Том Вейнрайт - Наркономіка. Як працює економіка картелів

Схоже, решту життя він проведе у в’язниці, відбуваючи покарання за обезголовлення пари дівчаток-підлітків, які зустрічалися з членами «Мара Сальватруча». (Пізніше, читаючи старі новини, я дізнаюся, що він з поплічниками, ймовірно, перш ніж убити, катував їх натирачем підлоги.) Як і багато гангстерів, Старий Лін вступив до mara в Лос-Анджелесі, коли йому був двадцять один рік. У нього глибокий голос, як у тих, хто забагато палить і має недостатньо свіжого повітря. Хоча надворі страшна спека і я відчуваю, як сорочка прилипає мені до спини, шкіра Ліна блідо-сіра, що є результатом життя за ґратами.

Організація Старого Ліна експериментує з бізнес-стратегією, що повністю відрізняється від стратегії мексиканських картелів. У березні 2012 року «Баріо 18» уклала перемир’я зі своїм заклятим суперником «Сальватруча». Старий Лін і його колега, гангстер американського походження на ім’я Едсон Закарі Юфімія (який також сидить у Сальвадорі, в іншій в’язниці), погодилися, що члени їхніх угруповань більше не вбиватимуть один одного.

– Це було результатом тривалих роздумів, – сказав мені Старий Лін тоном генерального директора. – Ми більше не розглядаємо насильство як варіант. І вирішили жити, як брати.

Ворожнеча між їхніми бандами в 1990-х роках забрала майже 50 000 життів.

– В’язниці нині переповнені молоддю: деякі платять за злочини, які вчинили, інші – нізащо. Це все окошилося на наших сім’ях. Країна поділена на сектори.

Він має на увазі сфери впливу банд. У нетрях Сан-Сальвадора досить ступити на територію суперника, щоб спровокувати вбивство. Скільки з цієї «поділеної на сфери впливу» країни належить «Баріо 18»? Майнула усмішка: «Bastante». Чимало.

Система поділу на сфери впливу частково пояснює, чому банди Сальвадору обрали варіант змови, на відміну від їхніх колег у Мексиці. Змова між фірмами – чи то наркокартелі, чи то звичайний бізнес – полягає в тому, щоб перетворити один великий конкурентний ринок на низку дрібних монополій. Уявіть-но країну, яку обслуговують дві телефонні компанії. Якщо обидві конкурують по всій країні, то бізнес перейде до фірми, яка пропонує кращий сервіс за нижчу ціну. Виходить, що жодна з них не може багато заробити. Але якщо фірми вдадуться до змови – погодившись, скажімо, що одна перебере північ країни, а друга південь, – кожна дбатиме про власну малу монополію, правлячи високі ціни за поганий сервіс. Тому змови зазвичай забороняють. Звісно, нелегальним компаніям не треба перейматись антимонопольними правилами, тому змова між конкурентними бандами поширеніша, ніж можна уявити.

Хоча в цьому ніби є економічна рація, картелі Мексики боролися за такий поділ ринку. Важливих пунктів перетину кордону і портів недостатньо, і з таким містом, як Хуарес, що відповідає за транзит 70 % кокаїну в північному напрямку, придумати «чесний» поділ складно. А для maras усе по-іншому. Хоча вони й мають скромну частку в міжнародній наркоторгівлі, їхній бізнес здебільшого локальний: наркодилерство або здирницький рекет. Такий внутрішній ринок відносно легко поділити на локальні монополії. За умов конкуренції Старий Лін і mara суперників правитимуть нижчі ціни на наркотики і пропонуватимуть кращі умови (а для упертюхів наслідки будуть і брутальніші, і дорожчі). Поділивши країну на чіткі сфери впливу, вони можуть правити вищі ціни як за наркотики, так і за здирництво, тим мінімізуючи витрати на боротьбу один з одним.

Перемир’я мало надзвичайні наслідки. Буквально за одну ніч рівень убивств знизився приблизно на дві третини. Це означало, що Сальвадор перетворився з однієї з найжорстокіших країн світу на таку за небезпечністю, як Бразилія. Сан-Сальвадор, колись найбільш смертоносне місто на планеті, до 2012 року мав рівень убивств трохи нижчий, ніж в Окленді, штат Каліфорнія. Згідно зі Старим Ліном, який поринув у самопохвали, вони мали на меті реабілітацію молоді в країні.

– Ми хочемо створити робочі місця, щоб можна було чесно заробити на хліб. Не забувайте, – каже він мені, рубонувши долонею для підсилення ефекту в повітрі, ніби проблема не має до нього ніякого стосунку, – наша молодь зростала в атмосфері насильства.

Відмітною рисою молодих mareros Сальвадору є татуювання по всьому тілу. Як і Старий Лін, майже всі члени банди захоплюються бодіартом, виражаючи свою належність до «Сальватруча» або «Баріо 18». Мальовки неопосередковано відповідальні за більшу частину насильства в країні, бо тіло юного гангстера чітко показує його як мішень, коли той заходить на територію, контрольовану супротивною mara. Але завдяки їм імовірна також змова між бандами.

Дослідження сицилійської мафії, виконане італійським економістом Мікеле Поло, показало, що жорстока конкуренція між італійськими бандами часто набувала вигляду спроб однієї організації переманити солдатів іншої21. Поло вивів формулу, що пояснює, як мафії укладають «контракти» зі своїми членами, щоб мінімізувати ймовірність дезертирства. Одним з елементів цих угод є встановлення досить високої винагороди для заохочення лояльності. Але це може коштувати задорого, тому мафії також запобігають дезертирству, погрожуючи насильством проти тих, хто йде на манівці. Картелі Мексики працюють за аналогічною схемою, піддаючи жахливому насильству зрадників із власних лав.

Щодо цього maras неоднакові. Членство в банді в Сальвадорі залежить не від того, хто більше платить, а від того, де народився майбутній гангстер. Щойно молодик вступив до банди і вкрив своє тіло татуюванням «Сальватруча», про дезертирство до «Баріо 18» не може бути й мови, і навпаки. Навіть залишити mara, аби почати нове, некримінальне життя, практично неможливо, бо працедавців, як правило, відштовхують кандидати на посаду, які з’являються на співбесіду з черепами і схрещеними кістками на чолі. З економічного погляду це означає, що в той час як мексиканські бандюки ніяких зобов’язань не мають і можуть перекидатися до іншого, сильнішого картелю, який більше платить, на ринку праці сальвадорські mareros нікому не потрібні. За відсутності перекуповування однією бандою членів іншої, maras не треба змагатися за гангстерів, що дозволяє їм тримати зарплату на низькому рівні.

Між в’язницею Старого Ліна і столицею лежить Ілопанґо, передмістя Сан-Сальвадора, поділене між двома maras. Повертаючись до міста, я домовляюся про зустріч із Сальвадором Руано, нещодавно обраним мером Ілопанґо, який, схоже, тішиться своєю новою роллю. Ми щойно сіли, щоб поговорити (він говорить, пережовуючи повний рот страви з рису і бобів, яку бере з полістиролової тарілки), – аж тут він схоплюється на ноги, каже, що зараз має одружити дві пари, і питає, чи хочу я піти з ним. З його кабінету ми входимо до невеликої конференц-зали всередині крихітної ратуші, де дві пари і їхні сім’ї сидять за столом, збуджені й елегантно вбрані. Після короткого напучування про подружню гармонію (включно з закликом до женихів допомагати в хатніх справах: «Жінки