Сергій Бобрицький - Земля Не пухом. Історія одного геоманта, Сергій Бобрицький

– Час прокидатися, доню. Тато прийшов за тобою. – Сказав Грегор. І у глиб великого алмазу полився океан енергії. Просто туди, де, захищена закляттям свого названого батька, непритомною лежала Ліона, матріарх нових вищих вервольфів.

В цей момент Червону Гору струснуло знов. Набагато сильніше. І з надр пролунав спочатку ображений нявк кицьки, а потім – несамовите, низьке шипіння, що пробирало до самих печінок. Як наче гримучі змії живуть тепер у вулканах. І мають, судячи зі звуку, під сто метрів завдовжки.

– Трясця, знав, що чисто все зробити не вийде. – Похитав головою Грегор, з зусиллям відриваючи очі від глибин чарівного алмазу. – Хісс, бери її та...

– Та годі тобі, Грег! Ти з дитиною скільки років не бачився? Що тут? Нещасний лавовий змій? Якось вже потеревеню з ним. По братссссссссссськи. – Посміхнувся розуміючою усмішкою дерев’яний змій, що вже набував своїх істинних розмірів. – Йди, я розберуся.

– Дякую, друже. – Повернув посмішку Грегор. – Але, щоб нам обом було все ж таки спокійніше – тримай. – І в голову Хісс втяглася маленька золота іскорка. – Це тобі на всяк випадок. Право одноразово за мій рахунок прикликати Номер Другий. Керування боєм буде на тобі.

– Другого?.. Мені?.. Прикликати?.. Грегоре, та в мене ювілей, чи що?!! – Якщо ви коли-небудь бачили, як сорокаметрова змія робить сальто назад – оце воно й було. – О-хо-хооо, та в цього бідосі лавового нема навіть примарного шансу! Все, ідіть. Леону-довбню передаси привіт!

– Обов’язково. – Кивнув головою геомант, а потім барон Грейткіллс, разом з великим алмазом та корінням, що їх оповило, буквально просочився крізь землю.

***

Леон Д’Альбон медитував у своїй магнетитовій кімнаті, зливаючись з Блискавкою. І варто сказати, що медитація адептів Блискавки для пересічних смертних являється однією з найвидовишніших. Тим паче, якщо дійство відбувається у кімнаті з чорного каменю. Лишень уявіть: на підлозі, схрестивши під собою ноги, сидить чарівник. В нашому випадку, чарівник сидить, а волосся його – стоїть. Навколо мага щомиті з’являються і щезають білосніжні чи світло-сині ламані лінії, торкаючись до чарівника так ніжно, як ні до кого більше. Ось пустотливі іскри бавляться у вертикальній шевелюрі. А ось серія розрядів почергово доторкнулася ліктів, плеч та колін Леона. А коли дві криві, загнуті блискавки в руку завтовшки вистрелили з темряви стелі та одночасно з’єдналися з його лобом, комусь могло б здатися що нащадок славетного роду Д’Альбон – це рогатий громовий демон. Ось віконт повільно розвів руки в сторони, а потім розтиснув кулаки, долонями догори. І до кожного пальця зі стелі кімнати доторкнулася тонісінька блискавка. Після чого саме повітря наче загуло дивним, невідомим звуком[1]. Стеля наче стала поверхнею якогось темного озера, якою раптово пішли білі, блискучі хвилі. Запах озону в кімнаті був вже таким, що хоч на хліб маж. І в цей момент Леон відчув, нарешті, якийсь новий  рівень пізнання природи блискавки. Те, чого раніше не було. І подякував небесам, що встиг хоч запам’ятати необхідні маніпуляції з диханням та аурою для відтворення цього стану. Бо інтуїція бойового чародія принесла йому розуміння, що години спокою у  цьому місці добігли кінця.

Почалося все з дуже відчутного (тим паче, в такому сконцентрованому стані, в якому перебував віконт) сплеску знайомої енергії Землі. Вчитель повернувся зі своєї подорожі, використавши Підземну Тропу, замість звичайного порталу. А далі загострене сприйняття віконта, як голка в сіно, пірнуло у прірву енергії, яку його вчитель скеровував у якийсь об’єкт. Дивний артефакт, дуже сильно просякнутий енергією Магми.

– Трясця, невже карга Флеймбьорп передала привіт?! – Сказав вголос Леон і вийшов з медитації.

Гномською кулею вискочивши зі своїх покоїв, віконт, не розмінюючись на  сходи, вирішив покинути вежу через вікно, що як раз дивилося на центральну площу замку. Тож, вилетівши з тридцятиповерхової вежі, чарівник побачив живого й здорового вчителя, який робив переливання енергії у велетенський алмаз. В якому Леон, що ще не розтринькав концентрації після медитації, чітко відчув крихітну іскорку життя.

– Майстре Грейткіллс?! – Якби у питальних інтонацій віконта були брови, вони б теж піднялися вгору.

– Майстре Д’Альбон. – З фірмовою мармизою кивнув учневі геомант. – Пробачте, якщо відволік вас, тут, мабуть, зараз дещо неспокійно…

Звісно, Архімаг мав на увазі магічний фон, що бурлив містичним бульйоном навколо володаря Землі та великого кристалу. І важко було не погодитися, що це доволі неспокійна ситуація. Навіть для замку, що ще якийсь час тому був заселений демонами.

– Та що ви, майстре, все просто чудово! – Люб’язно посміхнувся Леон. – Я якраз планував вже завершувати медитацію.

– Файно, файно! – Прокричав в небо до учня геомант. Бо вітер, що розгулявся, а також сумісний тріск кришталю і коріння зчиняли певний ґвалт. – До речі, Хісс передавав вам привіт!

– Ой як пречудово. Ми ж цілий  день аж не бачилися, дякую! – Змішав настороженість і сарказм віконт. – А де, до речі, він сам?

– Відносно неподалік! – Крикнув Грегор, мотнувши головою праворуч. В той бік, де за стінами замку, через декілька полів, головний тракт та масив Червоного Лісу посеред вечірнього пейзажу виднівся похмуро палаючий силует Червоної Гори. Яка в той самий момент вирішила вибухнути.

Зі страшенним рокотом до неба над вулканом поринув стовп лави та диму метрів тридцять заввишки. Після чого Червона Гора струснулася у такому спазмі, що стіни замку (за п’ять миль, на хвилиночку) здригнулися, а тутешні кури скоротили час створення яєць приблизно втричі. З неба впало декілька птахів. Всюдисущі кущі троянд, не гаючи часу, апетитно захрумтіли. Хмара попелу, що з’явилася від діяльності вулкану, була настільки велика, що майже повністю сховала в собі гору та ліс, що прилягав до неї. До мешканців замку долетів моторошний шум тисяч потривожених крон – птахи та дрібний звір поспіхом покидали свої домівки, бо з гори в долину вже потекла рідка, тьмяно-червона смерть. До шуму крон додався наростаючий тріскіт хаотичних лісних пожеж, що займалися тут і там від краплин лави, що перший вибух вулкану розкидав навколо.