Юрій Павлович Винничук - Житіє гаремноє

Которі вміють цілувати делікатне личко,

Стискати чудний стан, показувати піхвам найбільші прутні

І заливати розкішниці солодощами меду!

Віддаймо Аллаху належну хвалу,

Трімося і заглиблюймося, пиймо вино і ся розігріваймо,

Вдаряймо і витягаймо, добиваймося в двері,

Стараймося, аби наймиліші удари

Наступували по найґвалтовніших!»

Король перегорнув кілька карток і сказав:

 — А ту є поради, як збільшити задоволення.

«Кгди хто слабкий в любощах, то нехай на ніч їсть горня густого меду разом з двадцятьма мигдалевими зернами і сотнею кедрових горіхів. Робити це треба три дні.

І ще зросте здатність до любощів, кгди прутень і розкішницю намастити курячою жовчю. І також кгди узяти цибульове насіння, розтовкти, розтерти єго і змішати з медом. Також кгди узяти сало, розтопити і змастити ним прутня, кгди виникне бажання злягтися. Та тогді ж і жінка, з якою злягаєшся, пізнає чудеса. Кгди ж запрагнеш, жеби ще сильніше було задоволення від пристрасті твоєї, то пожуй вербову гілку, помасти нею голівку прутня твого і зляжися. І заподіє це велику насолоду і чоловікові, і жінці. Так само чинять і з маззю, котору готують з ягід бузини. Альбо візьми імбиру, дрібно розтовчи єго, змішай з оливковою олією і намасти лобик, калитку і самого прутня. Від цього зросте здатність твоя до любощів.

Кгди ж захочеш, жеби збільшився час любощів твоїх, зміцнився прутень і множилася живиця, то пожуй трохи чаю, додавши до нього гірчичне зерно.

А жеби приготувати напій, який сприяє любощам, треба узяти цибулю, розтовкти її, витиснути сік, змішати з рівною міркою меду і варити на малім огні, так жеби випарувався цибульовий сік і зостався б мед, як основа напою. Тогді знімеш єго з вогню і остудиш в скляній посудині. А відтак будеш брати того меду ложку, розпускати у трьох ложках води і пити перед любощами. Хто вип’є такого зілля, той не заспокоїться, а хто стане пити єго повсякчас, у того прутень буде стояти, не опадаючи».

— А ту є цікаві повчання про різні народи.

«Візантійки мають здорові піхви, але вельми широкі й глибокі.

Гішпанки є найгарніші, але надто ся обливають пахощами.

Індуски, хінки і слов’янки найгірші, найнікудишні, найбрудніші і найглупіші.

Муринки — розкішні а послушні.

Рівно ж серед арабок треба зробити вирізненнє. Найспокусніші — іракійки, найсердечніші — сірійки, а найліпші — бедуїнки та персіянки. Вони найдужче кохають, є найвірніші і найплідніші. Нубійки мають дуже гарячі піхви і добре укшталтовані (сформовані) сідниці.

Турчинки мають піхву зимну. Заходять в тяж по першім стосунку, мають злий язик, сварливі...»

— Чому там так зле написано про слов’янок?

— Не мусиш ся ображати, бо то ся писало дуже давно, кгди єще не завоювалисьмо Балкани, і слов’янки тогді траплялися рідко, а русинок і ляшок єще не зналисьмо.

— А тепер, кгди пізнав-єсь, що повіш?

— Не тілько вповім, але впишу до сеї книги, — і, взявши перо, написав: — «З-посеред тих всіх жінок мусимо вирізнити дівиць із Роксолянії, которі є вельми пестливі, солодкі, покірні і спраглі. А їхні піхви вузькі і моцно прутень тримають, же ся здає, ніби засмоктують в себе». А тепер прочитаю щось таке, що тебе розвеселить. То є виписано з книги єдного бедуїна, которі живуть в пустині і деколи жінок не видять.

