрутять в палаці станеться криваве місиво. Вони на це не підуть, вони хочуть залишити руки чистими, тому будуть діяти тонше. А коли так – переживаємо коронацію, відправляємо вас і починається велика гра. Може виграємо ми, може вони. Але вам краще бути якомога далі від цього.

– Що? Ларис, я можу допомогти! – обурилася Симона, підстрибнувши на місці.

Якщо Зоря тверезо розуміла, що не може бути корисною геть нічим масштабним і краще допомагати чимось мілким, Симона сидіти за спинами не хотіла. Вона ще не знала як і що, але хотіла принести користь. Більше, ніж просто морально підтримувати та чистити картопельку.

Скривившись, Ларис похмуро глянув на неї та просто подався вперед. Мить, за яку Симона встигла тільки пискнути, як Ларис просто перетягнув її до себе на коліна та міцно обійняв.

– Симоно, я тебе почув, але візьми приклад із Зоряни та не бурчи. Зараз все серйозно, це не наші академічні забави, – тихо промовив він.

Симона змирятися не поспішала. У відповідь вона тільки вперто засопіла та спробувала виплутатися з його рук.

Спостерігаючи за ними, Зоря ледь помітно посміхнулася та опустила голову. Було все ж щось миле у таких пустощах. Щось, що давало змогу на мить забути про ту тонку волосинку, на якій вони всі зависнули. Втім, думки перервав звук тихого стуку в двері. Підозріло піднявши брову, Зоря глянула на тріо друзів. Вони не звернули на те уваги. Ларис тримав, Симона пручалася, Айяр пробував словесно заспокоїти подругу. Відволікати їх від цього заняття Зоря не стала й тихо піднялася з місця, щоб визирнути спершу у вітальню, а потім і далі до коридору. Аби хтось хотів увірватися до них та вирізати під час вечері вже б зробив це, тому двері вона відкрила без особливого побоювання.

І не помилилася.

– Есшат? – здивувалася вона, але дракон раптом швидко гойднув головою та притиснув палець до губ.

– Вийди на хвилинку, – тихо попросив він. – Поговорити без вух Лаяра треба.

Момент видався вдалим, вуха рудих якраз займала Симона. Зважаючи на її обурений лемент, чарівниці все ж вдалося виплутатися з рук Лариса і тепер отримував і він, і Айяр.

– Добре, – після миті роздумів, Зоря все ж вийшла до коридору та машинально обхопила себе долонями.

Холоду вона не відчувала, але вечірня темрява навіяла спогади про те, як відчувати його.

– Чому ти не прийшов раніше?

В рудих питати, де вони загубили свого вартового Зоря якось не знайшла часу, але його відсутність різала око. Зазвичай в такі моменти той був поруч, все ж вони були не тільки принцами та підлеглим, а й друзями. Дивно що він не прийшов підтримати їх в такий важкий час.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