Елевонда Евермонт -Еливедо - Пригоди Анджеліки і Аделі в Країні Квітів, Елевонда Евермонт -Еливедо

Розділ 36. Аґель і Софт. Її називали Белладонною.

Я стояла і уважно оглядала поле битви. Сукня королеви повністю всіялася дрібними шипами і Роза смертоносним потоком змітала тіні. Що ж і як хтось може не називати її королевою? 

– Знаю, що ілюзії, але все одно неприємно, – скривилася Ліка. 

– Ти занадто м'яка для тіні, – зневажливо сказала Ларда мателізуючись поряд. – Так з мене буде більше користі. Хоча ви так і будете стояти. 

Ще одними несподіваними учасниками битви були феї. Ні, я задумувалася про те, що вони можуть приєднатися, і все ж. З цікавістю спостерігала як за спинами фей з'являються сяючі крила, волосся змінює колір відповідно до стихії. Колись я вже бачила такий вигляд у Енгайди, але тоді це було більш звичайно. 

Відчуття підказувало, що скоро і мені прийдеться щось робити, але поки я лише дивилася. То тут, то там з'являлися різні квіти, які виконували свою роль. Від думок мене відірвав надривний крик Аґель:

– Сооофт!

 Я побачила як вона падає пораненою, а її сестра підлітає до неї і схиляється над нею. Вони від самого початку були на боці Рози, хоч і ввели нас в оману своїми діями. Час, відчула як інтуїція прямо таки наказує спуститися з муру вниз, де на полі битви лежала дівчина, а схилившись над нею інша. 

– Фразеолінг, – не стала гаяти часу я. 

– Хто небудь – допоможіть! – прокричала Агель. 

Першою до неї наблизилася молода рудоволоса дівчина, і провела руками над Софт, точно прошепотівши якісь чари. Вона видалася мені надзвичайно знайомою і я підійшла ще ближче, щоб підтвердити свою здогадку. 

– Хаесо? – здивовано перепитала. 

– Так, рада тебе бачити, Анджелі, – змучено привіталася і вже повертаючись до Агель сказала, –  Твоя сестра буде жити, але на це піде час. 

Меч Антерфальт, який був зараз на моїй шиї у вигляді кулону нагрівся. 

– Той самий меч про який ходять легенди, пощастило. Поки він на твоєму боці, ми переможемо, – торкнулася мого плеча в підбадьорливому жесті Хаеса.

– Вона правша чи лівша?

– Правша. 

Провідна рука. Точно, а я ще подумала чому передчуття хоче, щоб я запитала про це. Підкоряючись пориву торкнулася кулоном її руки і він засяяв синім світлом, а потім з нього впала крапля води. 

– Дякую, Анджеліко, Хаесо, – обійняла нас Агель зі сльозами на очах. 

– Тепер все добре, – вона ще раз просканувала її стан. 

Софт відкрила очі і теж подякувавши втомлено підвелася і попри протести сестри відмовилася від того, щоб піти в лікарняне крило. 

Елевонда. Це звичайно все чудово, але нічого, що ви на полі битви і вас міг хтось вколошкати за той час, поки ви там її лікували. 

Хаеса. Еллі, подруго, за кого ти мене приймаєш. Я щит поставила. 

Елевонда. Як добре, що на тебе завжди можна розраховувати. 

Я попрощалася з Хаесою, хоча її загадкова посмішка обіцяла, що ми ще точно побачимося. 

– Почекай, – покликала її, коли вже мала піднятися вверх. 

Я вловила знайому постать і завмерла. Невже Елевонда тут, але чого б це? Вона повернула погляд у той самий бік, що й я промовивши. 

– Це Ольвія – старша сестра Елевонди. 

– О, зрозуміло. 

Я здивовано спостерігала за тим наскільки ж вони схожі, а ще я вловила  енергію знайомої магії. Хранителька Світла? Ах точно Ела і Тесс згадували про те, що всі жінки роду Евермонт отримують її. 

Час вертатися. Краще вже зверху стовбичити, внизу небезпечно і я вирішила, що ще замала, щоб бути безпосередньою учасницею. Все ж це не іграшки. Повз мене пролетіла тінь ледь не поранивши. От і підтвердження моїх слів. 

– Аеролінг. 

Мене зустріла занепокоєна розвитком подій Роза, яка знову стояла тут. Я здивовано подивилася вниз, де була ще одна Роза. Потім подивилися знову на ту, що переді мною. 

– Там тінь, чи у мене вже дах їде? – перепитала знервовано. 

– Тінь, зрозуміло що, – пояснила вона. 

– У вас щось сталося? – запитала Аделі, яка нещодавно повернулася з лазарету. 

Вона побачила, що її покусали комахи пізніше за мене і пішла туди десь тоді, коли я спускалася. 

– Я більше не знаю, що робити. Цих дурнуватих ілюзій занадто багато. Найгірше це те, що ілюзіями має хтось керувати і може таке бути, що Маргітайл тут, – скоромовкою проговорила вона. 

Ми похололи. 

– На скільки ще вистачить наших сил? – запитала Аделі серйозним тоном, мабуть, вони уже щось обговорили з Аделардою. 

– Точно, – погодилася з нею, – ілюзії ж колись закінчаться? 

Це було для Рози як облиття холодною водою. Вона одразу ж покликала Фрезію і та чітко відзвітувала. 

– Ми зможемо завершити битву, але це принесе нам багато поранених, яким потрібне буде довге відновлення. Також до нас приєдналися феї, деякі чарівники і навіть темні, яких прислала Лоренс. 

– Вона аж настільки боїться Лію, – пирхнула я. 

– Лія, донька принцеси сирен, а також Хранителька Часу і вашої реальності Землі, і це не весь список її титулів, тому не дивно, що її поважають, – кинула у відповідь Роза і знову повернулася до Фрезії. 

– Отже, якщо ми не зможемо перемогти, то ще один удар від Посухи може стати останнім. Впевнена вона теж планувала цю битву як останню для нас, бо раніше вона задіювала значно менше сил, – завершила вона.

Роза спохмурніла і стала похмурішою за грозову хмару. Вона ходила від одного кінця до іншого і от нарешті щось собі вирішивши підняла погляд на Фрезію. 

– Нам потрібно, щоб Беладона погодилася, тільки її дар зможе допомогти досягти легкої перемоги. 

– Колись вона була змушена піти і точно тримає образу в серці, – вимовила Фрезія, змірюючи її якимось дивним незрозумілим для мене поглядом. 

– Минуле давно пройшло, а у неї тут взагалі дочка, може ж заради неї погодитися? 

Я зміряла її пильним поглядом і до мене почало дещо доходити. 

– Королево Розо, ви ж не хочете сказати, що Беладона це моя мама, не хочете ж? 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