Шолом-Алейхем - З ярмарку, Шолом-Алейхем

Фургони готові. Знову "бувайте здорові", і ще раз "щасливої дороги", і знову сльози, та сякання, та скривлені обличчя. Гвалт! Як можна втриматись і не передражнювати оцих жінок з їхніми скривленими обличчями й тремтячими підборіддями! Вони навіть не дають попрощатися як слід. Нараз стає на душі сумно: жаль батька, жаль матір, жаль бабу Минду. Ось несуть її стару, обковану залізом скриню, де лежить її саван... Защеміло серце, хочеться плакати. Тим більш, що бачиш, як навіть такий чоловік, як дядько Нісл, витирає нишком очі... Дядько Нісл плаче?! Невже він справді плаче?! Батько підкликає дітей одного по одному, виймає з гаманця й дає кожному срібну монету. Мати робить те саме. А баба Минда заздалегідь наготувала дрібні гроші в папірцях для кожного внука окремо. Разом це становитиме чималеньку суму! Хай би вже фургони скоріш рушали! Та ось вони, нарешті, покотили, колеса закрутились. Люди подалися вперед: "Щасливої дороги! Бажаємо щастя!" Баба Минда виглядає з фургона й озирається навколо, немов хоче востаннє подивитись на те місце, яке вона залишає назавжди, навіки... Дітей знову огортає сум, і на якусь хвилину в них прокидається почуття жалю, яке одразу-таки зникає — хочеться скоріше перелічити гроші.

Після всього тарараму й великого гармидеру раптом запала мертва тиша. Фургони зникли, залишивши по собі густу куряву, дух смоли й дивну порожнечу. Люди, немов соромлячись чогось, почали одне по одному поволі розходитись хто куди. А дядько Нісл одразу непомітно зник, наче в воду впав. Залишився тільки Шмуел-Еля. Він довго-довго стояв і дивився вслід фургонам, затуливши долонею очі від сонця, хоча воно зовсім не так уже пекло і не так уже сліпуче сяяло. Нарешті він сказав сам собі, гірко усміхаючись: "Люди розлазяться, немов та черва..."

І плюнув.

21

ГЕРГЕЛЕ-ЗЛОДІЙ

Різний Мойше—праведний. — Гергеле — хлопець з розтятою губою. — Уміння красти яблука. — Спіймався на крадіжці тютюну. — Вчителева смерть

Не слід думати, ніби дітей залишили в містечку напризволяще. Батько шукав учителя, який був би для них напутником і опікуном. Тобто вчитель мав не тільки навчати дітей, а й годувати їх і наставляти на добру путь. І це батькові цілком вдалося. Учитель, опікун і напутник, якого Нохем Вевиків знайшов для своїх дітей, різник Мойше, був людина незвичайна, дуже здібна, син ворон-ківського старого різника.

Цей делікатний молодий чоловік, чудовий знавець біблії та інших священних книг, мав, проте, ваду: він був хворобливпй і до того ще надто лагідний. Своїх учнів він виховував за новим методом — не за допомогою різок, а добрим, щирим словом. Таке поводження з дітьми було для них зовсім незвичне, і вони обманювали свого вчителя на кожному кроці, водили його, пробачте, за ніс: не молилися й не вчились, а згодом, коли різник Мойше зовсім розхворівся, підхопив сухоти й зліг, діти остаточно відбігли рук, били байдики й заприятелювали з одчайдушним дра-бом Гергеле-злодієм, босоногим хлопчиськом з лукавими очима й розтятою губою. Його справжнє ім'я було Гершн, але мати, куховарка Сора-Фейга, казав він, прозвала його Гергеле, а прізвисько "злодій" дав йому вітчим, дроворуб Йосиф-Меєр, хоча Гергеле тоді ще нічого ні в кого не вкрав. Якби, казав він, його не прозвали злодієм, то він, можливо, ніколи б не став красти. А тепер він на зло стане злодієм, аби тільки було що красти!

