Кірстен Бойє - Скоґландія

як це було, наприклад, минулої зими, коли ті, збираючись винайняти будиночок на канікули, запропонували взяти з собою і Ярвен. «І тому на роль я підійшла б, власне, найбільше з-поміж усіх дівчат, — подумала Ярвен і мало не засміялась. — Не струнка, не білява, спітніла, акторських талантів — катма, зате наступних півтора місяця маю час. Там, мабуть, зрадіють».

— Чого ти шкіриш зуби? — підозріливо спитала Тіна.

Але не встигла Ярвен відповісти, як з вестибюля відчинилися двері й до зали ввійшли обидва оті чоловіки, що вранці стовбичили перед школою. Той, котрий розмовляв з Тіною і Ярвен, на плечі тримав важку кінокамеру, другий — штатива з прожектором. Позад них стояла молода жінка в темно-синьому, вочевидь дорогому костюмі, обводячи поглядом гурт дівчат.

— Чудово! — кинув молодик з кінокамерою.

На його обличчі сяяла усмішка. Перед цим він якусь хвилю пильно оглядав залу й, певно, таки дійшов висновку, що в ній досить вродливих дівчат. Навіть якщо в більшості з них акторського хисту не виявиться, то однаково лишиться кілька таких, яких можна буде використати.

— Мабуть, нам треба спершу відрекомендуватися. Мене звати Гільґард, оцю нашу пані — Тяркс, а колегу поруч — Рупертус.

— Почнемо з реєстрації! — гучно сказала жінка й помахала стосом анкет. — Зробимо так…

Ярвен сіла на свого ранця. Мамі сподобалося б те, як злагоджено працювали ці троє кіношників. А також те, що вони були гарно вбрані й трималися просто зразково: жодного нетактовного слова чи жесту.

— …до підвалу, де кегельбан, — провадила жінка. — Але це — після того як ви спершу чітко повписуєте в мій список свої прізвища. Унизу всі заповнять анкети: прізвище, дата народження, адреса й таке інше. Потім за цим списком ми викликатимемо вас по одній нагору для декламування й на співбесіду. Свою анкету кожна приноситиме з собою. Зрозуміли?

— Гадаю, мені краще піти звідси, — промовила Ярвен і підвелася. Зрештою, вона, прийшовши сюди, домоглася, чого хотіла. І, закинувши ранця за плечі, додала: — Увесь цей базар мене однаково не цікавить.

Тіна кинула збоку на неї погляд. Надто добре вона знала Ярвен. І бачила її, звісно, наскрізь.

— Просто ти не віриш у те, що тебе виберуть! — сказала Тіна. — Боягузка! А вчити ж напам’ять тобі куди легше, ніж мені!

— Так наче це має якесь значення! — відповіла Ярвен.

— Але на декламування й співбесіду нагору приходьте лише в легкому одязі! — саме пояснювала жінка, пані Тяркс. — Зрештою, ми хочемо побачити не тільки ваше обличчя. Коштовні речі можна поки що лишити внизу моєму колезі, він видасть вам квитанцію. Щоб нам потім не довелося вислуховувати, нібито щось пропало. Бо в нас уже не раз таке траплялося. Отже, прошу всіх записатися, здати коштовні речі, взяти квитанції й чекати в кегельбані!

— Я не маю аніякісінького бажання! — кинула Ярвен. — До того ж я так стомилася!

Тіна саме зібралася була здати Гільґардові наручного годинника, але молодик похитав головою й сказав:

— Тільки сумки й те, що в кишенях одягу, який лишатимеш тут, коли йтимеш на декламування. Мобільник? Гаразд. — І виписав Тіні квитанцію.

Ярвен відвернулася, щоб рушити до виходу.

— Успіху тобі, Тіно! — кинула вона через плече. А оскільки молодик, якого звали Гільґард, тепер очікувально звів очі на неї, квапно похитала головою: — Ні, дякую. Я передумала. Бути кінозіркою мені анітрохи не хочеться.

Гільґард спантеличено застиг.

— Та ти що, сміливіше! — сказав він і, всміхнувшись, зазирнув їй просто в очі.

«Отак вони й закидають вудочку! — сказала б зараз мама. — Отак і ловлять жінок. А ти така дурненька, що впіймаєшся на ту вудочку й сама!»

— Мені здається… — пробурмотіла Ярвен і зашарілася.

З Гільґардового обличчя все ще не сходила усмішка.

— Повір у себе! — сказав він. — Така чарівна дівчина!

В Ярвен було таке відчуття, немовби вона ось-ось зомліє.

— Мені здається…. — знову прошепотіла вона.

Але Гільґард уже простяг руку.

— Маєш якісь цінні речі? — привітно запитав він. — Не бійся, ми їх повернемо. Ранець? Мобільник?

Ярвен кивнула головою.

На сходах її очікувала Тіна.

— Молодця, правильно зробила! — похвалила вона Ярвен і злегка поплескала її по плечу. — А я вже думала, ти вшиєшся. Навіть якщо ми й не дістанемо ролей, то принаймні знатимемо, що таке кастинг. Це теж непогано.

Ярвен кивнула головою. Не треба було віддавати ранця: там лишився останній бутерброд, який вона брала в школу. Нараз Ярвен відчула таку слабість, що їй схотілося неодмінно щось з’їсти.