Стівен Кінг - Загублена земля. Темна вежа III

його взяв на руки хтось, а не Джейк, але, очевидно, він вирішив потерпіти. І стрілець ще раз подивувався, яке це створіння розумне.

Він поніс Юка вузьким проходом під Навислим Фонтаном Лада, обережно переступивши підступні «камінці». Коли небезпека була позаду, Юк знову опинився на землі. І цієї ж миті стихли барабани.

— Ейк! — нетерпляче сказав Юк. — Ейк–Ейк!

— Так. Але спершу треба дещо владнати.

Пройшовши з Юком ще п'ятнадцять кроків, стрілець нахилився і підняв уламок бетону. Задумливо переклав з руки в руку, і в цей час до його вух долинув звук пострілу зі сходу. Гучний барабанний стукіт поглинув звуки битви Едді й Сюзанни з бандою Юнів, але цей постріл Роланд почув. І всміхнувся, бо це майже напевно означало, що Діни знайшли Колиску. Перша гарна новина за весь цей день, якому, здавалося, кінця не буде.

Роланд повернувся і пожбурив уламок. Приціл був точний, як і тоді, в Річковому Перехресті, коли він кинув камінцем у старезний дорожній сигнал. Снаряд влучив точно у центр одного з безбарвних спускових гачків, і іржавий дріт гучно луснув. Мармуровий фонтан перевернувся і опустився, бо інший дріт ще трохи втримав його від падіння (рівно стільки, скільки знадобилося б людині зі швидкою реакцією, щоб забратися з–під нього геть, зрозумів Роланд). Потім другий дріт теж не витримав, і фонтан рожевою кам'яною глибою повалився на землю.

Роланд ще встиг сховатися за купою іржавих сталевих балок, Юк прудко стрибнув йому на руки, і тут пролунав такий гуркіт, що від нього здригнулася земля. Навсібіч полетіли уламки рожевого мармуру, деякі завбільшки з ручні візки. Декілька шматочків потрапило Роландові в обличчя. У шкурці Юка теж застрягло чимало. Роланд струсив їх рукою і поглянув на новоутворену барикаду. Фонтан тріснув навпіл, наче величезна плита. «Назад ми вже так не повернемося», — подумав Роланд. Прохід, вузький від самого початку, тепер був повністю заблокований.

Стрілець на мить замислився, чи чув Джейк гуркіт від падіння фонтана, і якщо чув, то що подумав. Марнувати час, розмірковуючи, що подумав Ґешер, він не хотів. Ґешер неодмінно вирішить, що його стерло на порох, а саме цього Роланд і домагався. А чи Джейк теж так подумає? Навряд. Хлопчик був не настільки наївний, щоб повірити, буцімто стрільця можна вбити таким простацьким способом. Але якщо Ґешер його залякав, то Джейк міг втратити змогу чітко й логічно мислити. Втім, запізно було про це турбуватися. Якби Роланд знову постав перед вибором, обвалювати пастку чи ні, то зробив би точнісінько те саме, що й зараз. Навіть стоячи на порозі смерті, Ґешер продемонстрував відвагу й тваринну хитрість. І якщо цей фокус приспав його пильність, то він був того вартий.

Роланд звівся на ноги.

— Юк… знайди Джейка.

— Ейка! — Юк витягнув уперед свою довгу шию, обнюхав землю по півколу, знайшов Джейків запах і помчав уперед. Роланд побіг слідом. За десять хвилин шалапут зупинився біля каналізаційного люка, обнюхав його довкола і, дивлячись на Роланда, пронизливо гавкнув.

Стрілець опустився на коліно і роздивився плутані відбитки ніг та широкий слід на подряпаній бруківці. Схоже, цей люк часто відсували вбік. Коли погляд упав на кривавий згусток у щілині між двома каменями бруківки, Роланд звузив очі.

— Той вилупок весь час його б'є, — пробурмотів він собі під ніс.

Відсунувши люк, він подивився вниз, а потім розв'язав сиром'ятні шнурки, на які запиналася його сорочка. Підняв шалапута і запхав його за пазуху. Юк вишкірив зуби й випустив пазурі. На якусь мить Роланд відчув, як кігті тварини маленькими гострими ножами впинаються йому в груди й живіт. Але потім вони сховалися. Юк заспокоївся і тільки зорив з–за коміра Роландової сорочки своїми блискучими очима, дихаючи, як паровий двигун. Біля стрільцевого серця тріпотіло маленьке сердечко. Він затягнув шнурки сорочки в петлях і знайшов у кошелі іншу, довшу шкіряну мотузку.

— Я надіну тобі повідець. Мені й самому це не до вподоби, а тобі й поготів не сподобається. Але там унизу дуже темно.

Відмірявши дві довжини мотузки, він зв'язав їх і утворив на одному її юнці широку петлю, в яку просунув голову Юка. Роланд гадав, що Юк знову вишкіриться, навіть спробує вкусити, але, на диво, цього не сталося. Юк тільки подивився на стрільця своїми обведеними золотом очима і знову нетерпляче дзявкнув «Ейк!».

Роланд затис вільний кінець саморобного повідця у зубах і сів на край каналізаційного люка… якщо це був люк. Ногою пошукав верхній щабель драбини і знайшов. Спускався повільно й обережно, сильніше, ніж будь–коли, відчуваючи брак двох пальців. Сталеві щаблини були слизькі від мастила й чогось густішого, на дотик моху. Важкий і теплий Юк у пазусі дихав рівно та хрипко. Золоті кружальця в очах блищали в тьмяному світлі, наче два медальйони.

Нарешті стрілець ступив ногою у воду на дні люка. На мить підняв голову до кружальця білого світла, що мерехтіло вгорі. «Тут починається найважче», — подумав він. У тунелі було мокро, сиро й смерділо стародавнім склепом. Десь неподалік глухо й монотонно капотіла вода. На віддалі Роланд чув гуркіт машинерії. Він витяг вельми вдячного Юка з–за пазухи й поставив у мілку воду, що неспішно текла каналізаційним тунелем.

— Тепер усе залежить від тебе, — прошепотів стрілець на вухо пухнастикові. — До Джейка, Юк. До Джейка!

— Ейка! — дзявкнув шалапут і поплюскотів у пітьму. Голова на довгій шиї гойдалася туди–сюди, мов маятник. Намотавши кінець сиром'ятного повідця на ушкоджену руку, Роланд побіг слідом.

24

Грандіозна будівля, яку Едді та Сюзанна з першого погляду стали називати «Колискою» з великої літери, стояла в центрі майдану, в п'ять разів більшого за той, де вони знайшли підірвану статую. На тлі цієї споруди решта Лада виглядала старою, сірою і вкрай неохайною — Сюзанна збагнула це, як слід придивившись до неї. Колиска ж була такою чистою, що аж очі заболіли. Жодної виноградної лози, жодних написів на сліпучо–білих стінах, сходинках і колонах. Не було тут навіть жовтої куряви з рівнин, яка вкривала все навколо. І тільки наблизившись, Сюзанна зрозуміла, чому: уздовж бічних стін Колиски стікали нескінченні струмки води. їх джерелом були отвори, сховані в затінку обшитого міддю даху. Інші приховані отвори час від часу омивали сходинки, перетворюючи їх на водоспади.

— Ого, — сказав Едді. — Порівняно з цим Великий Центральний вокзал виглядає як платформа Повна Дупа, штат Небраска.

— Любий, а ти поет, — сухо кинула Сюзанна.

Сходи оточували будівлю по колу, піднімаючись до величезного відкритого вестибюля.