Наталія Косенко - ( Не ) закохані, Наталія Косенко

— Чому ти шарахаєшся від мене? Ти погодилася, отже теж хочеш того самого, то чому? І звідки в тебе бажання піддати стосунки правилам, затиснути їх в умови? Зазвичай, не так все відбувається.

— Ще жодна дівчина не починала з логічних міркувань поряд з тобою?

— Їм більше подобалося кінчати, ніж починати.

Ух…Які ж чорнющі в нього очі! Широкі навислі брови роблять його погляд таким пронизливим, що здається, ніби він всю її бачить. Розібрав на атоми й кожен окремо вивчив.

Стас був високим і плечистим, а тому з ним у машині простір звузився до тих його плечей і відвести погляду ніяк не виходило. Відчула, як покривається мурашками, коли  хлопець піддався вперед.

— То чому? — наголосив на своєму.

Хлопець завжди так робив. Отримував що хотів. Були то цілі в житті, дівчата, чи відповіді.

— Через мою матір.

— Що з нею?

Це вже було вмішування в особисте? А втім, пояснити все ж треба, аби не здаватися дивною.

— Моя матір дуже любить… чоловіків. Навіть не так. Вона залежна від стосунків, від емоційних гойдалок і від сексу теж. Від усього, що змушує кипіти кров. І я все життя намагаюсь бути не схожою на неї. Так завзято намагаюсь, що багато людей вважають мене дивною. Тому так.

Вони мовчали кілька хвилин. Дощ, що знову гуляв вечірніми вулицями Києва, постукував у лобове скло.

Стас дивився прямо, не відводив погляду, а Ясмін докладала усіх зусиль, щоб не сховати свого.

— Ти чудова дівчина, Ясмін.

Чому він весь час кличе її на імʼя? Повторює, розмазує по губах, ніби хоче відчути його на смак.

— Дякую.

Рідко отримувала компліменти, а від таких хлопців взагалі ніколи.

Думала він повезе кудись в усамітнене місце, раз так швидко вдалося домовитися, й одразу візьме те, чого так бажає, але Стас здивував. Через десять хвилин його автомобіль паркувався біля гуртожитку.

Не могла зрозуміти що точно відчуває. Непорозуміння, полегшення, розчарування?

— Цей тиждень був виснажливим. Для нас обох. Хочу спати капець просто. Зустрінемося завтра?

Стас і справді виглядав трохи стомленим.

— Завтра у нас репетиція з тіткою Ліни. На дві години в актовому. Памʼятаєш?

Стас пропустив одну репетицію, то і Ясмін з неї пішла. Тим більше роботи було по вінця. А завтра обіцяла бути, бо ж не діло пропускати заняття. Навіть не обовʼязкові.

— Тоді там і побачимось.

Не цього Ясмін чекала від пʼятниці. Ой не цього. Парубок спокійно сидів навпроти й мовчав. Не робив жодної спроби доторкнутися. І що далі? Просто піти? Вони ж домовилися про… секс. Чи годиться отак іти від хлопця, з яким збираєшся переспати?

— Ну, бувай!

Смикнула дверцята, та ті були зачинені. Обернулася до хлопця й підійняла брови. Захотілося скласти руки на грудях, та годі оборонятися, він же нічого не робить!

— Якщо я доторкнуся до тебе зараз, то попри втому відтрахаю прямо тут, на цьому сидінні. Навряд ти б хотіла саме тут і саме так. Чи хотіла б?

— Ні?

Не одразу зрозуміла, що відповідь прозвучала запитально. А хотіла ж впевнено відмовитися від такої заманливої пропозиції…

— Ні? — перепитав і усміхнувся так хижо, що затремтіли пальці.

Ясмін взяла себе в руки, хоч це і вартувало зусиль.

— Відчини дверцята, Стасе, і я піду.

Цілу хвилину він мовчки дивився. Чи можна забути як дихати за хвилину?

— Спочатку скажи, що думала про мене. І уявляла мене. Поряд з собою у ліжку уявляла, і коли милася в душі. Коли терла голе вологе тіло пальцями уявляла, що то мої пальці?

Господи, як він може говорити такі речі в слух? Їй говорити… Та вони ледь знайомі. І займатися з ним непристойними речами здається не таким інтимним, як ось так говорити про це.

Відібрало мову. Якби ж хоч погляд відвести, та його гіпнотичні очі не давали й ворухнутися. Відчувала лише, як тяжко здіймаються груди, як важчає подих, як пече в усьому тілі й спускається до низу живота гарячий тривожний клубок.

Стас підійняв руку й поволі провів пальцями по її обличчю. Поклав долоню на щоку й великим пальцем погладив кутик губ, злегка натискаючи. Палець одразу ж прослизнув у середину й доторкнувся до язика.

Стас тихенько простогнав і забрав руку. Натиснув якусь кнопку на панелі й обернувся, впиваючись поглядом в прочинені губи, а тоді в очі.

— Йди Ясмін, доки не передумав.

Двічі просити не довелося. Ясмін намагалася не поспішати, аби не виглядати смішною. Йшла спокійно і впевнено, рахуючи відстань до дверей, а всередині все тремтіло. Її метелик, що оселився в животі, махав крильцями й все норовив збити з кроку.

Коли підійнялася в кімнату машина Стаса ще стояла під гуртожитком. Ліля фарбувала нігті на ногах і тарахкотіла про нову дизайнерську сумку Нелі з потоку і де та її узяла. Це дзижчання дивним чином заспокоювало, хоч Ясмін не любила шуму й зайвих розмов. Як і запаху лаку не любила. Та він проганяв з легенів інший запах. Запах безпорадності перед власними бажаннями, тож ладна була потерпіти.5