Ольга Обська - Забути, щоб згадати, Ольга Обська

— Добре, — кивнула Олена.

А що їй лишалося? Згадати вона, звісно, нічого не могла. Але не мовчати ж, як риба, коли єдиний відомий їй у цьому світі друг так щиро обіцяє допомогти.

Машина з'їхала з магістралі на бічну вуличку і за кілька хвилин зупинилася біля одного з хмарочосів. Кастр відчинив дверцята і винувато промовив:

— Вибачте, проводжати не буду. Маю їхати додому до сім'ї.

— Звичайно, звичайно, — сказала Олена, і вилізла з машини. — Ви і так витратили на мене стільки часу. Дякую вам, Осяяний Кастре.

За лічені секунди автомобіль зник, а Олена так і залишилася стояти, обмірковуючи, як їй потрапити «додому». Не важко було здогадатися, що одна з квартир великого хмарочоса і є її новим житлом. Але яка? Тут їх, мабуть, тисячі. Та й який сенс в пошуках? Навіть якщо Олена якимось чином все ж таки зможе вирахувати свою, як їй потрапити всередину? Ключа ж у неї немає. Але стирчати на вулиці теж користі було мало, тому Олена зважилася зайти до будівлі та провести розвідку боєм.

Все виявилося набагато простіше, ніж вона думала. У холі було кілька ліфтів. Варто їй було зайти в один з них, як дверцята зачинилися, і механізм ліфта увімкнувся без будь-яких дій з її боку. Кабіна переміщувалася як по вертикалі, так і по горизонталі. За кілька секунд вона зупинилася, і дверцята знову відчинилися.

— Ласкаво просимо додому, Феє Елен, — сказав приємний жіночий голос.

Олена вийшла з ліфта і опинилася у передпокої невеликої, але затишної квартирки. Виходить, ліфт розпізнає мешканців за якимись біологічними параметрами і доставляє додому. Що ж, це було чудово. Тому що розгадування ще однієї шаради цілком могло рознести Лені мізки.

У неї навіть не було сил, щоб як слід оглянути своє нове житло. Встигне зробити це пізніше. Впасти на ліжко і заснути було єдиним бажанням. Завтра вона продовжить вивчати цей дивний Запасний Світ, розгадувати загадки, які множилися з кожною проведеною тут хвилиною, але все це завтра. А зараз спати.

В одній із двох кімнат Олена виявила ліжко і впала на нього, не роздягаючись. Здається, сон охопив її в ту ж мить, як тіло торкнулося м'якої поверхні. Але тривало блаженство лише кілька секунд. Настирлива незнайома мелодія пролунала звідкись зліва. Олена машинально провела рукою по тумбочці, намацала смартфон і відповіла на виклик.

— Привіт, люба!

— Привіт, а ти хто?

Спросоння Лена насилу зрозуміла, де вона і що відбувається.

— Як це хто?! Руаль. Наречений, не впізнала? — розсміявся хлопець на іншому кінці дроту. — Хороша прикмета. Значить, незабаром весілля.

Сон як рукою зняло. Наречений??? Господи, тільки не це...