Тала Тоцка - Ми - дракони, Тала Тоцка

— У Героні не ображають дітей, аміро Алентайно, — рівним голосом підтримав сина геронський король. Та зібралася щось було відповісти, але Еррегор жестом наказав їй мовчати, а дівчинку поманив до себе.

— Як тебе звати? — звернувся він до дитини, що хлюпала носом. — Скільки тобі років?

— Івейна, ваша величносте, — ледь чутно прошепотіла та і знову схлипнула, — п'ять.

Щось смикнулося всередині аміра, смикнулося і стиснулося. Еліссі теж зараз було б п'ять, хоча дівча, що стояло перед ним, на п'ять років ніяк не тягнуло.

— Скажи тоді мені, Івейно, чому ти плачеш?

— Її величність сказала, що я негарна.

Ох, дитя, якби її величність забрала пітьма, його величність в той же день би оголосив тиждень народних гулянь по всій Андалурсії. А твою матінку Тону негайно запросив до палацу, якось знайшов би привід.

— Чому ти хочеш бути гарною, Івейно?

Дівчинка замислилася, а потім невпевнено відповіла:

— То ж я повинна вийти заміж, а хто захоче зі мною одружитися, якщо я негарна?

— Підійди до мене ближче, дівчинко, — Еррегор нахилився до неї — Ти знаєш, що я погано бачу?

Івейна кивнула, зацікавлено розглядаючи його обличчя.

— Я не бачу твого обличчя, Іві, і мені все одно, яка ти, вродлива чи ні, то ж скажи, чому тебе не можна взяти заміж?

Дівчатко перестало плакати, розширило очі, нахилилося до Болігарда і гучним шепотом запитало:

— Ваша величність, а ви що, зібралися на мені одружитися? Так у вас дружина є! І ви такий... немолодий!

Сардим збоку хрюкнув в кулак і затрясся від беззвучного сміху, король Сагідар прикривав обличчя рукою і щосили відвертався. Тільки Алентайна підібгала губи в нитку і скривилася.

— Ні, Ів, у мене справді є дружина, і я не такий старий, як тобі здається. Я хотів сказати, що не всі бачать зовнішню красу, є дещо інше. Іди сюди, сідай, — він, підкоряючись внутрішньому імпульсу, підняв її і посадив собі на коліно. Ну яка ж вона маленька, таких п'ять в рядок на його коліні можна розмістити. — Є така річ, кохання називається. І якщо між людьми виникає кохання, то ніхто не дивиться ні на обличчя, ні на тіло, аби поруч була дорога твоєму серцю людина.

— Або дракон, — підняла голівку Івейна.

— Або дракон, — підтвердив Еррегор, гладячи її по голові і внутрішньо собі дивуючись, з чого це йому забагалось няньчитися зі скривдженим дитям. Прикрикнув би на дружину, відправив батькам дарунків і досить. Але йому чомусь захотілося потримати на руках це чуже дівчатко, щоб хоч на мить згадати забуті почуття, коли він ось так розсаджував на колінах своїх синів, а найменший, Севастіан, пахнув, як могли пахнути тільки його діти.

— І ти повинна знати, що в цьому світі вже є один чоловік, який любить тебе більше всього на світі, Івейна, — продовжив амір, — це твій батько. Ти знаєш, що у мене була донька?

Дівчинка кивнула. Амір прикрив очі, чому так роз’ятрила душу ця крихітна донька травниці? Може, справа більше в її матері?

— Так от, Ів, якби вона була зараз зі мною, мені було б все одно, яка вона — негарна, кривонога, хай хоч лиса, аби вона була у мене, ти розумієш?

Еррегор з жахом відчув, як очі зрадницьки зволожилися, і сльози покотилися по щоках, що ж його так розвезло на очах у своїх ленників! Але Ів схопилася, піднялася на носочках і почала витирати його очі долоньками, і Еррегору раптом стало зовсім начхати на те, хто і що подумає. Вона обійняла, точніше, спробувала обійняти його могутню шию, яка була, напевно, товщиною з саму Ів, і пригорнулася до нього, гладячи по голові, як тільки що він гладив її саму.

Амір Болігард, завмерши від цього зворушливого жесту, вдихав запах дівчинки і думав, що напевно всі маленькі діти пахнуть однаково, тому що вона нагадала йому молодшого Севастіана. І заспокоювався.

— Почекайте, аміре, зараз, — Ів стрімголов метнулася кудись, оточуючі мовчали, сторопівши від несподіваного видовища, а Еррегор відчував в очах незнайоме поколювання. Не інакше від сліз, чи то жарт, коли він плакав в останній раз?

А Ів вже прибігла назад, розгорнула обгортку і сунула йому в руку замусолений льодяник.

— Ось тримайте, ваша величносте, — амір не бачив виразу її обличчя, але його слабкий погляд вловив переможний блиск очей маленької Івейни. Йому здалося, чи каламутне скло, крізь яке він дивився, стало трохи чистіше? — Це мені Ейнар віддав. Татко купує нам льодяники, Ейнар віддає мені, а в мене відразу два не лізе.

— Спадкоємець Герони добрий і щедрий, як і личить бути майбутньому королю, — серйозно кивнув Еррегор, беручи льодяник, загортаючи в обгортку і ховаючи його в кишеню.

— Ні, ваша величносте, я просто сідаю в кутку і відмовляюся з ним гратись, — простодушно відповіла дівчинка. Судячи з похмурої фізіономії спадкоємця, дівчисько казало правду. Дивно, він ще зовсім нещодавно бачив замість обличчя Ейнара суцільну пляму!

— І що ти там робиш, в кутку? — амір намагався здаватися серйозним.

— Їм свій льодяник, — судячи з інтонації, Ів дивувалася недалекоглядності власного правителя.