Каміла Дані - Шлюбна ніч, Каміла Дані

-1.4-

— Які люди! — розпливається в усмішці Артем. Сутенер недороблений!

Пробігаю поглядом по приміщенню. Ого, а тут є над чим “працювати”! Це добре! Роблю крок і зупиняюся біля принтера, біля нього стоїть ще одна невелика шафка з нагородами й грамотами. У центрі кабінету великий стіл, за яким у зручному кріслі сидить мій колишній чоловік, а в кутку, за його спиною, розташований великий макет будинків. Напевно, новий проєкт!

Класна штука, від підлоги майже до колін. Шкода, звісно, псувати таку красу, але що поробиш? Доведеться! І мені начхати, скільки сил і часу було витрачено на цю конструкцію!

— Розкажи мені, Артемчику, як ти жив усі сім років? Не сумував? — барабаню нігтиками по принтеру. Усміхаюся куточками рота, тому що занадто добре розумію, чим закінчиться цей візит. І від цього стає просто кайфово!

— Люба, сідай! — запрошує жестом присісти. Приймаю запрошення і падаю в крісло для відвідувачів. Вдивляюся в обличчя, але не можу розгледіти там нічого, що колись кохала. Він якийсь інший. Просякнутий фальшем і грошима, заздрістю і злістю. Хоча, на перший погляд, чоловік не змінився. Все таке ж темне волосся, зелені очі, тонкі губи й трохи прищаве обличчя. Артем завжди таким був. Чи таким залишився у моїй пам'яті?!

І що я у ньому знайшла багато років тому?!

— Все добре! А ти яким вітром? Бачив тебе по телевізору! Ти молодець! Такий бізнес закрутила! — і усміхається мені так фальшиво, не по-справжньому — крізь зуби.

Фиркаю і закидаю ногу на ногу. Чоловік поправляє свою краватку, язиком проводячи по пересохлих губах. Скотина! Так і хочеться закотити очі до стелі.

— Як могла, так і крутилася. Важко було! Адже мій стартовий капітал ти забрав! — витріщається у подиві. Розправляє плечі, пожираючи мене очима. “Класна Маша, та не ваша”, — у голові спливає приказка.

— Якщо ти про кредит, то вибач. Я тоді був на мілині, а весілля ми відгуляли гучне, тож кредит поділив навпіл! — випалює він, промовляючи скоромовкою. Часто кліпає, зіниці розширені, нервово поправляє краватку — бреше.

— Справді? А ось Шогіл мені розповів зовсім іншу історію! — вимовляю я.

— Так?! — він підіймається з крісла і впевненою ходою прямує до мене. — Розкажеш? — нависає наді мною, намагаючись придушити своєю силою.

— Миколо! — викрикую я. Двері відчиняються, і в кабінет заглядає один із хлопців.

— Кликала?

— Ні. Здалося. Почекай зовні.

З обличчя чоловіка вмить сходить самовдоволена усмішка. Жовна на обличчі рухаються ходуном, а в очах завмер страх. Боїться, і це добре! Він відходить від мене і прямує до дверей, відчинивши їх навстіж, завмирає. Мої хлопчики немов “двоє зі скриньки” — стоять і дивляться на Артема, перегородивши шлях до втечі.

Сиджу спокійно, погойдуючи ніжкою, і розглядаю свій свіжий манікюр, у суботу тільки зробила. Намагаюся з останніх сил не нарубати дров. Адже моя врівноваженість — маска. Усередині мене розпирає від люті. Так і тягне використати в житті прийомчики, яких Максим вчив мене на тренуваннях. Хочеться розквасити морду цьому виродку і переламати всі кістки! Звісно, це занадто маленька плата за зраду і весь той жах, що я пережила, але хоч щось…

— Сонечко, не знаю, що тобі там наговорив цей піжон, але вислухай мене! Все не так, як ти собі нафантазувала! — як цікаво! Я в захваті! Хочеться сміятися і плакати одночасно. Просто зараз народжується історія моєї шлюбної ночі, варіант третій!

— Я за цим і прийшла! Ніколи не повірю, що ти міг продати мене за кілька тисяч! — муркаю солодким голосом. А що робити? Мені потрібне його зізнання!

Артем грюкає дверима і широким кроком повертається до столу. Недалеко зупинившись, кидає в мене повний каяття погляд. Він думає, що перед ним та сама дурненька і наївна Єва. Вперед! Навіщо розчаровувати людину? Хай стелиться і грає, я тільки “за”! Від цього перемога буде тільки солодшою!

— Він мене шантажував! — опускається навколішки біля мого стільця. Ніжно накриває своєю долонею мою руку. Великим пальцем погладжує по зап'ястку. В очах награна ніжність і співчуття.

— Він хотів убити тебе! Зрозумій, я дуже злякався! А грошей я не брав! — приголомшливо! Гра просто відмінна! Але я не перейнялася до головного героя. Занадто слабкий актор!

— Справді? Дивно! Яромир мені навіть виписку показував! Цікаво, хто ці гроші забрав? — підперши підборіддя вільною рукою, вдаю, що розмірковую. Різко впиваються допитливим поглядом у брехливу зелень очей. Миттю підіймаю другу руку і хапаю його за потилицю, з усієї сили стискаю коротке волосся і приштамповую його обличчя до підлокітника стільця. Від удару з його носа починає текти кров. Я знаю його слабкі місця! Не дарма ж зустрічалися близько року!

— Ой, пробач, не розрахувала сили! — прикушую нижню губу і роблю невинне обличчя. Підіймаюся на ноги, не хочу забруднити костюм кров'ю. Повільно йду до макетів і по одному штовхаю їх на підлогу. Упс! Один впав. Упс! Другий. Роблю крок за кроком і ойкаю. Упс! Відчуваючи при цьому якесь хворобливе задоволення! Упс!

— Ти що робиш, тварюко? — закинувши голову назад, кричить чоловік, рукою не припиняючи прикривати ніс. — Б*я, ще мало за тебе взяв, треба було мільйон попросити, він би дав! — в люті випльовує Артем. 

Починаю істерично сміятися і йду до шафи. Скидаю весь її вміст на підлогу. Колишній чоловік кричить і обзиває, але близько не підходить, боїться. Він завжди був боягузом, ніколи не брав участі ні в одній бійці.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