Ольга Вісмут - Розлучення. Ти не отримаєш дочку, Ольга Вісмут

Киваю.

Так, я його жінка. Так завжди було, є і буде.

Його губи зминають мої. Язик проникає всередину. Поцілунок стає жорстким. Руки грубо стискають груди.

Ойкаю.

— Боляче, — шепочу крізь сльози.

Але хватка не слабшає.

— Назаре, припини…

Намагаюся відштовхнути, але він ніби не чує. Кусає мене за шию.

Чоловік завжди був зі мною ніжним та ласкавим. А зараз ніби з ланцюга зірвався. Невже думка про мою уявну зраду так його завела?

Хочу розслабитися в його обіймах, але не виходить.

Назар задирає поділ мого халата. Рве пояс своїх домашніх штанів. Мені не подобається те, що відбувається, але й вирватися не можу.

— Ні, почекай, — благаю.

Він саджає мене собі на коліна. Занадто грубо. Мене лякає те, що відбувається.

— Заткнися, Ксано. Мені так подобається, — гаркає чоловік.

А потім не дає мені й шансу на відповідь. Усе відбувається надто жорстко. Занадто на межі. Я не впізнаю його зовсім.

Йому так подобається. Чому ж раніше такого не було? Чому саме сьогодні він став таким?

Розумію, що на мені залишаться синці. Пальці Назара боляче впиваються в моє тіло. А схлипи лише розбурхують його. Він рухається різко та грубо.

— Ксано, тобі теж так подобається. Подобається моя влада над тобою, так, моя дівчинко? — чую його уривчастий голос.

Від слів «моя дівчинка» стає тепло й ніжно на душі. Ось тільки жорсткість чоловіка не припиняється. Назар продовжує вбиватись у мене.

Раптом знімає мене з колін, втискає в стіну. Я ледве встигаю підставити долоні.

І знову грубі, божевільні поштовхи.

Сльози течуть щоками.

Сама не розумію, що зі мною. Це ж мій чоловік. Моє кохання. Я ж кохаю його.

За що він так зі мною?

Назар смикає мене за волосся. Голова відкидається. І знову його губи впиваються в мою шию. Укус за укусом.

Чоловік ніби збожеволів.

— Ти моя, — гарчить він, вбиваючись. — Зрозуміла? Тільки моя!

Нарешті завмирає, розплющивши мене по стіні. З гучним видихом відпускає.

Я зі схлипом осідаю на підлогу.

Мені зовсім не подобається те, що сталося. У тому, що зараз відбулося — немає кохання. Це навіть не пристрасть. Він ніби хотів мене покарати.

Назар похмуро поправляє штани. Дивиться на мене згори вниз і раптом каже:

— Іди помийся — і в ліжко.

Потім просто йде.

Вражено дивлюся йому вслід.

А як же ніжність?

Мій Назар, той Назар, якого кохаю, ніколи не став би поводитися так, наче я якась повія. Він завжди був зі мною дуже ласкавим.

Але сьогодні показав свій темний бік…