«Аби знайти заспокоєння, можна спробувати тварин. А найперш безвстидну козу з задертим хвостом, которий відслонює дучку, мовби ласкаво запрошував. То є дуже вигідна звірина, бо малого зросту, а тому доступна і для наймолодших.

Але рухлива то бестія. Трудно єї унерухомити. Єї лискуча шерсть слизькає між пальцями, через тоє треба бути удвох, жеби чогось добитися: їден тримає, а другий своє робить. Єї піхва є така гаряча, же кгди ся в неї входе, має ся вражіння, же прутень загорівся. Сприяє то скорому випорсненню...

Корова — то юж спокійніша тварина. Леч вельми здорова. Аби ся до неї дібрати, мусиш видряпатися на дерево, альбо будувати риштованя...

Найліпшою є ослиця, бо має відповідну високість. Єї піхва є навдивовижу тісна, хоча легко приймає велетенський прутень віслюка, сам вигляд якого викликає в наших пань омдління. А єднак справляти любощі з ослицею треба обережно, бо вона може зрадницьки вимірити болісного копняка...

Добра є гуска, хоч і надто примхлива. Для того варто єї перед тим трохи придушити...»

Далі він не продовжив, бо обоє-сьмо ся залили сміхом.

13. О тiм, як я стала Гассекi Гурем (Царицею Гарему)

За кілька днів по тому трапила мі ся неприємна річ. Царицею гарему була на ту пору єдна черкесійка, котора народила королеві першого сина Мустафу. А же король в остатній час кинув ю, а зі мною у вільні години ся утішав, то вона загорілася до мя великою лютістю. І єдного разу вислідила мя в саду та й ся кинула дряпати мя і волосся мі рвати.

А же була вона здорова і чіпка, то ледве-м ся вирвала, бо була би мя задушила.

Я втекла від неї, а вона кричала мі вслід:

— Зрадлива стерво! Перепроданий кавалок м’яса і більше нічого! І ти єще хочеш ся рівняти зі мною?!

Я ся сховала в моїм покої і, кгди глянула-м до люстерка, то-м ся вжахнула: лице мала-м подряпане і кривавило, а на руках були синці.

Аж ту приходить євнух і каже мі йти до короля. Потрясла-м головою, же не піду.

— Я є перепроданий кавалок м’яса. З таким виглядом нігди не стану перед королівські очі.

Леч король ся впер і другий раз прислав євнуха. Кгди-м вступила до єго покою, скрикнув од великого вражіння.

— То се тебе так моя Гассекі Гурем прикрасила? Ту мі зара припровадьте ю! – гукнув до вояків.

За хвилю черкесійка ся з’явила, і увиділа-м утіху в єї очах на мій нещасний вид.

— Що? Прийшла ся жаліти? — кинула мі згірдливо.

— Не прийшла вона ся жаліти, — відказав король, — бо то я тут єї спровадив. І хочу відати, що межи вами зайшло.

— І мій пан єще питає, що зайшло? — зачала тота верещати. — Мій пан кинув мя! Ту, котора породила королевича, відрікся, а натомість тішиться з якоюсь слов’янкою! Ліпше зі зимною жабою ся кохати, аніж з тою мавпою! Нігди вона мі не буде рівня!

— Добре, — вповів король, — а жеби-сь не мала до кого ся рівняти, єще нині рушиш до свого сина в Магнесію. Там зіправді будеш найвища з-поміж иньших.

Тут тілько черкесійка втямила, же зайшла далеко, і ся залила слізьми.

Було мі шкода ю, але мусила-м звільнити дорогу до трону для свого сина. Тут для нас було затісно.

14. Як-єм ся кшталтувала далiй

Відтак межи мною і королем більше не було перепон. А я ся вхопила до науки і стала вчити арабську і турецьку та й за рік уже могла читати, ба навіть сама дещо віршувала. Валіде мені приносила ріжні книжки, з яких я мала черпати знання не тілько з куншту любощів, але й з астрольоґії, альхемії, ґеоґрафії, фільозофії.

Валіде приходила до мене часто і багато пояснювала з того, що-м сама я не могла уяснити.

Єдного