Теодор Драйзер - Фінансист, Теодор Драйзер

в той же час ширма для політичних ділків — був використаний ними як сліпий виконавець для здійснення фінансових оборудок, з яким їм небажано було пов’язувати свої імена, він продовжував:

— Тепер, після всього мною сказаного, вдумайтеся, панове присяжні, наскільки сміховинне все це звинувачення! Яке воно безглузде! Френк Ковпервуд протягом багатьох років діяв як агент міста в такого роду справах. У своїх діях він керувався певними правилами, прийнятими значно раніше і, очевидно, з благословення вищих осіб. Адже ці умови і правила застосовувалися і колишніми діячами міської адміністрації задовго до появи на сцені містера Стінера як міського скарбника. Відповідно до одного з таких правил, Ковпервуд був зобов’язаний підводити баланс всіх своїх операцій і звітувати в них до першого числа кожного наступного місяця. Це означає, що він не повинен був ні сплачувати міському скарбнику будь-які суми, ні передавати йому будь-які чеки, ні здавати гроші або сертифікати в амортизаційний фонд до першого числа наступного місяця. Адже — прошу вашої уваги, панове присяжні, це над­звичайно важливо! — угоди, пов’язані з міською позикою, як і всі інші, що він укладав для міського казначейства, були такі численні, такі блискавичні, такі безпосередні, що для їх проведення необхідна була гнучка, аби не зв’язувати рук, система розрахунків. У противному разі вони взагалі були б неможливі. Без такої системи містер Ковпервуд не міг би задовільно виконувати доручення містера Стінера або інших осіб, причетних до державної скарбниці. Ведення постійної звітності було б украй складно і для містера Ковпервуда і для міського скарбника. Містер Стінер сам визнав це в своїх свідченнях. Альберт Стаєрс це підтвердив. Отже, що ж далі? Далі я скажу наступне. Який же суд може припустити, хто зі здоровим глуздом може повірити, щоб при такому стані речей містер Ковпервуд сам длубався з усіма цими вкладами в різні банки, в амортизаційний фонд і в міську касу, або ж стовбичив над душею свого головного бухгалтера: «Послухайте, Степлі, ось чек на шістдесят тисяч доларів — подбайте сьогодні ж передати в амортизаційний фонд сертифікати міської позики на цю суму». Безглузде припущення! Зрозуміло, у містера Ков­первуда, як і у кожної ділової людини, була своя система. Коли термін спливав, певні чеки і сертифікати автоматично передавалися куди слід. Містер Ковпервуд, вручивши чек своєму головному бухгалтеру, більше про нього і не згадував. Чи можна собі уявити, щоб банківський діяч такого масштабу робив інакше?

Містер Стеджер перевів подих і зробив паузу, чекаючи запитань, але, оскільки їх не було, вдоволено продовжував:

— Щоравда, на це можна заперечити, що, мовляв, містер Ковпервуд знав про майбутнє банкрутство. Але містер Ковпервуд стверджує, що він про це не підозрював. Нещодавно він свідчив, що лише в останню хвилину дізнався про те, як обернулися події. В такому випадку, хто міг відмовити йому у видачі чека, на який він мав законне право? Але я знаю, в чому тут річ. І гадаю, що зможу все пояснити вам, якщо ви будете ласкаві мене вислухати.

Стеджер зробив спробу вплинути на присяжних з інших позицій.

— Усе дуже просто: містер Джордж Стінер, наляканий пожежею і панікою, що посіялася за нею, — і, може бути, саме тому, що містер Ковпервуд радив йому не лякатися подій, що відбувалися на філадельфійської біржі, — уявив, ніби містеру Ковпервуду загрожує банкрутство. Оскільки ж у містера Стінера в банкірській конторі Ковпервуда була депонована значна сума при дуже низьких відсотках, то він вирішив не давати містерові Ковпервуду більше грошей — навіть тих, які належали йому за послуги і не мали ніякого відношення до сум, взятих ним у позику з розрахунку двох з половиною відсотків. Безглузда поведінка! Але пояснювалося це тим, що містер Джордж Стінер після пожежі і паніки, що спочатку ніяк не вплинули на платоспроможність містера Ковпервуда, буквально тремтів за власну шкуру, і якщо він вирішив не давати Френку Ковпервуду навіть тих грошей, які йому належали по праву, то лише тому, що сам він, Стінер, в своїх корисливих інтересах незаконно користувався міськими засобами (правда, при посередництві містера Ковпервуда як маклера) і тепер боявся викриття і покарання. Дозвольте запитати вас, панове присяжні, чи була хоч крихта розсудливості в такому рішенні містера Стінера? І як ви собі це рішення пояснюєте? Чи не був на той час містер Ковпервуд агентом міста, коли при­дбав сертифікати позики, про які тут говорилося? Зрозуміло, був. А в такому разі, чи мав він право на цей чек у шістдесят тисяч доларів? Чи знайдеться тут хоч одна людина, яка зважиться це право оскаржувати? Тоді що ж означають всі ці сумніви в його правах і в його чесності? Звідки взагалі могли виникнути подібні розмови? Я зараз вам відповім. Вони могли виникнути лише в силу однієї причини: з огляду на бажання місцевих політичних діячів зняти підозру з рес­публіканської партії і звалити провину на когось іншого.

Вам може здатися, панове присяжні, що я надто далеко зайшов у своїх пошуках підгрунтя цього, м’яко кажучи, дивного рішення звинуватити містера Ковпервуда, агента міського казначейства, в тому, що він зажадав і отримав гроші, які законно належали йому. Але врахуйте становище, в якому опинилася тоді республіканська партія. Врахуйте, що це сталося напередодні виборів, і що всяке викриття подро­биць такої великої розтрати міських коштів надзвичайно несприятливо позначилося б на результатах голосування. Республіканській партії треба було провести своїх ставлеників на пости скарбника і окружного прокурора. Треба сказати, що серед її лідерів вкоренилася традиція надавати міським казначеям та їх оточенню можливості наживатися шляхом видачі зі скарбниці міста позик на дуже низьких відсотках. Платня їм належала невелика, а отже, їм треба було вишукувати кошти для пристойного життєзабезпечення. Чи можна вважати містера Стінера відповідальним за цей звичай — давати в борг гроші, що належать місту? Ніякою мірою. Чи відповідальний за це містер Ковпервуд? Аж ніяк. Ця практика встановилася задовго до того, як містер Ковпервуд та містер Стінер з’явилися на сцені. Чому ж тепер зчинився весь цей галас? Та тому, що і Стінер, і лідери республіканської партії злякалися викриття перед виборами. Жодного міського скарбника ще жодного разу не виводили на чисту воду. Викриття безчесних методів, якими користувався містер Стінер, для широкої публіки стало б приголомшливою новиною. Чиказька пожежа і виникла після неї біржова паніка погрожували підірвати стійкість і кредитоспроможність багатьох фінансових установ нашого міста, зокрема і контори містера Ковпервуда. Перед багатьма фінансистами постала