Олег Говда - Королівство у спадок, Олег Говда

Розділ 6

Все виявилося дуже просто і по-жіночому підступно. Якраз з розрахунком на шмаркачів, які бажають за всяку ціну продемонструвати крутизну і тому ведуться на «слабо».

Умова простенька: цілуватися, тамуючи подих, якомога довше. Якщо першою здасться амазонка — переміг. Ну, і навпаки. Простіше простого.

Парубки відразу розправили плечі, вип'ятили груди і встали в шеренгу, пропонуючи дівчині вибирати. Це входило в умови. Амазонка сама вирішує з ким і в якій черговості цілуватиметься, а вони стоять струнко, не даючи волі рукам. Типу, щоб не шахраювали, щипаючи або лоскочучи.

— От бовдури... — гмикнув корчмар. — Одне слово, шмаркачі. Ні розуму, ні досвіду... Дивися, що зараз буде.

Міг не нагадувати, я і так дивився обома, намагаючись зрозуміти, як звичайними поцілунками та грою на затримку дихання можна знешкодити п'ятьох молодих чоловіків. Адже будь-який атлет або плавець знає, що навіть при однаковому обсязі грудної клітини, у чоловіка ємність легенів більша. А в стані спокою — витрата повітря менша. Оскільки, на відміну від чоловіків, жінки не вміють розслаблятися повністю.

Тут же і порівнювати нічого. Досить поглянути на підтягнуту, струнку постать войовниці і бочкоподібних, сільських телепнів. Найнижчому з яких Леонідія ледь сягала до плеча.

Але, якщо амазонка сама все затіяла, значить — знає щось таке, що дає їй безперечну фору.

І ось, шоу розпочалося.

Дівчина двічі пройшлася уздовж шеренги, ніби не могла вирішити, кого вибрати, і зупинилася посередині.

—  Ну добре. Почнемо з тебе... Ви тільки, потримайте його... аби не втік.

Сусіди з реготом схопили товариша за руки.

— Інша справа...

Амазонка зробила крок впритул і задерла голову.

— Ого... Оце здоровило. Мабуть доти мамину цицьку смоктав, поки до коров'ячого вимені не дотягнувся? Ти б нахилився, чи що? А то я навіть навшпиньки вставши, до рота не досягну...

Хтось із вояків зі смішком порадив дівчині, не марнувати час на рота, а знайти щось нижче. На що білявка голосним шепотом відповіла, що боїться захопитися і відкусити зайве. Загалом, розводка лохів відбувалася в сфері веселій і невимушеній.

Хлопець, якого вибрала Леонідія, послужливо нахилився. Але, дівчині, мабуть цього виявилося мало. Тому що поклала долоню правої руки йому на потилицю, а іншою — оповила шию, і тільки після цього припала губами до губ.

Не знаю, чи вмів з них хтось рахувати, але за моїми підрахунками, довготеслий звалився на тридцятій секунді. У самому прямому сенсі. Захитався і сповз до ніг білявки. Без свідомості.

— Гм... — задумливо витерла вологий рот амазонка. — А на вигляд міцнішим здавався. Ну, хто наступний? — і, не чекаючи відповіді, змістилася на крок правіше. —  Ти? Не боїшся? Цілувався вже хоч з котом?

— Ходи сюди! — ступив той вперед, простягаючи руки до дівчини, але був відправлений назад стусаном в груди.

— Бач, який прудкий! Домовленість забув? Лапи геть! А ну, потримайте його. Подивимося, який герой?

Процедура повторилася. Хлопець і справді виявився міцнішим за попередника... Звалився на рахунок «сорок п'ять».

Що за чортівня?! І коневі зрозуміло, що це якийсь трюк. Як говориться: «спритність рук і жодного шахрайства». Але в чому саме підступ? Хоч убийте не в'їжджаю.

Третій протримався із середнім результатом. Я дорахував до тридцяти восьми, перш, ніж він ліг поруч з двома товаришами.

— Шановний, — не витримав я і звернувся до господаря корчми. — Я бачу, ви людина бувала. І розумієте, що тут відбувається? ..

— Звісно, — посміхнувся той.

— А зі мною не поділитеся? Щоб бути готовим. Про всякий випадок. Мені ж до лісу з нею йти.

Корчмар уважно подивився на мене, немов запідозрив в підступі, і кивнув:

—  Можна. Але, послуга за послугу.

— Якщо в моїх силах...

—  Нічого особливого. Ягоду вороняче око знаєш? Велика така, темно-синього кольору. Зростає по одній, між листям трохи схожими на подорожник. Досить велика. Як вишня.

— Так.

— От і добре... — господар корчми простягнув невеликий плетений кошичок. Трохи більший за коробку для кави. — Будеш по лісі шастати, збери жменю або дві. Радикуліт замучив. А настоянка з соку воронячого ока дуже добре допомагає. Самому, як бачиш, сходити нема часу.

— Домовилися.

Поки ми укладали угоду, Леонідія вже розібралася з четвертим вояком.

— Ось тут, — корчмар вказав на праву сторону шиї, — у кожної людини проходить важлива жила. Різко вдаривши по якій або перетискаючи, можна викликати втрату свідомості. Звернув увагу, як амазонка тримає хлопців? Начебто голови їм нахиляє. А насправді затискає жилу. Ось і вся премудрість... хитра дівка. Але, хоч не повбивала дурних цуценят. І на тому спасибі.

Овва. А скринька просто відчинялася.

— Давай, на цьому і зупинимося... — несподівано ухилився від поцілунку п'ятий вояк. Той, що виглядав старшим. —  Ти перемогла. Ми не підемо в ліс.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