Олександр Мелентійович Волков - Жовтий Туман

баранів, а мені досить жирної курки: ми з хазяйкою зголодніли під час цієї подорожі.

— Хіба Маррани не пригостили вас ситним сніданком? — з наївним виглядом запитав Білана Залізний Дроворуб.

Руф Білан дико вирячив очі: він зрозумів, що про невдачу Арахни в Стрибунів уже стало якимось чином відомо у Фіолетовій країні, і пиха відразу спала з його обличчя.

— Так ви підкоритесь Ара хні чи ні? — запитав вів, втративши будь-яку впевненість.

— Іди до своєї хазяйки і скажи, що ми будемо битися до останку! — гнівно вигукнув Правитель. — І пам'ятай, що тебе врятував від загибелі тільки твій парламентерський прапор.

І він так сильно змахнув сокирою над головою зрадника, що аж повітря загуло навколо.

Ноги Білана підкосились од страху, і він, спотикаючись, поспішив до своєї повелительки. Вислухавши донесення Руфа, чарівниця дуже розсердилася і рушила на Мигунів, спираючись на величезну палицю. Назустріч їй засвистіли стріли: вони летіли з бойових башточок, з даху палацу, із-за придорожніх валунів. Вони втикалися в чоло і щоки чаклунки, застрявали в мантії, уражали голі щиколотки. Правда, для такого велетня, як Арахна, це було не страшніше, ніж уколи шпилькою, але і шпилькові уколи не дуже приємні.

І все-таки гігантська фігура Арахни простувала вперед, а її палиця, вдаряючи об землю, вибивала в ній глибокі ями. Ось коли Залізний Дроворуб пошкодував, що в перші ж дні свого правління звелів знести високий, з гострими цвяхами нагорі мур, який оточував Фіолетовий палац за часів Бастінди. З цим муром палац дуже нагадував тюрму, але тепер, можливо, мур затримав би Арахну…

І тут оглушливо бухнула гармата Лестара. Постріл картеччю, який з близької відстані вцілив прямо в груди чародійки, приголомшив Арахну. Вона навіть похитнулася і мало не впала, проте втрималася на ногах. Рана не була для неї смертельною і навіть небезпечною, однак чарівниці здалося, що її вдарив якийсь велетень, рівний їй силою, а рев гармати вона сприйняла за голос розгніваного чудовиська…

І Арахна злякалася! Так, вона злякалася, кинула палицю і побігла шукати порятунку на своєму чарівному килимі. Дорогою вона зосліпу наступила на дві оборонні башточки і розчавила їх, але воїни, які в них сиділи, на щастя, встигли вискочити і стрибнути в рів.

Втікаючи поспіхом, чаклунка загубила шкіряні черевики і навіть не зупинилася, щоб їх підібрати. Їхня доля виявилася дуже цікавою. Черевики були непромокальні: чп то шкіру обробили особливою речовиною, чи то Арахна їх заворожила. Залізний Дроворуб уміло скористався цією властивістю черевиків. Він наказав відвезти їх на Велику ріку. Там Мигуни спорядили їх палубами, мачтами, вітрилами, прилаштували до них рулі, і черевики перетворилися на кораблі під назвою «Правий» і «Лівий». Вони ввійшли до складу флоту Фіолетової країни, і на цих кораблях Мигуни вирушали в далекі плавання, перевозили в трюмах вантажі. «Правий» і «Лівий» мали велику тоннажність і прекрасну маневровість.

Та найцікавішою їхньою якістю виявилося те, що вони відганяли крокодилів, яких багато водилося в річці. На дерев'яні судна потвори нападали часто, і від них доводилося відбиватися стрілами й списами. Але, угледівши шкіряні кораблі, крокодили розбігалися хто куди. Напевне, їх лякав незвичний вигляд кораблів-черевиків або їм не подобався різкий запах, що відгонив від суден. Так чи інакше, а від охочих поплавати на кораблях-черевиках не було відбою.

Битва Мигунів з могутньою Арахною тривала не більш як десять хвилин. Втечу чаклунки оборонці зустріли переможними вигуками.

А чарівниця, піднявши килим у повітря і спрямувавши його подалі від цих місць, подумала: «Урфін Джюс, мабуть, мав рацію: не так воно легко підкорити своїй владі волелюбні народи. Але ми ще подивимось!..»

І вона наказала килимові нести її до Смарагдового міста. Чаклунка не знала, що, випереджуючи її, летить пташиною естафетою донесення Страшилі про все, що трапилося в долині Марранів і біля Фіолетового палацу.

НІЧНИЙ ШТУРМ

илим Арахни рухався в повітрі зі швидкістю задрипаного залізничного потяга, а чаклунка знову і знову переживала приниження, яких вона зазнала під час зустрічей з Марранами і Мигунами. Як?! Ці нікчемні крихітні людці змусили ганебно тікати її, могутню повелительку, досі переможену лише самим Гуррікапом! І, однак, доводилося визнати, що сила виявилася на їхньому боці.

«Все це тому, що їх багато, а я сама, — міркувала Арахна. — Хіба можна, справді, вважати помічником цього нікчемного боягуза, що скрючився біля моїх ніг. Він не може як слід викопати навіть найпростішого доручення. Але кого ж мені взяти собі за союзника?..» Подумавши, чаклунка зізналася сама собі, що в Чарівній країні не знайдеться ні людей, ні звірів, які стали б їй допомагати.

— Ну що ж, як і раніше, діятиму сама, — сердито пробурчала Арахна. — А на балачки Урфіна не варто звертати уваги.

Але позаяк фея про це вже заговорила, значить, передбачення колишнього короля все ж запали їй у пам'ять.

Настрій у чаклунки був кепський, і не тільки тому, що вона зазнала двох поразок, а й тому, що в неї мерзли босі ноги та ще мучив її голод. Вона не їла з самого ранку і готова була зжерти цілу отару баранів. Однак ніде не траплялося ніякої живності. На фермах, що траплялися дорогою, було порожньо. Птахи, які летіли попереду Арахни, сповіщали фермерів про небезпеку, і ті встигали сховати худобу, а самі чаїлися в схованках. Довелося Арахні знизитися біля фруктового гаю і налягти на плоди, хоча вона на них навіть дивитися не могла.

Сяк-так заморивши черв'яка, чарівниця рушила далі. А в цей час пташина пошта вже несла до Смарагдового острова звістку про наближення ворога. Страшило негайно зібрав свій штаб. На його заклик першим прибув фельдмаршал Дін Гіор, який розчісував золотим гребінцем свою розкішну бороду, що звисала нижче колін. Після нього з'явилися завідувач постачанням армії Фарамант та начальник зв'язку Кагги-Карр. До прийняття якихось рішень належало з'ясувати, яка їм загрожує небезпека. На столику стояв рожевий ящик з матовим склом, подарунок Стелли. Члени штабу розмістилися навколо телевізора, і Страшило вимовив магічні слова:

— Бірелья-турелья, буридакль-фуридакль, край неба світає, трава зеленіє. Ящик, ящик, будь добренький, покажи нам чаклунку, що летить на килимі!

І тієї ж миті чарівний екран засвітився, і на фоні неба стало видно розпластаний у повітрі килим і чаклунку, що сиділа на ньому. Від такого видовища всім членам штабу і самому Страшилові стало якось незатишно. Надто вже зловісний вигляд мала чаклунка в довгій синій мантії, з лютим червоним обличчям, з копицею чорного волосся на голові. Біля ніг Арахни зібгалася