Агата Крісті - Карти на стіл

– А проте ви прийняли його запрошення на вечерю, – підкреслив Баттл.

– Якби я приймав запрошення лише на ті вечері, де не маю жодних претензій до господарів, то так нікуди і не ходив би, – сухо відповів Деспард.

– Вам подобається світське товариство, хоч ви й не схвалюєте його? – допитувався суперінтендант Баттл.

– Подобається, але ненадовго. Мені подобається повертатися з диких країв до залитих світлом кімнат і жінок у чудовому одязі, до танців, смачної їжі та веселощів. Так-так, попервах це дарує мені задоволення. А потім уся ця штучність мені остогидіє, і я знову хочу забратися кудись геть.

– Ваше життя, мабуть, сповнене небезпек, майоре Деспард. Усі ці подорожі найвіддаленішими куточками світу.

Деспард знизав плечима, а тоді ледь усміхнувся.

– Життя містера Шайтани не було сповнене небезпек. А втім, він мертвий, а я живий!

– Можливо, він вів не таке вже й спокійне життя, як ви собі думаєте, – сказав Баттл багатозначним тоном.

– Що ви маєте на увазі?

– Покійний містер Шайтана любив сунути носа куди не треба, – промовив поліціянт.

Його співрозмовник нахилився вперед.

– Хочете сказати, що він занадто цікавився життям інших людей? Що він про щось дізнався?

– Я лише хотів сказати, що він був чоловіком, який занадто цікавився… ем, занадто цікавився жінками.

Майор Деспард відкинувся на своєму стільці. З його вуст зірвався веселий, але радше байдужий смішок.

– Не думаю, що жінки могли серйозно сприймати такого пройдисвіта.

– То хто, на вашу думку, його вбив, майоре?

– Що ж, я знаю, що це не я. І не юна міс Мередіт. Не уявляю, щоб це могла зробити місіс Лоррімер: вона нагадує мені одну з моїх богобоязних тітоньок. Отже, залишається лікар.

– Скажіть, будь ласка, чи вставали ви й ваші компаньйони з-за столу під час гри?

– Я вставав двічі – уперше, щоб узяти попільничку й помішати вугілля в каміні, а вдруге – коли ходив по напої.

– Коли це було?

– Я не можу сказати точно. Перший раз міг бути приблизно о пів на одинадцяту, другий – десь об одинадцятій вечора. Але я не знаю напевне. Місіс Лоррімер підходила до каміна раз і щось казала Шайтані. Власне, я не чув його відповіді, але я й не дуже звертав на них увагу. Тож не можу абсолютно точно стверджувати, що він нічого не відповів. Міс Мередіт трохи походила кімнатою, але не думаю, що вона підходила до каміна. Робертс увесь час вештався сюди-туди – щонайменше три-чотири рази.

– Я поставлю вам запитання від мсьє Пуаро, – усміхнувся Баттл. – Що ви можете сказати про них як про гравців у бридж?

– Міс Мередіт грає непогано. Робертс постійно оголошує дуже багато взяток. Він заслуговує на більші програші, ніж ті, що його спіткають. А місіс Лоррімер – збіса вправна гравчиня.

Суперінтендант обернувся до Пуаро.

– Щось іще, мсьє Пуаро?

Детектив похитав головою.

Деспард продиктував свою адресу в Олбані, побажав усім на добраніч і вийшов з кімнати.

Коли за ним зачинилися двері, Пуаро ледь помітно засовався на місці.

– Що таке? – запитав суперінтендант.

– Та ні, нічого, – відповів чоловічок. – Просто мені щойно подумалося, що він рухається наче тигр. О так – гнучко, легко, як справжнісінький тигр.

– Гм, – лише і видав Баттл у відповідь. – Ну що ж, – він окинув поглядом своїх трьох супутників, – то хто з них це зробив?

Розділ восьмий. Хто ж із них?

Баттл переводив погляд з одного обличчя на інше. І лише одна особа відповіла на його запитання. Місіс Олівер, яка завжди радо висловлювала свою думку, і цього разу не забарилася з вироком.

– Це або дівчина, або лікар, – оголосила вона.

Суперінтендант запитально подивився на інших. Проте жоден із двох чоловіків не палав бажанням озвучувати якісь висновки. Рейс лише похитав головою, а Пуаро обережно розгладив зім’яті листочки з рахунками гри.

– Це зробив хтось із них, – замислено промовив поліціянт. – Хтось із них бреше на чому світ стоїть. Але хто саме? Це не просто визначити. Зовсім не просто.

Він помовчав ще якусь мить, а тоді повів далі:

– Спробуймо відштовхуватися від того, що кажуть вони самі. Отже, наш лікар стверджує, що це був Деспард, Деспард вважає, що це був лікар, дівчина думає, це була місіс Лоррімер, а місіс Лоррімер відмовляється кого-небудь підозрювати! Не сильно проясняє ситуацію.

– А може, й проясняє, – пробурмотів Пуаро.

Баттл різко звів на нього очі.

– Вважаєте, тут є за що зачепитися?

Бельгієць лиш відмахнувся рукою.

– Дрібничка. Нічого такого, що могло б допомогти.

Суперінтендант повів далі:

– Отже, ви, джентльмени, не поділитеся з нами своїми здогадками…

– Бракує доказів, – стримано промовив Рейс.

– Ох уже ці чоловіки! – зітхнула місіс Олівер, украй розчарована такою надмірною стриманістю.

– Пропоную згрубша прикинути можливі варіанти, – сказав Баттл. Він замислився на хвилю. – Почнімо, мабуть, із лікаря. Він може бути не тим, за кого себе видає. А ще він точно знав би, куди саме потрібно штрикнути стилетом. Але оце й усі аргументи проти нього. Далі візьмімо Деспарда. Це людина зі сталевими нервами. Він звик швидко ухвалювати рішення і може холоднокровно поводитися у небезпечних ситуаціях. Місіс Лоррімер? Вона теж має витримку й скидається на жінку, яка може мати таємниці. Вона справляє враження людини, яку в житті спіткали біди. З іншого боку, місіс Лоррімер видається мені дуже високоморальною жінкою, такою жінкою, що могла б бути директоркою школи для дівчаток. Важко уявити, щоб вона встромила в когось ножа. Власне кажучи, я не думаю, що це могла бути вона. Ну і нарешті юна міс Мередіт. Ми нічого не знаємо про неї. Вона скидається на звичайну гарненьку сором’язливу дівчину. Але, як я вже сказав, про неї нам нічого не відомо.

– Ми знаємо, що Шайтана вірив, що вона когось убила, – втрутився Пуаро.

– Диявольський розум, схований за янгольським личком, – замислено проговорила місіс Олівер.

– Це може нам якось допомогти, Баттле? – запитав полковник Рейс.

– Ви, мабуть, гадаєте, що це лише нікому не потрібні припущення. Однак у такій справі без припущень ніяк.

– А чи не краще зібрати якусь інформацію про цих людей?

Суперінтендант усміхнувся.

– Ох, до цього ми докладемо максимум зусиль. Гадаю, ви могли б нам із цим допомогти.

– Охоче. Що я можу зробити?

– Це стосується майора Деспарда. Він багато бував за кордоном – у Південній Америці, Східній Африці, Південній Африці. А ви маєте доступ до відповідної інформації, тож могли б щось про нього дізнатися.

Рейс кивнув.

– Буде зроблено. Я зберу всю можливу інформацію.

– Агов, – вигукнула місіс Олівер. – У мене є план. Нас тут четверо – так би мовити, четверо