Олександр Остапович Авдєєнко - Над Тисою

Мовчазний і похмурий Граб, діловито повертаючи квадратними щелепами, зосереджено жував копчену ковбасу.

«Тварюка! — подумав Кларк, з огидою прислухаючись до плямкання Граба. — Гіпопотам!»

У великих планах Кларка Ярославу Грабу було відведено дуже і дуже скромну роль. Він, як місцева людина, що добре знає правобережжя Тиси і все Закарпаття й 20 з лишком років прожила у місті Яворі, повинен провести Кларка через кордон і через район, який прилягає до нього. Виконавши цю роль і встановивши зв'язок з якимось Чеканюком, давнім своїм приятелем, кумом, він міг повертатися назад в Угорщину тією дорогою, якою прийшов. На випадок повного успіху справи, тобто якщо Граб точно виконає вказівки Джона Файна, він одержить умовлену суму доларів і зможе виїхати, як йому було обіцяно, разом із своєю родиною в Америку.

Інструкція Джона Файна передбачала поведінку Граба і на той випадок, якщо йому доведеться зустрітися віч-на-віч з радянськими прикордонниками. У критичну хвилину він повинен покінчити з собою. Для цього йому досить піднести до рота ріжок коміра сорочки і розгризти зубами зашиту ампулу з отрутою.

Якщо Ярослав Граб змушений буде виконати цей пункт інструкції Джона Файна, то кількість доларів, обіцяна йому за провід Кларка, збільшується вдесятеро. Гроші при такому результаті справи одержить родина, що найшла собі притулок в Західній Німеччині, в таборі для переміщених осіб. Якщо ж Граб живим потрапить до рук прикордонників, його родина не тільки нічого не одержить, але й буде піддана жорстоким репресіям.

Дивлячись зараз на свого поводиря, Кларк у думці глузував з його надій на благополучне завершення свого «відхожого промисла». В тому чи іншому випадку — і при невдачі і при вдачі — Граб повинен умерти. Що там життя якогось Граба! Кларк не пошкодував би життя і десяти людей заради того, щоб забезпечити собі спокійне існування в Яворі. З таким сильним супротивником, як радянська розвідка, треба боротися вміло, не гребуючи ніякими засобами.

Кларк розраховував, що замести свої сліди йому не пощастить. Граб був для нього зовсім не провідником, як гадав, а ширмою. Кларк своєчасно потурбувався, щоб Граб, виконавши свою справу, якнайшвидше потрапив до рук прикордонників. І він упевнений, що Граб в потрібний момент з власної ініціативи розгризе ампулу з отрутою — іншого виходу в нього нема: він не здасться живим. У роки війни Граб служив у каральних військах: висаджував у повітря Воронеж, підпалював Київ, розстрілював на Закарпатті.

Протягом 15 років навчався Кларк механічно володіти своїми нервами і почуттями, бути покірним виконавцем наказів свого холодного, розважливого розуму, Він багато чого досяг, але все ж, як показало сьогоднішнє випробування, не домігся повної перемоги над собою. Йому слід було б зараз заснути або в крайньому разі ще раз перевірити ретельно, чи нема в його плані якого-небудь недогляду, а він думає казна-що, заздрить Джону Файну, який залишився у посольстві.

П'ятнадцять років тому полковник Франклін Кларк віддав свого єдиного сина в один із секретних американських коледжів, що готували висококваліфіковані кадри розвідників. Десятирічному хлопцеві поряд із звичайними для будь-якої школи дисциплінами викладалися спеціальні. Через 5 років Кларк здобув загальну середню освіту і повністю перейшов на вивчення мистецтва таємного життя в тяжких для кожного розвідника умовах Росії.

У коледжі вивчалась історія Комуністичної партії Радянського Союзу, історія Радянської держави. Кларк студіював «Маніфест Комуністичної партії», заучував його напам'ять, закріплював у пам'яті дати історії партії, читав у оригіналі сучасні радянські книжки. Вивчав радянські і старовинні російські пісні, життя і побут радянських людей, їхні звички, характерні слова, прислів'я, манеру розмовляти. І, само собою зрозуміло, він навчався там акторського мистецтва, хитрощів, снайперської стрільби, акробатичної спритності, поводження з отрутами і багато чого іншого. Він опанував професії паровозного слюсаря, шофера, перукаря. В оточенні інженерно-технічних працівників він міг би почувати себе так само легко, як і серед солдатів. Якби вимагали обставини, він став би цирковим артистом або баяністом і навіть викладачем математики.

Важко було в школі, зате тепер Кларк набув здібності усміхатися навіть у хвилини смертної небезпеки. Безтурботний на вигляд, він завжди був готовий миттю вихопити з кишені пістолет і пустити своєму противникові кулю в серце або в голову. Він умів стрибати з висоти триповерхового будинку, плавати й пірнати, як риба, швидко ходити на лижах по сніговій цілині, чудово ліпити по скелях і деревах, легко, не втрачаючи сил, голодувати по три доби підряд, стійко зносити тривалу спрагу, пити горілку склянками. Хіба здатний на це Джон Файн?

І серед своїх співвітчизників Кларк не переставав бути людиною таємного життя. Покірний і ретельний, він у глибині душі ненавидів своїх начальників, цих білоручок, що домагались великих успіхів, ніколи не рискуючи життям. Ненависть, породжена заздрістю, «нітрохи не перешкоджала йому вислужуватись, робити кар'єру. А зробити її він вирішив будь-що-будь. Він не зупиниться напівдорозі, незважаючи на всякі небезпеки. Що таке життя без достатку, без високого становища?

Кларк твердо знав, що ніколи не просунутися йому вгору по службовій драбині, якщо він не переступить цей третій або четвертий, в усякому разі вирішальний, щабель — карпатський. Не бачити йому не тільки полковницьких, але й майорських погонів, якщо він не справиться з дорученим йому завданням. Ні, він зробить усе. Він відкриє собі дорогу в найважливіші, секретні кабінети Пентагона, він наздожене й пережене Джона Файна, який, завдяки своїм доларам і зв'язкам, зайняв визначне, не належне йому по праву місце серед розвідників. Треба вирватися наперед, вискочити з цієї бридкої трясовини безвісності, з рядів непомітних людей. Хай зараз ходить невідступно слідом за ним смерть, зате потім, через 5–6 років — солідний рахунок в банку, полковницькі погони, власна вілла, розкішний лімузин, вигідне одруження з дочкою якого-небудь державного сановника або грошового туза і беззаперечне право звисока дивитися на тих, хто зараз сам дивиться на нього так. О, заради цього Кларк готовий на все!

Кларк і його супутник цілу добу відсиджувались на горищі залізничної будки. На другий день, увечері, колійний обхідник вивів своїх заморських гостей запущеними, здичавілими садами до Тиси, наглухо закритої туманною імлою.

На березі річки, в глибокій воронці, Кларка очікували «попутники» — троє плечистих, одягнених