Валентин Лукіч Чемеріс - Рогнеда

проходили важливі торгові шляхи. Батька Рогнеди навіть порівнюють з князем Туром, який нібито заснував Туров. На їхню думку, імена Рогволод та Рогнеда – вочевидь скандинавського походження, а тому, мовляв, полоцький князь належав до династії норвезьких Інглінгів.

У джерелах немає даних про те, як Рогволод став правителем Полоцького князівства.

Інші ж не менш авторитетні історики запевняють: в останній третині X століття Рогволод був одним із найвпливовіших князів Давньої Русі (себто був таки слов’янином, швидше всього, кривичем), про якого літописи повідомляють, що він «держащю и владеющю и княжащю Полотьскою землею».

Сучасні ж дослідники встановили: ім’я «Рогволод» – суто слов’янське, двоскладове, на зразок слов’янського імені «Володимир». І означає воно «володар рогу». Тобто мису. Давній Полоцьк справді виник на крутому вигині (завороті, коліні) річки Полоти, неподалік від місця впадіння її в Західну Двіну. Прадавнє городище за формою своєю нагадує ріг: заворот широкою дугою крутими схилами прикривав його з трьох боків. Ось на цьому мисі-розі і народилася дочка князя «имяше свою волость в Полотьске» – Рогнеда.

Полоцька земля, якою як спадком володів Рогволод, знаходилась посередині між Київським та Новгородським князівством – володіннями Ярополка і Володимира. Нею, як уже мовилося, проходила торгова артерія, життєво необхідна як для північно-західних, так і для південних областей Древньої Русі. І Рогволод був господарем, повелителем і владарем тієї золотої середини, і справді почувався князем. Навіть великим. І міг на інших ще й покрикувати, погрожуючи, на випадок чого, перекрити їм шлях із варяг у греки. А відтак був не лише впливовим, а й багатим.

6

«В історії кожного народу є чимало великих імен. І серед них чимало жіночих. Часом саме з жінки і починається історія нації. Колись у містечку Полоцьку княжив князь Рогволод, він був відважним і дужим правителем. У Рогволода було два сини і дочка. Дочку звали Рогнедою (що в перекладі зі скандинавської це ім’я означає: «та, що оберігається богами»). Вона була дуже гарною. Легенда стверджує, що полоцька князівна славилась своєю вродою. Та все ж не стільки краса Рогнеди, скільки політичні вигоди союзу з нею вабили в Полоцьк сватів із Києва та Новгорода» (з Інтернет-видання).

Рогнеда Рогволодівна (давньоруське Рогьнеда або Рогньдь), також Горислава, в хрещенні Анастасія (близько 960 – близько 1000) – княгиня полоцька, дочка князя Рогволода, одна з дружин великого князя Київського Володимира Святославича, мати князя полоцького Ізяслава Володимировича – родоначальника династії Ізяславичів Полоцьких, великого князя Київського Ярослава Володимировича і першого князя волинського Всеволода Володимировича – згідно з «Повістю врем’яних літ».

Жила в Полоцьку разом з батьком – князем Рогволодом і не названими в літописі по іменах матір’ю і братами. Що ж до їхнього батька і чоловіка, князя Рогволода, то сказано, що він «прийшов з-за моря і тримав владу свою в Полоцьку». А – з-за моря, виходить із Скандинавії? Ім’я Рогнеди теж деякі дослідники вважають скандинавським, і буцімто означає воно «ніжна владою, народжена для влади».

Нині Рогніда – цілком українське, тільки й того, що запозичене зі староскандинавської. Зменшувальні форми: Рона, Ронка, Ронечка, Ронюся (це за словником-довідником «Власні імена людей», Київ, 1996).

З цього приводу – принагідна оповідка з життя.

Так от. Я вже не пригадую, який це був рік (я тоді ходив, здається, у п’ятий клас звичайної сільської школи), і я вперше почув до того незнайоме мені слівце «кредо». Ще гаразд не знаючи значення, раз по раз вживав його – до місця чи не до місця, аби лишень показати, що я знаю навіть таке, чого в нашому класі навіть відмінники не знають.

А треба сказати, що саме тоді в нашому класі з’явилася новенька дівчина з незвичайним для наших полтавських країв ім’ям Рогнеда. Що воно означало – того, звісно ж, ніхто з нас, школярів, не відав. (Батька тієї дівчини перевели в наш колгосп агрономом, так та дівчина Рогнеда – чи Роня – й з’явилася в нашому селі і, зокрема, в моєму п’ятому «а» класі.)

Незнане ім’я мене не злякало, ба, я навіть закохався у новеньку (я вже тоді постійно закохувався – про це в моїй повісті «Віталька + Галя, або Повість про перше кохання»).

Оскільки я вже тоді писав щось таке, що називав його віршами і навіть оте «щось» подавав у стінну газету нашого класу, тож, маючи деякий, так би мовити, досвід у галузі віршування, я склав експромт про новеньку та про те, що вона мені сподобалась (щоби дізналась, яку я їй честь виявив!). А складаючи експромт, сміливо вліпив туди слівце «кредо», що саме тоді його вперше почув). Бо воно ловко римувалося з ім’ям полочанки. Ось той «шедевр»:

Ти – моє кредо, Дорога Рогнедо. Хоча й без кредо, Ти мені все одно дорога, Рогнедо!

Не геніально, звісно, але мені, як авторові, подобалось.