Марина Варич - Cьоме пророцтво Семіраміди

Але він боягуз, а ти — ні.

Але він вільний, а ти — прикутий до цього шматка бетону і руки твої ниють. Втім, це ще як поглянути. Ти не виконуєш чужу волю за гроші, ти не відрікаєшся від своїх переконань за папірці…

Ти міг би ненавидіти його. Але ненависть викличе подвоєну ненависть. У тебе і так забагато ворогів. Ліпше заручитися його симпатією.

Ненависть… Вона може прийти будь-якої миті. А ти повинен її зустріти. Вона не запитує чи ти підготувався до зустрічі і не чекає доки вдягнеш сорочку, зав’яжеш краватку, почистиш зуби і відчиниш двері. Вона без дозволу вламується в твоє життя, вмощується у те крісло, яке їй до вподоби… Лукава, лицемірна і дуже спокуслива самозванка.

З неї починається помста. Зло зникне, коли зникне останній ненависник. В тобі немає ненависті. Ти давно звільнився від неї. В тебе є мета і кілька варіантів її досягнення. Ненависть лише відбирає енергію і віддаляє мету. Так, в тебе є вороги, але ти не бажаєш їм зла. Тобі потрібно тільки, щоб ніхто не заважав реалізації твоїх планів. Якщо ропухи шкодитимуть… що ж, доведеться їх прибрати, хоча ти цього і не прагнеш. Ти мусиш зберігати енергію. А ще тобі треба якомога швидше вилікуватись і звільнитись.

Але ненависть… Якщо коли-небудь вона зникне остаточно, що штовхатиме на героїчні вчинки, на захист від злодіїв і заздрісників і чи зможе справедливість перемогти у зоряних і міжгалактичних війнах, коли ненависть щезне? Твоя відповідь однозначна — так. А на героїзм підійматиме любов до свободи.

Кроки ненависті вже близькі. Вона шукатиме у тобі навіть найменшу крихту образи, щоб роздмухати її. Поринь у медитацію, дихай рівно і спокійно, звільнися від усіх думок. Нехай жодна не надокучає тобі…Тепер вона дуже близько. Якщо вона схоче поговорити з тобою — не відповідай. Вона чудовий оратор і прекрасно дискутує. А ти ще заслабкий, щоб починати дебати. Колись ти викличеш її на розмову, але не тепер. Ще не сьогодні. Ти чуєш її подих над своїм лівим вухом. Але ти мав достатньо часу, щоб підготуватися до зустрічі. Кілька хвилин вона розглядає тебе своїми холодними сірими очима. Не знайшовши в тобі злості, йде геть. Ти чуєш як віддаляються її кроки, як зникають її парфуми. Цього разу вона програла.

Але вона неодмінно повернеться, щоб взяти реванш. Ти мусиш бути насторожі. Ти знаєш як вона підступає. Спершу закрадається образа на життя, потім злість на себе, потім починаються пошуки винного, найчастіше ним стає той, хто поруч.

Я прощаюсь з тобою, образо, мені нема за що нарікати на долю, адже в ній була Лі. Як виявилось — ціна за неї — життя. Та я не один поплачусь за тебе, Лі, їх тисячі, тих хто полюбив свободу.

Цікаво, де ти зараз, Лі? Можливо сидиш у кімнаті, заставленій книгами твого улюбленого філософа Еріха Фромма і чекаєш, коли хоч хтось із тих, хто зізнавався тобі в любові повернеться?

І були дні. Довгі ешелони днів одужання.

У Помаранчевому палаці сонячні промені грають у пасьянс з тінями апельсинових дерев.

— Лі, ви знову сумуєте? — запитує Еріх Фромм у жінки, що сидить напроти.

— Я думаю, Еріху, про тих людей, які загинули на війні. Це через мене?

— Що ви, Лі, вони вас дуже любили.

— Якби ми не зустрілись, вони були б живі.

— І дуже нещасливі. Як ті, хто втік від вас.

— Ті, що втекли казали, що злякалися моєї краси.

— Що ж. Можна сказати й так. Ви справді дуже вродлива, Лі.

— Ви гадаєте, що моя краса вбивча?

— Викиньте це з голови, міс. Вони всі помилялися. Їм здавалося, що познайомившись з вами, вони втечуть від усіх залежностей і умовностей і отримають повну свободу в роботі, в коханні, в дружбі. Але повна свобода — це повне ніщо. Відсутність бажань і почуттів. Дехто називає це апатією. Але насправді це нірвана. Істина так шокувала їх, що вони тікали. Ніхто з них ніколи по-справжньому не хотів бути вільним. Вони шукали не вас, а свою нову залежність. А за вашим ім’ям лише приховували свої лінощі і небажання працювати над собою. Хтось думав, що свобода — це наркотики. А потім — позбутися наркотичної залежності. Ніхто з них ніколи не знав, що таке справжня свобода. Нічого. Їм буде даровано інше життя і можливість зрозуміти.

— І Нек теж?

— Нек? Він завжди керувався своїми переконаннями. Він вирішив, що вповноважений засуджувати зло — теракти, війни, смерті. Він намагався викорінити ненависть, не збагнувши, щойно вона зникне — щезне і сам світ. Такою була його залежність. Я знаю, ви поділяли його погляди, Лі, але добро не завжди добро, а зло інколи виправдане.

— ??

— Наприклад, коли автомобіль збиває юнака, який у майбутньому став би кілером, він рятує від травм його психіку, хоча і перетворює його на фізичного каліку…

Коли довго фокусуєш погляд на засніженій шапці гір, здається, вона зовсім поруч. Але це омана, викривлене зображення дійсності на хвору сітківку ока.

Насправді до підніжжя з десяток кілометрів. Коли ж наближаєшся, гора віддаляється. Радарус рухома гора, скільки не йди до неї, однак не досягнеш схилу. Про феномен Радарусу багато написано у всесвітній географії. Дехто гадає, що саме це скляна гора — резиденція Бога, запорошена зверху снігом. Проте, тобі зручніше думати, що це витвір Ілюзіоністів. Яка-небудь комп’ютерна графіка, візуальна реальність якої створюється грою світла й тіней.

З висоти пташиного польоту Радарус розгледіти неможливо, але коли потрапляєш на материк — присутність гори стає очевидною. Якщо дивитися на Радарус по черзі — то правим то лівим оком — контури її розмиваються, а потім майже