Теодор Драйзер - Фінансист, Теодор Драйзер

могла не знати про своє банкрутство. Зрозуміло, він знав! Та й узагалі всі його махінації в компанії зі Стінером так чи інакше заслуговували на покарання. Упродовж усієї промови Ковпервуда Молтрі тільки й думав про те, як він у дорадчій кімнаті скаже: «Так, винен!» Для цього він і обдумував докази, які мають переконати інших у винності Ковпервуда. Навпаки, другий присяжний, Саймон Гласберген — текстильний фабрикант, вважав, що всі вчинки Ковпервуда цілком правомірні, і вирішив голосувати за виправдувальний вердикт. Ідеальним він Ковпервуда не вважав, але й не вважав його вартим покарання. Третій присяжний, архітектор Флетчер Нортон, вважав, що Ковпервуд винен, але в той же час зазначав, що таку обдаровану людину не варто саджати у в’язницю. Четвертий, Чарльз Хіллеген, підрядник ірландського походження, людина релігійна, вважав, що Ковпервуд винен і заслуговує покарання. П’ятий, Філіп Лукаш — торговець вугіллям, тримався тієї ж думки. Шостий присяжний, Бенджамін Фрейзер, фахівець з гірничої справи, слухаючи Ковпервуда, не прийшов до жодних певних висновків. Сьомий, Джордж Бріджес, біржовий маклер, що мав контору на Третій вулиці, людина обмежена і вузькопрактична, вважав Ковпервуда небезпечним ділком, безумовно винним, що заслуговує покарання. Він твердо вирішив голосувати за обвинувальний вердикт. Восьмий, Гай Тріпп, що керував невеликою пароплавною компанією, вагався. Дев’ятий, Джозеф Тісдейл, в минулому фабрикант, думав, що Ковпервуд, мабуть, винен, але в глибині душі не вважав його дії злочинними, — обставини склалися так, що нічого іншого не залишалося. Тісдейл вирішив голосувати за виправдання. Десятий присяжний, Річард Марш, схильний до сентиментальності, власник квіткового магазину, теж співчував Ковпервуду. Одинадцятий, Річард Веббер, бакалійник, дрібна сошка в комерційному світі, був проти Ковпервуда. Він вважав його винним. І нарешті, дванадцятий, Вошингтон Томас, власник мучного магазину, вважаючи Ковпервуда винним, все ж вважав, що після вироку йому слід було б клопотатися про помилування. Людей треба виправляти — такий був його девіз.

Ось яку позицію займали присяжні, коли Ковпервуд скінчив говорити і сів, роздумуючи про те, справили його свідчення хоч якесь відчутне враження.

43

Оскільки адвокату першому надається право звернутися з промовою до присяжних, то Стеджер, чемно вклонившись своєму колезі, виступив наперед. Зіпершись руками об бар’єр, за яким сиділи присяжні, він почав говорити спокійно і переконливо.

— Панове присяжні! Мій підзахисний, містер Френк Алджернон Ковпервуд, відомий в нашому місті банкір і фінансист, чия контора знаходиться на Третій вулиці, звинувачується штатом Пенсильванія, представленим тут окружним прокурором, в отриманні з казначейства міста Філадельфії обманним шляхом шістдесяти тисяч доларів у вигляді чека від дев’ятого жовтня тисяча вісімсот сімдесят першого року, виписаного на його ім’я Альбертом Стаєрсом, керуючим канцелярією і головним бухгалтером скарбника. Отже, панове, які факти? Ви чули низку свідчень і знаєте в загальних рисах всю історію. Візьмемо для початку свідчення Джорджа Стінера. Він заявив, що в тисяча вісімсот шістдесят шостому році йому був необхідний банкір і маклер, який міг би порадити, як підняти до паритету міську позику, що котирувалася в той час дуже низько, і не тільки порадити, але й провести цю операцію. Містер Стінер на ту пору мало що розумів у фінансах. Містер Ковпервуд був енергійним чоловіком і мав репутацію вправного біржового маклера. Він негайно віднайшов можливість — не тільки абстрактну, а й практичну, підвищити котирування міської позики. Містер Ковпервуд і містер Стінер відтоді й почали співпрацювати — подробиці ви чули з вуст самого Стінера. На підставі цього великий пакет облігацій міської позики був вручений містером Стінером для реалізації моєму підзахисному, і той завдяки вмілому маневруванню, поперемінно то купуючи, то продаючи облігації, — зупинятися на цьому особливо не варто, зауважу тільки, що такі операції часто і цілком легально проробляються в фінансовому світі, — підняв позику до паритету і, як показали свідки, роками підтримував його курс.

Так що ж тепер сталося, джентльмени? Які такі обставини змусили містера Стінера з’явитися в зал суду і висунути проти свого першого та незмінного агента й маклера, звинувачення в розкраданні і розтраті? Що змусило його стверджувати, ніби той зловмисно присвоїв шістдесят тисяч доларів з коштів міського казначейства? Як це розуміти? Може, містер Ковпервуд в позаурочний час, зі злочинними намірами, без відома містера Стінера і його помічників, забрався в казначейство і забрав звідти шістдесят тисяч доларів міських грошей? Нічого подібного! Звинувачення, які ви чули з вуст окружного прокурора, свідчать, що містер Ковпервуд з’явився до скарбника серед білого дня, між четвертою і п’ятою годиною, за день до того, як він оголосив себе неплатоспроможним, і просидів з містером Стінером в його кабінеті близько півгодини. Потім він вийшов звідти, повідомив містеру Альберту Стаєрсу, що придбав на шістдесят тисяч доларів облігацій міської позики для амортизаційного фонду, за які йому ще не було сплачено, попросив кредитувати ці шістдесят тисяч в звітності казначейства, а йому видати чек на зазначену суму. І чек був йому вручений, і він пішов. Що тут особливого, джентльмени? Або незвичайного? Заперечував хтось зі свідків, що містер Ковпервуд був агентом міста саме такого штибу операцій? Чи засумнівався хто-небудь в тому, що містер Ковпервуд дійсно придбав ці облігації міської позики?

Чому ж у такому випадку містер Стінер звинувачує містера Ковпервуда в шахрайському привласненні і злочинній розтраті шістдесяти тисяч доларів, виданих йому за облігації, які він мав право купити і які — чого ніхто не заперечує, — він дійсно купив? Ось тут собака й закопаний, — зараз ви все зрозумієте, панове присяжні! Мій підзахисний зажадав чек, взяв його і поклав гроші в банк на своє ім’я, не подбавши — як стверджує звинувачення — передати в амортизаційний фонд ті облігації, в оплату яких був виданий згаданий чек. Не зробивши цього вчасно і будучи змушений під тиском фінансових подій припинити платежі, він тим самим — так випливає з обвинувачення, а також з висловлювань стривожених лідерів республіканської партії — став розтратником, злодієм, простіше ж кажучи — цапом-відбувайлом, котрий відвертає громадську думку від Джорджа Стінера і ватажків республіканської партії!

Містер Стеджер дав сміливу характеристику політичного становища, що склалося після чиказької пожежі і викликаної нею паніки. Причому Ковпервуд у нього виглядав несправедливо обмовленим чоловіком, якого політичні верховоди Філадельфії до пожежі цінували досить високо. Але згодом, побоюючись провалу на виборах, призначили цапом-відбувайлом.

На це у Стеджера пішло з півгодини часу. Потім, зазначивши, що Стінер — посіпака і