Так Гергеле-злодій тоном дорослого цілком серйозно вихвалявся перед Шоломом, на якого цей хлопчак з розумними очима й розтятою губою справив велике враження. Познайомилися вони таки в хедері у різника Мойше. Цілий тиждень Мойше вчителював, а в четвер він ставав різником. У цей день тут збиралися містечкові жінки й дівчата з курками, гусками, качками. Приходив звичайно також хлопчик з розтятою губою. То був Гергеле, якого мати посилала з куркою до різника, щоб той зарізав її на суботу. Чекаючи на різника, Гергеле поки що розважав присутніх, тобто він так кривлявся й показував такі штуки, що жінки лаяли його на всі заставки, обзивали злодієм, вихрестом, холерою й при цьому реготали до упаду. "Ото свій хлопець!" — сказав собі Шолом і здружився з ним. Зустрічались вони, звісно, потайки, щоб ніхто їх не побачив, бо дитині шановних батьків може добре нагоріти за таке приятелювання з куховарчиним сином, та ще й злодієм!

Була, проте, якась особлива принадність у дружбі з хлопчиком, з яким можна зустрічатися тільки присмерком, перед вечірньою молитвою, перекинутися з ним словом, попустувати, мчати з гори тощо. Шолому завдавало втіхи нишком сунути в руку своєму новому товаришеві копійчину, цукерку, а іноді навіть просто шматок хліба. Гергеле охоче приймав усе, але не як милостиню, боронь боже, а як належне, і навіть не дякував, а велів завтра принести ще щось, радячи, як це "діставати" для нього, тобто, пробачте, вкрасти не грубо, а якнайделікатніше. Так Гергеле навчив, між іншим, досить швидко, своїх товаришів даром діставати на базарі яблука або груші. Не з чужих садів, боронь боже! Бо який пристойний хлопчик наважиться перелізти через огорожу, забратись у чужий сад, де є сторож, який може попереламувати тобі кістки, і собака на цепу, який може тебе роздерти на шматки? Діставати дармові яблука, навіть не порушуючи заповіту "Не кради!", Гергеле-зло-дій навчив їх за іграшку. Питаєте, як це може бути? А ось послухайте й скажіть самі, чи можна це вважати крадіжкою.

Літо. Щойно достигли яблука й груші. Вечоріє. Перекупки сидять ще біля свого товару, розкладеного на столиках або просто на землі, й балакають про урожай цього року на овочі, про те, що давно не було дощу, а коли нема дощу, то курно, а коли курно, з'являються блохи... Чоловіки цих перекупок пішли в синагогу помолитися. Оце якраз і є найслушніший час, і шибеники вирушають на здобитки, діставати дармові яблука. Усі вони босі й озброєні патиками із цвяхами на кінці, зігнутими у вигляді гачків. Хлопчаки кидаються вперед. Один удає коняку, інші — сідоків, які смикають його за вуздечку, підганяють, нукають, свистять і горлають: "Гайда!" Це зветься "пошта". Коли вони наближаються до купи яблук або груш, Гергеле дає команду: "Патики напоготів!" І хлопчаки проводять патиками по купі. У хмарі збитої ними куряви ніхто не помічає, як відкочується кілька яблук або груш. Гергеле, відбігши трохи, простягається на землі, а за ним — уся ватага, і хлопчаки беруться до здобичі: хто пхає яблука в кишені, хто — просто в рота. Живи-гуляй! їм, власне, не так подобалося красти, і їх не так вабили самі яблука, як було просто весело!

