Жозе Сарамаго - Прозріння

доводилося вигравати якусь премію в лотерею, Чому на перші вибори ви вийшли лише о четвертій годині, якщо дощ перестав раніше, ніж о другій, Що то за жінка, яка стоїть поруч із вами на цій фотографії, З чого ви так весело смієтеся, Вам не здається, що таке відповідальне дійство, як голосування, має вселити виборцям почуття відповідальності, й вони повинні мати вираз обличчя поважний, серйозний, замислений, чи ви вважаєте, що демократія вимагає, щоб ви сміялися, Чи, може, ви думаєте, вона хоче, щоб ви плакали, Розкажіть мені знову про глечик, чому ви не хочете приклеїти йому відламану ручку, у вас немає власного клею, Чи означає цей сумнів, що у вас також відламалася ручка, Яка ручка, Вам подобається час, у який вам випало жити, чи ви віддали б перевагу якомусь іншому, Повернімося до солі й надії, скільки, на вашу думку треба її проковтнути, щоб не втратити смак до того, що ви пов’язуєте з надією, Ви стомилися, Я хочу додому, Не поспішайте, поспіх поганий порадник, людина не хоче обміркувати свою відповідь, і це може спричинитися до вкрай поганих результатів, Ні, ні, ви не пропали, що це вам спало на думку, схоже, ви досі не зрозуміли, що тут люди не пропадають, не бійтеся, Будьте спокійні, ми не збираємося вам загрожувати, ми тільки хочемо, щоб ви не поспішали, більш нічого. Коли розмова досягала цього пункту, коли жертва була геть заморочена й готова капітулювати, їй ставили фатальне запитання, А тепер скажіть мені, як ви голосували, якій партії віддали свій голос. Можна припустити, що п’ятсот підозрюваних, яких виловили серед виборців і викликали на допит, приперті до стіни мікрофонами та магнітофонними записами, до речі, в такій ситуації міг би опинитися кожен із нас, узявши до уваги очевидну туманність матерії звинувачень, убого репрезентованих різновидами фраз, які ми щойно вам репрезентували, отже, логічно було б припустити, взявши до уваги відносну повноту опитаного універсуму, що відповіді розподіляться, звичайно ж, із невеличким і природним відсотком помилки, в тій самій пропорції голосів, які були подані, тобто сорок осіб із гордістю повідомлять, що вони проголосували за партію правих, тобто за ту, яка утворила уряд, стільки ж виборців, приправивши свою відповідь невеличким викликом, аби показати, що голосували за єдину опозиційну партію, яка справді гідна такої назви, тобто за партію центру, а п’ятеро, не більше як п’ятеро, зацьковані, приперті до стіни, Я голосував за партію лівих, твердо повідомлять вони, але водночас у тоні їхнього голосу пролунає відтінок вибачення за свою впертість, якої вони не змогли уникнути. Решта виборців, величезна решта в чотириста п’ятнадцять осіб, муситимуть заявити, згідно з логікою таких допитів, Я голосував порожнім бюлетенем. Таку пряму відповідь, без двозначностей самохизування чи обачливості міг би дати комп’ютер або калькулятор, і вона була б єдиною, яку могли б дозволити собі їхня незламна й чесна природа, інформатика та механіка, але ми тут маємо справу з людьми, а люди універсально відомі як єдині створіння, спроможні брехати, причому не випадає сумніватися, що хоч іноді вони так роблять зі страху, а іноді з міркувань вигоди, але іноді вони так роблять, бо наперед знають: це єдиний спосіб захистити істину. Проте судячи з видимості, план міністерства внутрішніх справ провалився, й справді, в перші хвилини розгубленість серед його помічників була абсолютною й ганебною, здавалося, що неможливо знайти спосіб обминути несподівані перешкоди, крім як застосувати тортури до цих людей, а такі методи, як усім відомо, не користуються популярністю у країнах стабільної демократії, що вміють досягати тих самих цілей, не вдаючись до таких первісних, таких середньовічних засобів. У такій складній ситуації міністр внутрішніх справ показав свій політичний розмах і свою тактичну та стратегічну гнучкість, що, либонь, обіцяли йому в майбутньому великі досягнення. Два рішення він ухвалив, й обоє були надзвичайно важливими. Перше, що його згодом затаврували як суто макіавеллівське, яке засоби масової інформації поширили як офіційну ноту міністерства за сприяння офіційної державної агенції, виражало зворушливу подяку від імені всього уряду п’ятистам зразковим громадянам, які в останні дні пішли назустріч властям, запропонувавши їм свою легальну підтримку і співпрацю, що від них вимагалася у процесі дослідження факторів ненормальності, задіяних у процесі двох останніх електоральних актів. Окрім цього свого обов’язку елементарної вдячності, міністерство, чекаючи запитань, попередило родини, що їм не слід ані дивуватися, ані тривожитися через відсутність новин від своїх рідних, бо саме в цій мовчанці був ключ, який міг гарантувати їхню персональну безпеку, бо ця делікатна операція мала найвищий рівень секретності, червоний/червоний. Друге рішення, ухвалене виключно для внутрішнього застосування, стосувалося повного скасування раніше опрацьованого плану, що, як ми, звичайно ж, пам’ятаємо, передбачав активну інфільтрацію шпигунів у середовище мас, яка вважалася найкращим засобом, який допоможе проникнути в таємницю, в загадку, в шараду, в головоломку так званого голосування чистими бюлетенями. Відтепер агенти стали працювати двома неоднаковими за чисельністю групами, менша з них призначалася для польових досліджень, від яких, правду кажучи, вже не сподівалися великих результатів, а друга мала продовжувати допит п’ятисот осіб, затриманих, завважте добре, а не заарештованих, збільшуючи на них у разі потреби фізичний і психологічний тиск, якому вони вже були піддані. Як навчає нас сотні років стародавнє прислів’я, Більше варті п’ятсот птахів у руках, аніж п’ятсот одна в небі. Його підтвердження не забарилося. Коли після багатьох дипломатичних зусиль, багатьох підходів і спроб агент, який працював у полі, тобто в місті, нарешті ставив своє перше запитання, Скажіть мені, будь ласка, за кого ви голосували, то відповідь, яку йому давали, ніби завчену напам’ять, кожним своїм словом збігалася із тими, які були записані в законі, Ніхто не зобов’язаний під жодним приводом відкривати таємницю свого голосування, й жоден представник влади не має права запитувати його про це. А коли агент тоном, що нібито не надавав найменшого значення своїм словам, ставив своє наступне запитання, Пробачне мені за мою цікавість, але чи ви не голосували чистим білим бюлетенем, відповідь, яку він чув, перетворювала це запитання на суто академічне, Ні, пане, я не голосував чистим білим бюлетенем, але якби я так зробив, то залишився б у рамках закону не меншою мірою, аніж якби голосував за будь-який із пропонованих списків або зіпсував свій бюлетень, намалювавши карикатуру на президента, голосувати білим бюлетенем, голосувати незаповненим бюлетенем, пане, схильний багато запитувати, є необмеженим правом виборця, й закон не має іншої ради, як визнати його за виборцем, це в ньому записано всіма