Шиллер Фрідріх - Розбійники, Шиллер Фрідріх

Юрба розбійників.

Швейцер. То ми їх підняли з пуховиків? Радій же, Роллер! Мені вже давно хотілось зчепитися з цими гарнізонними хлібогризами. Де отаман? Чи всі на місці? Адже пороху в нас досить?

Рацман. Пороху сила-силенна. Але нас всього-на-всього вісімдесят, отже на кожного — їх принаймні по двадцятеро.

Швейцер. Тим краще! Хай їх буде хоч п'ятдесят проти мого великого нігтя. Адже дочекались вони, поки ми їм солому під сидницями підпалили... Це ще не біда, братове! Вони продають своє життя за двадцять крейцерів, а хіба ми б'ємось не за свою шию й свободу? Ми ринемо на них цілим потопом, блискавицями впадемо їм на голови. Але де ж, чорт забирай, наш отаман?

Шпігельберг. Він кидає нас у біді. Хіба ми вже не можемо втекти?

Швейцер. Втекти?

Шпігельберг. О, чом я не залишився в Єрусалимі!

Швейцер. Бодай ти захлинувся у вигрібній ямі, паскудна твоя душа! Перед голими чорницями ти зух, а побачив зо два кулаки — і бабою став! Держись тепер, а ні — то зашиємо тебе в свинячу шкіру і зацькуємо собаками.

Рацман. Отаман, отаман!

Моор повільно входить, про себе.

Моор. Я довів до того, що їх оточили звідусіль,— тепер вони мусять битися одчайдушно. (Голосно.) Хлопці! Настав рішучий момент! Ми пропали, коли не будемо битись, як підстрелені вепри.

Швейцер. Ха! Я іклами розпорю їм животи, так що тельбухи в них повилазять на цілий лікоть! — Веди нас, отамане! Ми підемо за тобою навіть у пащу самої смерті.

Моор. Зарядіть усі рушниці! Пороху в нас не бракує?

Швейцер (схопившись). Пороху досить, щоб висадити землю під самий місяць!

Рацман. У кожного заряджено по п'ять пар пістолів та по три рушниці на додачу.

Моор. Гаразд, гаразд! Хай тепер частина вилізе на дерева або сховається в гущавині і відкриє по них вогонь із засідки.

Швейцер. Це твоя справа, Шпігельберг.

М о о р. А ми тим часом, як фурії, кинемось на них із флангів.

Швейцер. Отут і я, і я!

Моор. Тоді кожен починай свистіти, гасаючи по лісі, щоб здавалось, ніби нас страшенно багато; спустити також усіх собак і нацькувати на їх загони, щоб розділити їх, розсіяти і гнати на ваші постріли. Ми троє — Роллер, Швейцер і я — будемо битися в самій тисняві.

Швейцер. Чудово, розкішно! Ми ринемо на них такою грозою, що вони й не знатимуть, звідки на них сиплються ляпаси. Я бувало вишню з-під самого рота вибивав... Хай тільки прийдуть.

Шуфтерле смикає Швейцера за рукав, той відводить отамана вбік ї тихо

з ним розмовляє.

Моор. Мовчи! Швейцер. Прошу тебе!

Моор. Гей! Хай дякує власній ганьбі за свій порятунок. Він не повинен умерти, якщо умру я, і мій Швейцер, і мій Роллер. Хай скине свій одяг, і я скажу, що це мандрівець, якого я по* грабував.— Будь спокійний, Швейцер! Клянусь тобі — шибениці йому не минути.

Входить патер.

Патер (про себе, здивовано). То оце і є драконове лігво? — З вашого дозволу, панове! Я служитель церкви, а там ось тисяча сімсот чоловік, які охороняють кожен волос на моїй голові.

Швейцер. Браво, браво! Це знаменито сказано. Береженого і бог береже.

Моор. Замовкни, товаришу! — Скажіть коротко, панотче" чого вам тут треба?

