Джоан Роулінг - Гаррі Поттер і Смертельні реліквії

- Ах, вона така charmante, твоя тітонька, - сердито буркнула Флер і махнула чарівною паличкою, від чого брудні тарілки самі поскладалися прямо в повітрі. Вона їх схопила й вийшла з кімнати.

- А мій татко зробив тіару, - повідомила Луна. - Точніше, навіть корону.

Рон перехопив погляд Гаррі й захихотів. Гаррі зрозумів, що йому пригадався той дурнуватий головний убір, який вони бачили під час відвідин Ксенофілія.

- Він намагається відтворити втрачену діадему Рейвенклов. Гадає, що вже визначив основні елементи. Козлокосові крильця відразу все змінили...

Раптом хтось грюкнув у вхідні двері. Усі повернули туди свої голови. З кухні прибігла злякана Флер. Білл зірвався з місця, цілячись на двері чарівною паличкою. Гаррі, Рон і Герміона зробили те саме. Ґрипхук мовчки зісковзнув під стіл.

- Хто там? - крикнув Білл.

- Це я, Ремус Джон Люпин! - пролунав крізь завивання вітру голос.

Гаррі похолов зі страху. Що могло статися?

- Я - вовкулака, одружений з Німфадорою Тонкс, а ти, тайнохоронець котеджу «Мушля», дав мені цю адресу і просив з’являтися за надзвичайних обставин!

- Люпин, - пробурмотів Білл, підбіг до дверей і розчинив їх навстіж.

Люпин ввалився через поріг. Білий на лиці, загорнутий у дорожній плащ, сивувате волосся розвіяне вітром. Він випростався, роззирнувся по кімнаті, щоб пересвідчитися, хто тут є, і крикнув на весь голос:

- Хлопчик! Ми назвали його Тед, на честь Дориного батька!

Герміона заверещала.

- Що?.. Тонкс... Тонкс народила дитину?

- Так, так, народила дитину! - закричав Люпин. За столом здійнявся радісний лемент. Герміона й Флер пискнули разом: «Вітаємо!», а Рон вигукнув: «Ого! Нічого собі! Дитина!» - наче ніколи про таке й не чув.

- Так... так... хлопчик... - повторював Люпин, сам не свій від такого щастя. Він підійшов до стола й обняв Гаррі, так, ніби вони й не сварилися на площі Ґримо.

- Будеш хрещеним батьком? - запитав він, відпускаючи Гаррі з обіймів.

- Х-хто... я? - затинаючись, перепитав Гаррі.

- Та ти, а хто ж... Дора теж згодна, хто може бути кращий...

- Я... так... ого...

Гаррі був розгублений, здивований, захоплений. Білл побіг по вино, а Флер переконувала Люпина залишитися з ними на чарчину.

- Я не маю багато часу, мушу вертатися, - пояснив Люпин, усміхаючись усім присутнім. Він ніби помолодшав на кілька років. - Дякую тобі, Білле, дякую.

Білл швиденько наповнив келихи. Усі встали.

- За Тедді Ремуса Люпина, - виголосив тост сам Люпин, - майбутнього видатного чаклуна!

- А на кого він схожий? - поцікавилася Флер.

- Я думаю, що на Дору, а вона каже, що на мене. У нього ще мало волосся. Як народився, було чорне, а за годину стало руде, клянуся! Поки я повернуся, мабуть, стане блондином. Андромеда каже, що в Тонкс волосся теж почало міняти колір у той самий день, як вона народилася. - Він осушив келих. - О, давай ще один, - сказав Люпин, і Білл знову йому налив.

Вітер боровся з котеджиком, вогонь у каміні стрибав і тріщав, а Білл уже відкорковував нову пляшку вина. Люпинова новина примусила всіх стати інакшими, забути про стан облоги, в якому вони перебували. Звістка про нове життя приємно всіх схвилювала. Тільки на ґобліна не справила жодного враження ця святкова атмосфера, і він за якийсь час непомітно подався у спальню, яку тепер займав сам. Гаррі думав, що, крім нього, ніхто цього не помітив, однак побачив, що Білл теж дивиться, як ґоблін іде по сходах.

- Ні... ні... я справді мушу вертатися, - сказав Люпин, відмовляючись від ще одного келиха вина. Він встав і закутався в дорожній плащ. - До побачення, до побачення... за кілька днів постараюся принести фотографії... усі будуть такі раді, що я вас побачив...

Він застібнув плаща, попрощався з усіма, обіймаючи жінок і тиснучи руки чоловікам, а тоді, сяючи усмішкою, повернувся у вітряну ніч.

- Гаррі, ти - хрещений батько! - сказав Білл, коли вони з ним зайшли на кухню, допомагаючи прибирати зі стола. - Це велика честь! Мої вітання!

Коли Гаррі поставив порожні келихи, Білл зачинив за ним двері, приглушивши гамір з вітальні, де всі ще й досі, навіть без Люпина, святкували подію.

- Гаррі, я хотів би поговорити з тобою наодинці. Це не так легко зробити, коли в домі стільки народу.

Білл завагався.

- Гаррі, ти плануєш щось з Ґрипхуком.

Це була констатація, а не запитання, тож Гаррі нічого й не заперечував. Просто очікувально дивився на Білла.

- Я знаю ґоблінів, - сказав Білл. - Я працював у «Ґрінґотсі», коли закінчив Гоґвортс. Якщо вважати, що взагалі існує дружба між чаклунами й ґоблінами, то я маю друзів серед ґоблінів... чи принаймні добре їх знаю і ставлюся до них з приязню. - І знову Білл завагався. - Гаррі, що ти хочеш від Ґрипхука, і що ти йому за це пообіцяв?

- Я не можу тобі сказати, - відповів Гаррі. - Вибач, Білле.

За їхніми спинами відчинилися двері кухні. Флер принесла чергову порцію порожніх келихів.

- Зачекай, - сказав їй Білл. - Одну хвилинку. Вона знову вийшла, Білл зачинив двері.

- Тоді я мушу дещо сказати, - вів далі Білл. - Якщо ти уклав з Ґрипхуком якусь угоду, а особливо якщо в цій угоді йдеться про скарб, то будь украй обережний. Ґоблінські уявлення про власність, оплату й доплату відрізняються від людських.

Гаррі відчув млість, наче в серці заворушилася змійка.

- Що ти маєш на увазі? - запитав він.

- Ми говоримо про цілком різні породи істот, - відповів Білл. - Ділові стосунки між чаклунами й ґоблінами століттями будувалися на взаємній недовірі... та ти й сам це знаєш з «Історії магії». Винні обидві сторони, я не стверджую, що чаклуни були святі. Проте деякі ґобліни, а особливо ті, що працюють у «Ґрінґотсі», свято переконані, що чаклунам не можна довіряти у справах, пов’язаних із золотом і скарбами, бо чаклуни нібито анітрохи не шанують ґоблінське право власності.

- Я шаную... - почав було Гаррі, проте Білл похитав головою.

- Ти не розумієш, Гаррі. Щоб це збагнути, треба якийсь час пожити серед ґоблінів. Для ґобліна справжнім і законним господарем будь-якого предмета є його виробник, а не покупець. Усі речі ґоблінської роботи, за їхніми уявленнями, законно належать лише їм самим.

- Але ж якщо цю річ купили...