Микола Данилович Руденко - Чарівний бумеранг, Микола Данилович Руденко

Я довго вдивлялася в контури їхніх голів і в їхні… «скафандри»! Слово честі, кожен із них — «космонавт»!.. Здається, люди в старовину ділили себе на тих, хто має право зайти в «ракету» й полетіти в зоряне небо і хто не має такого права. Звісно, право на персональний «скафандр» забирали собі ті, у чиїх руках влада. Вони й поселились у кам'яній «ракеті» — у вигляді малюнків на стінах… Мабуть, щось подібне люди спостерігали колись у житті, а через сотні поколінь зробили це своєю релігією…

Хіба мавпа знає, навіщо людям потрібні окуляри? Вона просто тягне їх на себе, бо так робить людина…

Вийшовши із собору, ми блукали по Володимирській гірці. Микола справді одержимий! Я дивилася на бруньки, що ось-ось викинуть перші листочки, а він нічого не помічав. Наштовхувався на людей, розгублено вибачався… А може, я й люблю його саме за цю прекрасну одержимість?..

Ще й досі нас вражає дивовижна непослідовність у виникненні наук. Як могло статися, що найпершою наукою земного людства виявилась найважча, найзагадковіша з усіх — астрономія? Дехто пояснює це практичними потребами. А хіба в розвитку фізики менше потреби?..

Єгипетські жерці були широко обізнані на астрономії. Так само добре знали цю науку жерці майя. Календар майя починається близько дванадцяти тисяч років тому. І хоч це може видатися неймовірним, але вчені визнають, що їхній календар був точніший від сучасного. Вони знали будову сонячної системи, вміли передбачати сонячні затемнення.

Микола звернув мою увагу на разючі факти: виявляється, єгипетський календар і календар майя починаються з того ж самого року. І це майже дванадцять тисячоліть тому!.. А піраміди в Мексіці є ніби зліпком з єгипетських пірамід!..

Є ще багато фактів, які свідчать, що і єгиптяни, і майя, незважаючи на те, що їх розмежовує океан, мали колись спільну батьківщину — Атлантиду. Їхній календар починається однією датою через те, що на нових землях (після загибелі Атлантиди) вони почали нове літочислення. Час загибелі Атлантиди, визначений Платоном, майже точно відповідає цій даті… Але Атлантида — це не космоісторична тема: тут може впоратися звичайна історія. Про Атлантиду написано тисячі книжок, зібрано безліч доказів, але й досі чомусь атланти перебувають поза межами історії. Дивно, дуже дивно!..

…Я справді перетворююсь на Миколиного секретаря. Тільки встигай записувати! Як він уміє захоплюватись і захоплювати інших! Незабаром його лекція у нашому гуртку. Він дуже хвилюється… А Вітька Чорний весь час нам заважає. Йому, мабуть, не подобається, що ми товчемося в їхній кімнаті. Так би й сказав!..

…Миколо! Розкажи мені казку. Про Ечуку, про Акачі… І хай нас удвох понесе твій чарівний бумеранг кудись далеко-далеко… В таку несходиму далечінь, яка вимірюється лише бігом сонячного променя…

18 квітня. Що це має означати?.. Сьогодні мене викликав секретар комсомольського комітету Дмитро Сидорук і запитав:

— Оксано, ти володієш стенографією?

— Трохи…

— Комітет доручає собі записати лекцію Нечипорука. І не тільки комітет… Мирон Якович просить особисто.

Мене приголомшила ця несподівана увага.

— А що сталося?..

— Поки що нічого, — відповів Дмитро. — Нам потрібна стенограма.

Миколі я про це нічого не сказала. Не хочу його хвилювати.

21 квітня. Оце справді подія!.. Прийшов сам декан. І комсомольський комітет у повному складі. А студентська братія, мабуть, прочула, що тут відбувається щось сенсаційне, бо весь гуртожиток зібрався біля двадцять четвертої кімнати. Довелось перейти у ленінський куток… У чому полягала сенсація, мені стало зрозуміло тільки сьогодні, коли я принесла Дмитрові стенограму.

Дмитро уважно проглянув її і при мені подзвонив в обком комсомолу:

— Здрастуй, Іване! Говорить Сидорук… Мені здається, що заяву Віктора Чорного можна не брати до уваги… Що?.. Був, був. І Мирон Якович був… У мене тут Оксана Наливайко. Зараз вона принесе тобі стенограму…

Он як рудоголовий нам допоміг!..

А стенограму я опрацюю і збережу — вона для мене дуже дорога.

Скорочена стенограма

Присутніх — сто вісімнадцять чоловік. Головує Євген Кривда.

Євген. Товариші! Ми вже з вами говорили, що на землі знайдено чимало слідів, які наштовхують на думку: в далекі доісторичні часи нашу планету відвідували люди із космосу. Малюнок із Валь Камоніка, старовинне зображення космонавта в Сахарі, японські статуетки. Це дозволяє зробити припущення, що космічні гості були схожі на нас, але не могли вільно дихати в земній атмосфері, їм потрібен був скафандр…

До відомих уже фактів слід додати Баальбекську каменоломню і загадкову терасу. Тераса будувалась із величезних кам'яних брусків, що були ретельно обтесані. Каменоломня, де вирубували ці бруски, містилася внизу. Отже, їх доводилось підіймати нагору. Ще й досі в каменоломні лишилися бруски, яких не встигли одділити від скель. Але справа в тім, товариші, що кожен із цих брусків важить… по півтори тисячі тонн! Ми ще не маємо знарядь, які б могли переносити такі велетенські вантажі. Це однаково, що перенести на Володимирську гірку сучасний дніпровський теплохід разом з пасажирами…

Або, скажімо, залізний стовп в Індії. Склад заліза досі не розгаданий. Ніхто не пам'ятає, коли цей стовп з'явився. Він не іржавіє. Вчені кажуть: то, мабуть, порошкова металургія далекої старовини. Та хіба ж це відповідь? Адже до порошкової металургії ми підходимо тільки сьогодні, коли в нас уже є космічні кораблі. Звідки взялися на землі велетенські преси, які в доісторичні часи із металевих порошків могли виготовляти отакі споруди? І якщо ми маємо одне таке диво, то це ще не означає, що їх не могло бути значно більше… Адже ж потопи таки були!..

Виникає запитання: звідки приходили ці люди? Яку роль відіграли вони в розвиткові земної цивілізації? Лекцію на цю тему підготував Микола Нечипорук. Надаю йому слово.

Микола. Дорогі товариші! Мені здається, що на це запитання відповідають нам атланти. Відповідають малюнками своїх богів — людей у