Патер. Мене послала вища влада, яка життям і смертю володіє. Ви злодії, ви убивці й палії, ви шахраї, єхидни ви отруйні, що в пітьмі плазують і нишком жалять... проказа людства, пекельне поріддя, гідна пожива для вороння й гаддя, набуток для шибениці і колеса...

Швейцер. Перестань лаятись, пес, а то... (Приставляє приклад до його обличчя.)

Моор. Та ну тебе, Швейцер! Ти ж зіб'єш його з пантели-ку,— він так славно вивчив напам'ять свою проповідь.— Ну, далі, панотче! "Для шибениці й колеса"?

Патер. А ти, спритний отамане! Герцог кишенькових злодіїв! Король мазуриків! Великий могол1 усіх шахраїв на світі! Цілком схожий на того першого мерзотника призвідця, який розпалив бунтівним вогнем тисячі легіонів безневинних ангелів і потягнув їх за собою в безодню прокляття! Лемент осиротілих матерів за тобою по п'ятах женеться; ти п'єш кров, як воду; люди для твого смертоносного кинджала менше важать, ніж мильна бульбашка.

Моор. Це правда, правда! Далі!

Патер. Як — правда, правда? Хіба це відповідь?

Моор. А що ж панотче? Такої, видно, ви не сподівались? Далі, далі! Що мали ви ще сказати?

Патер (з запалом). Жахлива людино! Згинь з очей моїх! Чи не запеклась на твоїх проклятих пальцях кров убитого імперського графа? Хіба не ти вдерся в святиню господню і злодійськими руками викрав священний посуд для причастя? Як? Хіба не ти порозкидав палаючі головні по нашому богобоязливому місту? Не ти повалив порохову башту на голови добрих християн? (Сплеснувши руками.) Жахливі, жахливі лиходійства; сморід їх сягає самого неба і накликає страшний суд^ який грізно впаде на вас!.. Лиходійства, дозрілі для відплати, для звуків останньої сурми!

Моор. Досі сказано чудово! Але до справи! Що має сповістити мені через вас високохвальний магістрат?

Патер. Те, чого ти ніколи не був гідний сприйняти... Подивись навколо себе, убивце й палію! Куди б ти не кинув оком, звідусіль ти оточений нашою кіннотою. Тут нікуди тікати... Як не вирости вишням на цих дубах і не визріти персикам на цих ялинах, так і вам не вийти з-під цих дубів і ялин.

Моор. Ти чуєш, Швейцер? — Ну і що ж далі?

Патер. То слухай же, лиходію, як милостиво, як поблажливо ставиться до тебе суд. Якщо ти зараз же скоришся і благатимеш милосердя й пощади, то сама суворість закону обернеться для тебе в ласку, а правосуддя стане тобі люблячою матір'ю. Воно заплющить очі на більшу половину твоїх злочинів і обмежиться — подумай тільки! — обмежиться самим лише колесуванням.

1 Могол—-титул колишніх верховних владарі" Індії, спадкоємців монгольських ханів. Великий могол — "хан над усіма ханами", "князь над князями", "цар царів".

Швейцер. Ти чув, отамане? Чи не підійти мені і чи не здушити горло цій муштрованій вівчарці, щоб червоний сік бризнув з усіх її жил?

Роллер. Отамане! Буря, грім і пекло! Отамане!.. Бач як закусив він нижню губу. Чи не підкинути мені цю тварюку догори ногами, як кеглю, під самісіньке небо?

Швейцер. Мені, мені! Я навколішках благатиму тебе, земно тобі вклонюся — дай мені насолоду стерти його на порох!

Патер кричить.

