Шулмен Макс - Хлопці, наших б'ють, Шулмен Макс

Тепер всі вони могли поздоровити одна одну не тільки з безсумнівною перемогою, але і з народженням нового громадського діяча.

Рядом з Грейс сидів похмурий Гаррі Беннермен, шкодуючи, що сьогодні міські збори, а не збори АБВ. В залі Асоціації стояли крісла з бильцями, і людина могла спокійно собі заснути. А тут так і дивись, щоб не звалитись на підлогу з цих паршивих складаних стільців і не проломити собі черепа.

Поруч з Гаррі примостилася Анжела Хоффа. Дивлячись на його змарніле обличчя, сонні очі, одвислу щелепу, вона думала: "О, так! Це справді невдоволений чоловік! Ні, він не вислизне з моїх рук!" І Анжела енергійно замахала віялом, обдаючи Гаррі п'янким ароматом "Беллоджі".

Хвиля парфумів прокотилася по рядах і досягла першого старійшини Меннінга Соу. Його довгий білий ніс помітно засіпався, хоч загалом обличчя залишилось, як і раніше, скам'янілим.

Справа і зліва од нього сиділи Ісаак Гудпасчер та Джордж Мелвін, торговець нерухомим майном. Обидва крадькома позирали на застигле лице Меннінга, силкуючись здогадатись, яку таємницю приховує од них старий пес. Чому він сьогодні такий впевнений, що сезонників можна не боятись? Але непорушне, як у сфінкса, обличчя Меннінга було непроникним.

Арбітр піднявся на платформу, зайняв своє місце на трибуні і стукнув молотком, вимагаючи порядку. Високий шістдесятирічний чоловік в окулярах, він був своєрідним гібридом — янкі-сезонником. Народився і зріс він в Патнем-Лендінгу, але працював адвокатом у Нью-Йорку. Стоячи однією ногою в кожному таборі, вмів задовольняти як консервативних янкі, так і радикальних сезонників, тому вже десятий раз підряд обирався арбітром.

— Сьогоднішні міські збори вважаю відкритими, — сказав він. — Перше питання порядку денного — доповідь місіс О'Шіл, голови Комітету вивчення умов для спорудження фабрики переробки покидьків... Прошу, місіс О'Шіл.

Бетті ще не встигла підвестись, як Меннінг Соу зірвався на ноги.

— Містер арбітр! — вигукнув він.

— Слухаю, містер старійшино! — відповів арбітр.

— Перед тим, як почнуться збори, я хотів би зробити надзвичайно важливе повідомлення.

Ісаак Гудпасчер та Джордж Мелвін обмінялися вдоволеними посмішками. Молодця цей Меннінг! Він слів на вітер не кидає. Зараз він їм покаже, де раки зимують. Хитрий лис!

Бетті О'Шіл повернула до Грейс Беннермен перекошене з відчаю обличчя.

— О боже! — простогнала вона, кусаючи пальці. — Він щось надумав! Якщо він заріже мою промову, я повішусь! Зупини його, Грейс! Зупини цього старого лиходія!

— Не турбуйся, зараз я його заткну! — зловісно промовила Грейс і в ту ж мить, немов фурія, схопилася з місця, страшенно здивувавши напівсонного Гаррі. Він уже звик до того, що Грейс завжди була збуджена на зборах, але сьогодні з нею трапилось щось надзвичайне.

— Містер арбітр! — крикнула вона, і цей вигук розлігся в залі, мов пістолетний постріл.

Гаррі підвів голову: такою він її ще ніколи не бачив.

— Так, місіс Беннермен! — відповів арбітр.

— Мені невідомо, який новий трюк вигадав перший старійшина, — з жаром почала Грейс, — але я твердо знаю одне: він заклятий ворог нового проекту побудови фабрики переробки покидьків і він не зупиниться ні перед чим, щоб занапастити його. Що ж, хай спробує! Хай тільки посміє спробувати! Але не зараз! Я хочу нагадати вам, містер арбітр, що ці збори проводяться відповідно до парламентської процедури і що першою на порядку денному стоїть доповідь голови КВУСФПП. Меннінг Соу зможе виступити пізніше, коли йому хочеться, але зараз слово має Бетті О'Шіл!

