Інна Земець - Спадок з бонусом, Інна Земець

- По мою душу чи по братову? – запитала я.

- Які там душі, стерво безсовіне?!  - здаля заголосив молодший.

Що ж, все як завжди, навіть не дивуюсь – хоч тут якась стабільність.

- Вся така скорботна, тиха, - підбираючись до мене зашипів Дем’ян. - А як бачу, довго не сумувала, з одного дитя вицідила і до смерті дотрахала, а тепер і трохи молодшого з нашого роду собі таки нарила.

- Не трубуйся, до тебе черга не дійде.

- Слава Богу! – той клоун недолугий аж з штанців виплигував, лайливий бруд із себе виштовхуючи. -  Оце тільки подумав, то може ти і не від того братця залетіла?

Тільки відповідь почала вигадувати, як переді мною чорна тінь промайнула. Ще і сахнутись не встигла, як Назар з усієї дурі увалив молодшого по пиці, рвучко за шкибари з асфальту назад підняв і трухонув, ледь від землі не відриваючи.

- Нічому тебе життя так не навчило? – рявкнув Назар. – Бачу, що пузо виросло, а мозку як і не було, так і нема, схоже. А ти ж вже один раз носа собі оперував, придурок. Сподіваюсь, контакти зберіг?

Дем’ян щось белькотав, кров ковтаючи, а Назар стряхнув його на землю і відійшов подалі, ніби гидуючи. Вже ніхто нас не затримував, та відкрила дверцята машини не з першої спроби, а щодо паска безпеки, то взагалі марні мої потуги були – в отвір потрапити не вдавалося. Руки тряслись, ніби щойно якийсь майже смертельний досвід  набула.

- Дай сюди, - зло гиркнув Назар і пристібнув мене сам. – Вся сімейка довбанута, і таких самих до себе примагнічує! Як вагітна, чого ж алкоголь з цигарками навалюєш?!

- Тому що не вагітна.

- Ще раз? – перепитав він.

- Нема дитини, нема! – крикнула я. – Тепер почув? І навіть не питай, звідки такі балачки. Потім розповім. Дай віддихатись.

Дістались будинку мовчки, тільки слухала всю дорогу його пихкотіння поруч. Як у двір завернули, ще й рота не розтулив, а я вже напівдорозі до будинку була.  Швидко до кухні зазирнула, дістала з морозилки пачку замороженої овочевої суміші та Назару кинула.

- Приклади до руки, - і пішла до себе.

Змила з себе слину і краплю крові, якими Дем’ян забризкав і звалилась в ліжко. Марку так і не сказала, зате один братець тепер в курсі. Ясна річ, треба було б прийти і до домашнього слідчого зі щиросердним, та завтра вже це зроблю. Тим більш, що щиросердного все одно не вийде – Ігнатову таємницю маю зберегти, для того і одружились.  Від емоцій в грудях пекло, та назовні не виходило. Шкода, що плакати давно погано вмію – одразу трохи б полегшало, та пити знову не хочу, аж нудить від самої думки про алкоголь. Покрутилася на ліжку, підвелась і походила, постояла, посиділа. Чи повітря не вистачає – не знаю, давить мені щось на ребра мов корсет  і все тут. Відчинила широко двері на балкон і повернулась в кімнату. Скільки марно не сподівалась, та вже пів на третю, а сну ані крихти ще не побачила. Зневірилась і пішла у ванну – десь там має бути банячок зі снодійним, принаймні колись був – у Ігната кілька пігулок собі виклянчила на всяк випадок. Та додумати не встигла, бо почула як в кімнаті щось розбилось і одразу поплив запах пального з димом. Визирнула обережно в щілину і аж заціпеніла від подиву переляком приправленому. Матінко моя рідна! Моє ліжко палає! Буквально. Якби не вийшла до вбиральні – разом із сатином білосніжним загорілась би. Скляні уламки скрізь розкидало, на стіні прямо над подушкою вм’ятина куди пляшкою поцілили. Тільки хотіла вийти, поки ще сильніше не розгорілося, а в кімнату Назар ламаючи на ходу одвірок ввалився і рвонув до ліжка.

- Куди руки тягнеш?! – перехопила його коли вже до вогню поліз. – Я тут, виходь швидко!

Одуріло озирнувся довкола і рвучко покривало з підлоги підняв. Може хотів полум’я ним збити, та сам швидко зрозумів – марно. Я лиш телефон встигла з комоду прихопити – до нього вогонь ще не дістався, добре що там його кинула, а не на тумбу біля ліжка. Потяг мене родич за собою, на ходу зі свого телефону пожежників викликаючи. І де він той апарат ховав? Саме спіднє на ньому. Вже і спустились вниз, а пахне, наче курку хтось смалить. Роззирнулась – сорочка моя не горить, одяг Назара… Нема того одягу. І покривало теж не тліє. Коли до кухні добігли і світ увімкнула, побачила його руку – біля зап’ястку волосся нема, а шкіра припухла і рожева.

- І чого ж ти у вогонь поліз?! – крикнула я.

- Погрітись хотів! – відповів Назар з такою ж злістю.

Зазирнула на кухонну поличку, схопила спрей від опіків. От добре, що колись сонечком плечі попалила – тепер є чим справжній опік обробити.

- Сиди тут, я зараз, - його до стільця підштовхнула, а сама бігом в гостьову кімнату побігла.

- Куди поперла?! – неслось мені в спину.

Схопила перше що під руку потрапило – ще одне покривало.

- Треба з дому вшиватись, а її в дім несе!!! – горлав він і біг мені назустріч. – Бігом на вулицю!

- Вже біжу.

Щойно з ним у двір вивалились, на себе одне покривало накинула, інше йому на плечі прилаштувала.

- Пішли, в альтанці пожежників зачекаємо, - і подалі від будинку потягнула. – Будемо сидіти красиві, як Бетмен і Робін.

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно