Євген Дудар - Штани з Гондурасу

— Ти повинен від імені всього ханаанського народу підписати оцей документ.

Лот узяв тремтячими руками з рук Одинадцятого листок паперу:

— «Ми, ханаанський народ, що володіє територією Содома й Гоморри, доручаємо нашому градоначальнику Лоту просити бога Ягве вирвати нас із-під ярма бога Ваала і взяти навічно під свою опіку. Доручаємо своєму градоначальнику Лоту прикласти за нас усіх до цього історичного документа свою десницю й печатку міст наших».

Лот важко зітхнув. Одинадцятий скористався зі слушного моменту:

— Ти, Лоте, волею бога Ягве будеш повічний незмінний градоначальник цих міст і надалі..

— Що ж, — полегшено зітхнув Лот. — Однаково, якому богу молитись, аби при тому не мерзли коліна і в животі не бурчало.

Дванадцятий настроївся на хвилю начальника Чистилища.

— Я Херувим Дванадцятий. Все йде за планом.

Ной давав настанови:

— Дивіться, щоб документ був неодмінно підписаний.

І з печаткою. Хай документ підпишуть ще кілька ханаанців. Не має значення — міністри чи шарлатани. Якщо не вдасться засліпити більшості, виривайте, що можна…

Лот чув настанови Ноя. Почав у пам’яті підбирати представників громадськості. Ну, заступники обидва підпишуть. Содомський і гоморрський торгові правителі також підпишуть. Для них де гешефт, там і бог. Від низового люду візьму рабів своїх Ієфая, Марка, Якова і Семена. Рабу все одно, якому хазяїну служити і якому богу молитись. Аби було перед ким навколішках стояти і хребта гнути…

Щоб не викликати підозри, Лот дав своїм дочкам два документи, і поїхали вони по підписи.

Поки дочки Лота гасали по Содому й Гоморрі, Лот з обома херувимами в ханаанських винах топили ханаанський народ. Вони співали пісень, пили на брудершафт, цілувались.

Надвечір втомлені дочки повернулись у батьківський дім. Обидва примірники документа рябіли підписами. Йосиф Прекрасний на радощах почав по черзі цілувати дівчат. Одинадцятий зв’язувався по радіо з Чистилищем.

Нараз крізь відчинені вікна з вулиці долетів багатоголосий гамір. Здавалось, ніби реве ціле стадо диких биків. Лот виглянув через вікно. Біля його будинку збирався великий натовп. Серед натовпу побачив обох своїх заступників, обох торгових правителів. Їх вели на мотузках. Гамселили по їх спинах кулаками.

— Лота сюди! Гидоту цю продажну! — лунало знизу. — На гілляку зрадника!

Лот здригнувся. Прибіг знову його тілохранитель:

— Лоте, народ зібрався. Вимагає тебе і цих двох типів, що в тебе.

Йосиф Прекрасний витягнув свою руку з-за пазухи дочки Лота. Устромив за свою пазуху. Вмить у руці блиснув пістолет.

На сходах уже тупотіли кроки.

— До криївки! — крикнув Лот і першим кинувся у чорну пащу потаємного виходу. Останнім шугнув туди Херувим Одинадцятий і міцно зачинив двері.

Ной не спав вісімсот п'ятдесяту ніч. Усіх працівників Чистилища було піднято на ноги. Що сталося з Одинадцятим і Дванадцятим? Від того часу, як крикливими вигуками обірвалась радіопередача, про них ні слуху ні духу. Підсилали в Содом і Гоморру інших агентів. Ті наче в безодню канули.

Нарешті вісімсот п'ятдесят дев'ятого безсонного ранку в Ноєвому кабінеті з'явився Херувим Дванадцятий. Він був неголений, обдертий, йому можна було б дати ім'я не Прекрасного, а Препоганого.

— Як? — було перше запитання Ноя. — Де Одинадцятий?

— Там, — простогнав Дванадцятий і показав пальцем на землю. — Вони його живцем роздерли. Пронюхали… Ми втекли потаємним ходом. А потім пригадали, що документ забули на столі. Одинадцятий повернувся, щоб його хоч знищити. Та знищили Одинадцятого.

— Чорт побери! — вилаявся Ной. — Як же ви так проґавили?!

Херувим Дванадцятий трохи відсапався.

— Перед тим як піти в це пекло, я зняв копію з цього документа. Підписані були обидва. Один у мене. Ось… — Іосиф тремтячою рукою подав листок Ноєві.

— Молодець — вигукнув Ной, — Молодець, чорт побери! В тобі я не сумнівався. Це ж історичний документ! Це колосально. З нинішнього дня ти, Йосифе, не тільки прекрасний, а й святий.

В кабінеті Ноя проходила важлива нарада. Попід стінами на стільцях сиділи всі начальники відділів і служб Чистилища. Тут же сидів і Гедеон, який вже встиг завоювати таке довір'я, що обіймав пост судді Чистилища.

— Документ у наших руках, — вів далі Ной. — Але один примірник потрапив у їхні руки. Тепер вони підіймуть рейвах на весь Всесвіт. Ханаанці — це такий народ, що засліпити його нелегко. Ми могли б на підставі цього документа вступити в Содом і Гоморру. Але якщо його копія потрапила на Всесвітню раду богів, то…

Слова попросив Гедеон. Тут, у Чистилищі, він відзначався карколомними вигадками. Яких тільки мук суддя не придумував для своїх підсудних, яких тільки вироків не виголошував!

— Я думаю, що той документ, який потрапив їм у руки, сам по собі нічого не значить. Навіть якщо він уже потрапив на Всесвітню раду богів. Ми можемо його опротестувати, сказати, що це вигадка, шантаж.

— Але ж ти, Гедеоне, забуваєш, що цей документ бачили сотні ханаанців. Вони все витягли з тих, хто цей документ підписував. Та й рабів залишили як живих свідків. І самі — живі свідки.

Тут Гедеон на хвилину замислився.

— У нас вистачить сили, щоб усі живі свідки стали неживими. Навіть