Сектор сезонників відповів на цю заяву справжнім громом оплесків; кілька попутників у всіх кінцях залу загорлали "браво". Гаррі дивився на Грейс і не вірив своїм очам. Невже це його дружина? Чи, може, це якась тигриця, баламутка, заколотниця? Та хто б це не був, Гаррі жадав її.

Анжела Хоффа дивилася на Гаррі. "Які в нього сумні очі, — думала вона. — Скільки в них нестримного бажання! О, нещасний страждальцю, скоро прийде кінець твоїм мукам, і я загою всі рани в твоєму серці!"

— Місіс Беннермен має рацію, містер перший старійшино, — звернувся арбітр до Меннінга Соу, коли оплески трохи вщухли. — Вам доведеться почекати своєї черги.

Меннінг сів, не промовивши жодного слова. Ісаак Гудпасчер та Джордж Мелвін нервово перезирнулися. Перша торпеда старійшини виявилась мокрою хлопавкою.

— Слухай, Меннінг, — пошепки запитав Ісаак, — ти й зараз певен, що ми їм утремо носа?

— Певен! — бадьоро відрубав Меннінг. В його крижаних очах не було й тіні сумніву.

Ісаак знизав плечима і зосередив усю свою увагу на промовцеві.

Бетті О'Шіл стояла на платформі, стискаючи в тремтячих руках пачку дрібно списаних папірців. Набравши повні груди повітря, вона щільно стулила свої товсті коліна і, ледве переборюючи хвилювання, почала промову.

— Методи знищення покидьків розділяються на три великі категорії, — сказала вона високим чистим голосом. — Найпоширеніший з них — це так званий санітарний землезасипний метод, який застосовується і в нас у Патнем-Лендінгу. Але, як ми всі добре знаємо, цей метод ніяк не можна визнати задовільним, бо він насправді зовсім не санітарний: він спричиняється до страшенного смороду і вимагає постійних пошуків нових ярів для звалищ, як тільки старі засипані.

Другий метод — це сміттєспалювання. Цей метод набагато ефективніший, ніж землезасипний, але власті Патнем-Лендінга вже кілька разів відхиляли пропозицію збудувати сміттєпальну станцію, посилаючись на значні витрати, необхідні для її спорудження.

Нарешті, третій метод — це те, що я назвала б методом завтрашнього дня. Це перетворення покидьків на добриво. Це не тільки високоефективний і дешевий спосіб, але й надзвичайно корисний для фермерів та садівників Америки. Зараз у США існує декілька великих компаній, які займаються перетворенням покидьків на добриво. Найбільша з них — Грейтнекська корпорація "Покидькогриз" на Лонг-Айленді. Я мала кілька бесід з містером Емілем Веткусом, віце-президентом та генеральним директором "Покидькогриза", і з радістю доповідаю, що він уважно ознайомився з проблемою покидьків у Патнем-Лендінгу і вважає, що "Покидькогриз" цілком справиться з нею.

Містер Веткус пропонує збудувати в нашому місті фабрику, яка перемелюватиме покидьки і обертатиме їх на добриво хіміко-бактеріологічним способом. Він гарантує, що фабрика працюватиме без зайвого шуму та смороду. За переробку кожної тонни покидьків корпорація братиме з міста всього три долари, що заощадить нам сорок два відсотки теперішніх витрат і, головне — "Покидькогриз" збудує фабрику за свій кошт. Патнем-Лендінг не платитиме жодного цента! Єдине, що від нас вимагається, це виділити земельну ділянку для побудови фабрики.

З великим задоволенням я доводжу до відома присутніх, що таке місце знайдено. Це наш Гнилий Пустир уздовж Приморського тракту. Отже, я висуваю пропозицію купити чотири акри землі на Гнилому Пустирі, передати їх корпорації "Покидькогриз" і вступити в нову, світлу добу раціонального знищення покидьків у Патнем-Лендінгу. Дякую за увагу!

