Мілена Христич - Ілюзія подолання, Мілена Христич

Обличчя Богів були просвітлені та серйозні і дивились наче живі з глибин своєї вічності..

Тут були чоловічі та жіночі божества, але чомусь усі були одягнені у скафандри, крізь які світилися їх обличчя, що були виточені з якогось особливого каменю…

 Чому на них скафандри? – тихо спитала Кіра…

Тому що ці Боги давно пішли , але ми знаємо, що у космічних глибинах зберігаються їх образи…Їх квантові моделі…Що вони і зараз там, де і були при своєму житті…У тих самих часах і містах чи Храмах…Тому що Всесвіт – єдиний Храм і він зберігає пам*ять про кожного з нас..ця  пам*ять записана на тонких енергіях, які пронизують простір і час…І  іноді ми можемо їх чути бачити та навіть спілкуватися…

Втім, чоловік задав декілька запитань і дізнавшись, звідки вони прилетіли,  запропонував їм пройти у праве крило Храму, де знаходились кімнати відпочинку для паломників…

Данко сразу погодився та  обернувшись до Кіри, кивнув їй головою,мовляв, ходімо спочатку відпочинемо…

Але Кіра усміхнулась та сказала, що хоче побути тут кілька хвилин сам на сам та роздивитись..

Якесь незвичне почуття спіткало її раптом і вона хотіла розібратися у ньому..

Данко розуміюче кивнув та пішов за чоловіком через Залу до відчинених навпроти дверей….

І через пару хвилин Кіра дійсно залишилась у Залі сама…

Вона все почала вдивлятися в обличчя богів..

Вірніше тих, кого раніше наші предки вважали своїми богами…

«Але вони навчили нас жити і виживати й йти вперед. Вони хоча й боялися і розуміли, що самі смертні, але навіть це їх не зупиняло. Не сковувало рухів своїм незворотнім жахом. Навіть те, що вони ніколи не побачать те, чим живуть, заради чого кохають та створюють цей світ…але і про безсмертя вони не думали теж…»

Кіра підійшла до статуї богині…У легкому скафандрі з невеликим переговорним пристроєм напроти губ, вона стояла напів оберненна до Зали, але йшла вона кудись у своє тепер вже безсмертя..

Її  проникливі очі проте дивилися весело , а губи торкала ледь намічена усмішка..

З-під її ніг уходила вдаль дорога, звичайна  степова стежка..А поруч йшов хлопчик років п*яти..

І хоча обличчя хлопчинка Кіра не бачила, але вона відчула, що він теж усміхається…

Потім Кіра перейшла до наступної статуї..

Це був чоловік з добрим обличчям , здавалось, що його очі випромінюють світло..

Він сидів на камені та тримав у руках чи то папір із стилосом чи ще щось..але одягнений був у все такий самий скафандр..

Кіра завмерла біля статуй…

Розуміння глибини

Наступного ранку вони мали бесіду з чоловіком. З іншим.  Але його обличчя своїми рисами та очима, що випромінювали доброту та розуміння, було схоже на обличчя тих богів, яких вони тут охороняли …

У Храмі на далекій зірці – Проксіма Центавра…

Це чоловік наче знав те, про що Данко та Кіра дізналися лише нещодавно , лише з наукових статей у Космо педії чи власних візій…

Спочатку він вислухав розповіді Кіри про те, що з нею відбувалося..

Потім усміхнувся м*якою посмішкою та сказав, що лякатися не потрібно..

Про реінкарнацію відомо доволі багато випадків , іноді навіть діти згадують свої минулі життя..

І відноситись до цього потрібно з розумінням, навіть якщо не дуже розумієте…

Деякі втім вважають такі спогади хворобою…духовною хворобою..чи навіть психічним розладом…

Але ми не розділяємо таких радикальних поглядів..

 Колись це взагалі стосувалося таких галузей науки, якими офіційна наука не займалася…щоб щось зрозуміти приходилось звертатись до духівництва…

Але тепер і наука і духовна наука пішли далеко вперед і ми можемо допомогти всім, хто до нас приходить…

Ви можете пожити у нашому Храмі та поспілкуватися з іншими, такими ж людьми з різних країн та планет, що теж згадали свої минулі життя…

Вони поділяться своїм досвідом, ви – своїм…

У нас проводяться різні лекції , на них ми пояснюємо, що відбувається з мозком та розумом…

І що може відбуватися далі…

Це не хвороба? – тільки й спитала Кіра…

Чоловік покачав головою…

…

Після того Данко Та Кіра узявшись за руки обійшли Храм : зверху донизу…Розглядаючи лабораторії, мистецькі студії, кухні та бібліотеки..

Вони довго бродили Головною Залою , розглядаючи обличчя богів…

Все це навівало думки про вічність і вічні таємниці..

Хто зна, що чекає на нас за межею, що відділяє світло від темряви…

Ми можемо тільки спробувати уявити..

Але вони зрозуміли тільки те, що це не розлучить їх..

У хворобі й здоров'ї у бідності та багатстві , поки смерть не розлучить, - тихо сказав Данко

Не розлучить. Тепер і я вірю- наче луна відповіла Кіра… 

Прощання

Через тиждень Данко та Кіра прощалися з Храмом та всіма , з ким тут познайомилися та подружилися…

Задавалося, що вони знайшли не просто друзів, але справжню сім*ю….

Їх чекала зворотня подорож на Землю…

Хтось залишався тут назавжди..