Жозе Сарамаго - Євангелія від Ісуса Христа

існувало Зло, яким є ти, неможливо навіть уявити собі Добро, яке існувало б без тебе, навіть я цього не можу собі уявити, бо якби настав кінець тобі, настав би кінець і мені, для того, аби я був Добром, треба, щоб ти й далі був Злом, якби Диявол не жив як Диявол, то й Бог не жив би як Бог, смерть одного з них стала б і смертю другого. Це твоє останнє слово? Перше й останнє, перше тому, що я вперше його сказав, а останнє тому, що я більше не стану його повторювати. Пастир стенув плечима і сказав, звертаючись до Ісуса: Нехай ніхто не каже, що Диявол ніколи не намагався примиритися з Богом, і, підвівшись, уже заніс одну ногу, щоб переступити через борт човна, але несподівано зупинив свій рух на півдорозі і сказав: ти маєш у себе в торбині одну річ, яка належить мені. Ісус не пам’ятав, щоб він брав у човен свою торбину, але вона справді була тут, лежала, зібгана, у нього під ногами. Яку річ, запитав він і, зазирнувши в торбину, побачив там лише стару й чорну чашку, що її взяв у Назареті. Ось цю, відповів Диявол і взяв чашку. Одного дня вона до тебе повернеться, але ти навіть не знатимеш, що вона в тебе. Він засунув чашку десь між складками свого грубого пастушого вбрання й, не глянувши на Бога, сказав, так ніби звертався до невидимої публіки: Що ж, до зустрічі у вічності, якщо йому так хочеться, і стрибнув у воду. Ісус провів його поглядом, Пастир потроху віддалявся, наближаючись до стіни туману, він забув запитати в нього, що спонукало його з’явитися на сьогоднішню зустріч і покинути їх у такий дивний спосіб, пливучи по воді, відпливши на певну відстань, він знову став здаватися свинею, що вистромила з води вуха, знову стало чути сопіння й щось подібне до хрюкання, проте витончений слух міг би легко розпізнати в тих звуках відтінок страху, й то був, звичайно, не страх утопитися, Диявол, як ми щойно довідалися, не може зникнути, а страх перед необхідністю існувати вічно. Пастир уже зник за клаптями туману, коли несподівано пролунав голос Бога — в тому голосі була поквапність, притаманна співрозмовнику, який уже наготувався переступити через поріг: Я пошлю тобі на допомогу чоловіка на ім’я Іоанн, але ти муситимеш переконати його, що ти той, ким ти йому назвешся. Ісус поглянув на Бога, але Бога там уже не було. У ту ж таки мить туман цілком розвіявся, відкривши від берега до берега спокійне й чисте море з гладенькою поверхнею, між двома пасмами гір, і годі було повірити, що в цій воді нещодавно плив Диявол, а в цьому повітрі хвилину тому розчинився Бог.

На березі, до якого плив Ісус, хоч до нього ще було й далеко, він побачив великий натовп людей, а трохи далі стояло багато шатрів, так ніби берег перетворився на місце постійного перебування людей, які були не з цієї місцевості, а тому не мали де спати, отже, довелося їм розбити табір для ночівлі. Ісус відчув легкий подив, побачивши це видовище, але не більше, він опустив весла у воду і став веслувати до берега. Подивившись через плече, побачив, що кілька людей зіштовхнули у воду свої човни, й, придивившись пильніше, впізнав у них Симона й Андрія, Якова та Іоанна, були там і інші люди, одних він нібито пам’ятав, а інших — ні, усі вони прямували йому назустріч і веслували з таким завзяттям, що незабаром наблизилися, й коли Симон був уже на відстані почутого голосу, він крикнув: Де ти був? — він хотів сказати щось зовсім інше, звичайно, але треба ж було якось почати розмову. У морі, відповів Ісус такими самими необов’язковими словами, й, можна сказати, не вельми вдало поновив спілкування зі своїми друзями в нову епоху свого життя син Божий, син Марії та Йосипа. Через якусь мить Симон уже перестрибнув у човен Ісуса, й тут з’ясувалося, що відбулося немислиме, незрозуміле, абсурдне. Запитує Симон: Ти знаєш, скільки ти часу перебував у морі, в гущі туману, тоді як ми не могли спустити свої човни на воду, бо щоразу невидима й неподоланна сила виштовхувала їх назад, на берег? Цілий день, відповів Ісус і, побачивши хвилювання Симона, додав, щоб помилитися не так дуже, цілий день і всю ніч. Сорок днів ти був там, — закричав йому у відповідь Симон, сорок днів висів над морем густий туман, ніби хотів приховати від нас, щó там відбувається, сорок днів ми не могли спіймати жодної рибини в цій воді. Ісус віддав Симонові одне весло, тепер вони узгоджено веслували вдвох, сидячи пліч-о-пліч, дуже зручно для довірчої розмови, й сказав Ісус, щоб розповісти другові найголовніше, поки не наблизилися до них інші човни: Я розмовляв з Богом, і тепер я знаю, що буде в моєму майбутньому житті й після того, як воно закінчиться. А який він, Бог? Бог показує себе не в якійсь одній формі, він приходить то у вигляді хмари, то у вигляді стовпа диму, то у вигляді багатого юдея, але його можна впізнати по голосу, після того, як ти почув його бодай один раз. І що він тобі сказав? Що я його син. Отже, підтвердив? Підтвердив. То Диявол правду сказав, коли відбулася та пригода зі свиньми? Диявол теж був з нами в човні, він чув усю нашу розмову і, схоже, він знає про мене не менше, аніж сам Бог, а іноді мені здається, навіть більше. І де? Що де? І де вони були? Диявол сидів на борту човна, ось тут, поруч із тобою, а Бог — на задній лаві, біля корми. І що тобі сказав Бог? Що я його син і що мене розіпнуть на хресті. То ти підеш у гори воювати разом із повстанцями, якщо ти туди підеш, то ми підемо з тобою. Ви підете зі мною, але не в гори, для нас тепер важливо не перемогти цезаря силою зброї, а домогтися тріумфу Бога силою слова. Лише словом? Словом і прикладом, бо ми повинні бути готові пожертвувати життям у разі необхідності. Такими були слова твого Отця? Від сьогодні всі мої слова будуть його словами, а ті, хто увірує в нього, увірують і в мене, бо неможливо вірити в Отця й не вірити в Сина, бо новий шлях, який Отець обрав для себе, може