Гергеле взагалі дуже веселий хлопець, хоча всі, кому не ліньки, лупцюють його без жалю. Бідний хлопчик, та ще сирота — хто за нього заступиться? А крім того, він ще й злодій! Ноте, синагогальний служка, якось спіймав його з чужим молитовником, а Руда-Бася, яка пече млинці й бублики, витрусила в нього з пазухи півкоржа — такому сам бог звелів поперебивати всі кістки! А як на те, він ще страх який гострий на язик! У кожного знаходить якусь ваду й кожному дає прізвисько. А що Гергеле — людина пропаща й втрачати йому, власне, нічого, то він може ні сіло ні впало підставити першому-ліпшому прохожому

ніжку, щоб той простягся на весь свій зріст,— хай то буде навіть сам рабин, чи рабинша, чи різничка — геп об землю! Це маленькому Шолому дуже подобалось, і з часом він так полюбив Гергеле, що нишком приносив йому в кишені великі скиби хліба з різниччиного столу, а іноді тягнув для нього цукор з сахарниці. Гергеле дуже любив цукор, але найбільше віп любив курити, аж знемагав, так йому хотілося цигарки! Але де ти її дістанеш, коли вчитель хворий і не курить, а батька нема? І Гергеле порадив Шолому частіше навідуватись до дядька Нісла — адже той курить перший сорт "дюбек"!

То була добра порада. Дядько Нісл мав широку натуру, і коробка з тютюном стояла в нього відкрита на піддзеркальнику, приступна для всіх. Маленький Шолом унадився ходити до дядька, залазив рукою в коробку, набирав цілу жменю тютюну і — в кишеню! Як на те, це побачила тітка Годл (саме вона, а не хто інший), і знялася страшенна буча. Кінець світу, та й годі! Не було на світі такої кари, небесної чи земної, якої б не заслужив маленький злочинець. Він уже ладен був стерпіти будь-які муки, аби це все скоріше минулося. Та бог сотворив чудо. На Шоло-мове щастя, сталася подія, яка була, власне, нещастям! До дядька Нісла раптом прибігли із звісткою, що різникові Мойше дуже погано, все містечко вже там, він уже конає...

Для маленького злочинця то був новий удар, може, ще більший, ніж попередній. Жодного вчителя діти не любили так, як різника Мойше. То був ангел якийсь, а не вчитель! І лише тоді, коли служителі похоронного братства рвучко взяли на плечі накриту чорним покривалом труну й швидко понесли покійника на кладовище, а все містечко сунуло за ними,— лише тоді Нохема Вевикова діти згадали, яка чудова людина був їхній вчитель, як вони не вміли його шанувати, і рясні сльози линули з їхніх очей. За рідним братом так не плачуть, як вони плакали за своїм молодим вчителем, різником Мойше.

Ревніше, гіркіше за всіх плакав Шолом, який відчував себе винуватим, глибоко винуватим перед покійником. По-перше, вчитель вважав його найкращим, найстатечні-шим з усіх учнів, тоді як насправді Шолом рідко знав урок. Він тільки удавав, ніби знає, читаючи текст співучим голосом, ревно розхитуючись на всі боки й вимахуючи руками. Обманював, обманював, обманював! А скільки разів він

5 Шолом-Алейхем, т. III

65

проминав понад половину молитви або зовсім не молився ні вдень, ані ввечері й гасав з Гергеле-злодієм, дражнив попівських собак крізь штахети чи крав яблука на базарі. Тут, на цьому світі, вчитель нічого не знав, він би ніколи не повірив, що Шолом здатний на такі витівки, але там, на тому світові, він уже знає все, все!..

22

БАЛАГУЛА МЕЄР-ВЕЛВЛ ТА ЙОГО "СКАКУНИ"

Дядьно Нісл серед пустунів — сам пустун. — Фургон Меер-Велвла та його три "снануни": Мудрий, Танцюрист і Аристократна. — Балагула розповідає свою біографію

Наприкінці літа (надворі ще було досить тепло, але пахло вже місяцем елулом) прибув з великого міста Переяслава фургон, запряжений тройкою. Під'їхавши до будинку дядька Нісла, візник, балакучий єврей на ім'я Меєр-Велвл, розстебнувся й витяг десь з потайної кишені листа, написаного Нохемом Вевиковим до брата Нісла Рабиновича.