Леся Холодюк - Браслет із знаком лева

— Вона, — неохоче відповів Майкл.

— Але ж ви були разом!

Ероут перейшов у відкритий наступ. Якщо Майкл зараз вислизне з його рук, то він більше ніколи не матиме нагоди зустрітися з Харрісом у ситуації, де Джо явно лідирує, бо, чорт забирай, прислужився і неабияк юристу. Від напруження старий почав знову уривчасто дихати і щільніше стискати рукою серце.

— Марту забрали від Майкла, — втрутився Ліан.

— Як? — відверто здивувався Ероут. — Тед мені казав, що ви весь час тут у Танджунау були разом.

— Говорив і бачив, що Майкл не збирається відповідати, тільки криво поповзли урізнобіч його вуста. Тоді Ероут благально глянув на малайця, що підтримував Майкла.

— Хто, хто цей негідник, скажіть, юначе?

— Є такий нафтовий. туз.

— Ви повинні її повернути! Можете розраховувати на мою допомогу. Чим можу зарадити?

— О, ні! — прорвало Майкла. — Ми самі впораємося. — Різко повернувся і уже сам поволік до виходу Ліана. За ним поквапилися Маас та Фатухелу.

Ероут зіщулив очі. Харріс на контакт з ним не пішов. І це остаточний вердикт.

Марта зіткнулася з Елтоном Камінскі майже біля парадних дверей. Ще тоді детектив подумав, що забув про обачність, і було б більш безпечно, якби зайшов з вузької, ледь помітної за розлогим кущем хвіртки, прилаштованої в найдальшій частині металевої огорожі. Звідтам легко прослизнути до будинку непоміченим і так само забратися геть без зайвого ока.

Хвіртка виходила просто на пологий берег морської затоки, але Даві не тримав там своєї яхти, при потребі користувався власним літаком. Тому тамті задвірки, що простяглися вздовж металевої огорожі, завжди пустували і вважалися майже безлюдними. Крім розпеченого піску, од якого здіймалася курява і глибоко грузли ноги, нічого доброго там не було, не росло і не жило. Піски…

Марта й справді чекала Елтона. Не раз прокручувала сутичку з ним у літаку. Коли лавина гніву та відчаю обрушилась на ірландця, вона не отримала на те жодного спротиву. Будь Камінскі просто телепнем, він би пускав мильні бульбашки і мовчав на догоду Даві. Але Елтон не мовчав. Тоді вона кинула, що зватиме вірнопідданого ірландця Менгеном. Він заперечив, і назвав інше ім’я. Їй байдуже до літературних сентиментів та нікому не потрібної інтелектуальної тусовки. З усього лишилися в пам’яті слова Камінскі: «Якщо треба, я довідаюсь». Це він сказав про Майкла. Значить, знає, що сталося з ним…

Можливо, вимолить у Камінскі хоч слово про Майкла?

Правда, ірландець потім лише раз з’явився у Даві. (Марта звикла сидіти біля вікна і бачила усіх, хто заходив у будинок.)

Останні місяці після того, як відмовилася поїхати з Даві на концерт, їй стало особливо важко. Джан повідомила, хапаючи ротом повітря, схожа на витягнуту з калабані оглушену рибину, що їхній господар Ель Даві заборонив викликати машину і їздити по місту. Джан говорила, а її банькаті очі нічого, крім замуленої води, не відбивали.

— Йди і передай своєму повелителю, що маю його… — випихала служницю.

Відтоді Марта не відходила від вікна.

… Побачивши Марту, Камінскі гречно вклонився. Навіть голову схилив, бо не готовий зустрічатися поглядом з цією жінкою. Боявся, що замість нього, такого розсудливого і непохитного, незворушного і непробивного, озветься до нещасної блідої тіні його власна совість.

У молодої жінки сіпалися вуста. Очі проникали усередину, навіть відчував, як зіниці добираються до грудної клітки, де й без того смокче його хробачок.

— Благаю вас, скажіть, що з Майклом. Ви знаєте! Ви мусите знати! Молю, дізнайтеся, що з ним. Я чекатиму, зустріну, як сьогодні…

Марта притулилася до стіни і злилася з її білизною, — ні кровинки на обличчі, тільки тріпочуть вуста. Відкритий, ніким і нічим не захищений нерв. Зникла раптово, як і не було, — наче то стіна озвалася благальною луною…

… допоможіть…

Елтон озирнувся. Щойно Марта стояла тут і просила, навіть благала того, кого справедливо повинна ненавидіти і зневажати, про допомогу. Щось тьохнуло в душі.

… Даві чекав у своєму кабінеті. Очевидно, справа була нагальною і не потребувала особливої конфіденційності, оскільки секретар не попередив, що Камінскі повинен зайти через хвіртку.

Сходами піднімався пружно, навіть збуджено, — від зустрічі з Мартою полегшало. Виходить, вірить українка, що він не цілком пропаща людина. Сама була захекана і збуджена, насторожена і обережна, — боялася, аби ніхто не помітив. Так, вона бігла до нього, бо побачила з вікна його машину. Й досі стоїть перед очима босоніж, без жодних прикрас, тільки зауважив Камінскі той браслет, про який говорив Ероут як про мистецький антикваріат, бо руки тримала нижче тонкого стану. Камінскі аж зупинився, пронизаний здогадкою: так тримають руки лише вагітні жінки, оберігаючи свій плід через те, що довелося бігти. Бігти у її стані? Якщо вдалася до такого кроку, значить, не забула Майкла і не забуває, бо…

Е, друже Елтоне, ти не мав досі такої смердючої справи, але хоча й ти сидиш по вуха в лайні, все ж второпав, що й до чого (хрумнув хробачок). Ти розлучив Марту з батьком її майбутньої дитини. З батьком!..

Даві розмовляв з ним, як завжди, гордовито і холодно. Камінскі майже не слухав. Сидів і дивився в одну пульсуючу цятку, бо чув запитання, на які відповідала його совість.

— … Чи таїна покаяння, що зветься сповіддю, е важна, якщо ти навмисне затаїв тяжкий гріх?

— Така сповідь є неважна, і через те допустився іншого, дуже тяжкого гріха — святотатства. Але ж моя робота… За неї заплачено.

— … за блюзнірство, образу, зневагу?