Моор. Геть від нього! Ніхто не смій торкатися його! (До патера, вихоплюючи шпагу.) Бачите, панотче! Ось стоять сімдесят дев'ять чоловік, я їх отаман, і ніхто з них не вміє з одного натяку або за командою кудись летіти чи танцювати під музику канонади, а там стоїть тисяча сімсот чоловік, посивілих під рушницею... Слухайте ж тепер! Так говорить Моор, отаман убивць і паліїв! Це правда, я вбив імперського графа, підпалив і сплюндрував домініканську церкву, закидав палаючими головнями ваше святенницьке місто і повалив порохову башту на голови добрих християн. Але це ще не ©се. Я багато більше зробив. (Простягає праву руку.) Бачите ви ці чотири коштовні персні на моїх пальцях?.. Ідіть же й перекажіть слово в слово панам суддям, які життям і смертю володіють, усе, що ви побачите й почуєте... Цей рубін я зняв з пальця міністра, якого я під час полювання поклав мертвим до ніг його державця. З найнижчого стану він улесливістю доповз до ролі першого фаворита, падіння його попередника було щаблем до його підвищення... він сплив на сльозах сиріт. Цей діамант я зняв з руки фінансового радника, який продавав почесні чини й посади тому, хто більше дасть, і гнав од своїх дверей патріота, що вболівав за вітчизною. Цей агат я ношу на честь попа однієї масті з вами, якого я задушив власними руками за те, що він відкрито, з кафедри, оплакував занепад інквізиції... Я міг би розповісти вам ще більше історій про мої персні, якби не шкодував і тих кількох слів, які на вас потратив...

Патер. О, фараон, фараон!

Моор. Ви чуєте? Ви зауважили цей зойк? Чи не стоїть вів тут так, ніби хоче прикликати вогонь з неба на зграю нечестивих, осуджує їх лише знизуванням плечей, проклинає самим лише зітханням християнським!.. Чи може людина такою сліпою бути? Він, що сотнями Аргусов их очей 1 помічає плями на своєму браті, чи може він бути таким сліпим до самого себе? Гро* мовим голосом віщують вони з надхмарної височини про лагід

1 Аргус, у старогрецькій міфології,— велетень з безліччю очей, якими було всіяно все його тіло.

ність і терпіння, а самі приносять богові любові людські жертви, немов вогаерукому Молохові. Проповідують любов до ближнього і з прокльоном женуть від своїх дверей вісімдесятилітнього сліпця. Повстають проти скнарості, а самі винищують населення Перу задля золотих пряжок і запрягають язичників, мов худобу, в свої повози. Сушать собі голови, як це могло статися, що прие рода Іскаріота породила, а навіть не найгірший з них продав би триєдиного бога за десять сребреників. О, бодай на вас загибель, фарисеї, фальшивники істини, мавпи божества! Ви не боїтесь преклоняти коліна перед хрестом і вівтарями, ремінням скривавлюєте свої спини і постом виснажуєте плоть; ви уявляєте, ніби цим жалюгідним блазенством ви затуманите очі тому, кого самі ж ви, дурні, називаєте всезнаючим. Так найзліше глузують із сильних світу цього, коли улесливо запевняють, ніби підлесники їм ненависні. Ви чванитесь чесністю й зразковою поведінкою, а бог, що наскрізь бачить серця ваші, розгнівався б на творця, якби не сам він створив нільську потвору1.— Заберіть його з очей моїх!

Патер. Щоб лиходій та був ще таким гордим!

Моор. Цього не досить... Ось тепер я заговорю гордо. Іди й скажи високохвальному судові, який грає життям і смертю: я, не злодій, що у змові зі сном і темрявою ночі удає з себе героя на мотузяній драбині... Про те, що я вчинив, я, без сумніву, прочитаю колись у борговій книзі неба; але з його жалюгідними нат місниками я більше не витрачатиму слів. Скажи їм: моє ремес* ло — відплата, промисел мій —т— помста. (Повертається до нього спиною.)

Патер. То ти відмовляєшся від пощади й милосердя? Гаразд, розмову з тобою скінчено. (Звертається до ватаги.) То вислухайте ви, що сповіщає вам через мене правосуддя. Якщо ви зараз же зв'яжете і видасте цього засудженого злочинця — всі ваші мерзоти, аж до останньої, буде пущено в непам'ять... свята церква з оновленою любов'ю прийме вас, овець заблудних, у своє материнське лоно, і кожному з вас буде відкрито шлях до всіх почесних посад.