Ще не встигла Бетті О'НІіл зійти з платформи, як Джордж Мелвін зірвався на ноги.

— Стійте! Стійте! Стійте, ради бога! — в паніці зарепетував він.

Гнилий Пустир належав Джорджу, і в нього не було жодної охоти віддавати його під фабрику переробки покидьків. Адже це була приморська зона, дорожча за платину, незважаючи навіть на те, що в години великих припливів вона частково зникала під водою. Варто дати їй привабливу назву — ну, хоча б Голова Пірата — і її можна продати по п'ятнадцять тисяч доларів за акр!

Коли ж цій клятій О'Шіл доведеться давати землю для фабрики переробки покидьків, — а в цю мить Джордж не бачив іншого виходу, — то хіба в нього мало прекрасних боліт та драговин?

— Слухайте, місіс О'Шіл, — мовив Джордж, запобігливо посміхаючись. — 3 вами я буду цілком одвертим. Гнилий Пустир ніяк не годиться для побудови фабрики — адже його щодня заливає приплив. Як я розумію, вам потрібна суха ділянка — і я знаю, що вам порадити.

— Ні, сер, — відповіла Бетті, — нам потрібний саме Гнилий Пустир.

— Чому? — занепокоєно вигукнув Джордж.

— А тому, що він на березі моря і має хорошу якірну стоянку, — сказала Бетті. — Ми з містером Веткусом оглянули всю околицю, перш ніж зупинилися на Гнилому Пустирі. Як я вже казала, корпорація "Покидькогриз" міститься в Грейтнеку на Лонг-Айленді, тобто на північному узбережжі Лонг-Айленда. Вони збираються перепливати Саундську затоку й вивозити добриво на баржах, а це означає, що їм буде потрібен причал з хорошою якірною стоянкою.

— Зроби що-небудь, ради бога! — просичав Джордж до Меннінга Соу. — Ти ж казав, що нам нічого турбуватись. А тепер бачиш, в яку халепу ми встряли!

Меннінг підвівся.

— Містер арбітр! — крикнув він.

Грейс Беннермен схопилася з місця.

— Містер арбітр! — закричала вона. — Дозвольте зробити зауваження щодо процедури зборів!

— Будь ласка, місіс Беннермен, — сказав арбітр.

— Місіс О'Шіл внесла пропозицію, — мовила Грейс. — Зараз можна говорити лише про цю пропозицію.

— Зауваження приймається, — сказав арбітр. — Містер перший старійшино, ви хочете говорити про цю пропозицію?

— Тут, здається, згадували про купівлю землі, — відповів Меннінг. — Я хочу сказати кілька слів саме про це — про купівлю землі.

— Будь ласка, містер перший старійшино, — сказав арбітр.

Меннінг, не кваплячись, вийшов на платформу, обернувся лицем до своїх виборців і коротко проказав:

— Армія Сполучених Штатів купує в Патнем-Лендінгу сто акрів землі. На ній буде встановлено батарею протиповітряних ракет типу "найк".

В залі запала мертва тиша. Цілу хвилину приголомшені патнем-лендінгці сиділи, роззявивши роти, і кліпали очима. Ніхто не промовив жодного слова.

"Грім і блискавка! — подумав Ісаак Гудпасчер. — Так ось чого Меннінг був такий впевнений, що на сьогоднішніх зборах нічого не трапиться! Яка новина! Яка грандіозна, приголомшлива, потрясаюча новина!"

Першим заговорив арбітр.

— Містер старійшино, — мовив він, — чи правильно я вас зрозумів? Армія Сполучених Штатів збирається встановити в Патнем-Лендінгу ракетну батарею?

— Так, — сказав Меннінг.

— Для чого? — запитав Родні О'Шіл, чоловік Бетті. — Для чого встановлювати ракетну батарею в такому тихому містечку, як Патнем-Лендінг? Адже в нас немає ні заводів, ні кораблів, ні жодних воєнних об'єктів.

— У нас немає, — мовив Меннінг, — зате в Бріджпорті є.