Тамара Крюкова - Зоряний лицар

зустріч, і про все, що з цим пов’язано, — пообіцяв мірошник.

Олександрити в його руці набули червонуватого відтінку. Глібові стало трохи моторошно, начебто він підписав Гордію вирок, не даючи йому шансу повернутися, але не приносити ж себе в жертву удаваному брату. І раптом він згадав про маленьку циганку, яка багато чим пожертвувала заради того, щоб допомогти йому.

— А Марика? Про неї я теж забуду? — похопився Гліб.

— Їй не звикати самій піклуватися про себе, — безтурботно видав товстун, готовий висипати олександрити на безжалісні жорна.

— Ні, зачекайте! — скрикнув Гліб. — Можна, я зроблю це сам?

Брови мірошника здивовано піднялися, але він не став заперечувати й обережно пересипав самоцвіти в пригорщу хлопчика. Гліб мить милувався грою вогнів на твердих відточених гранях, а потім несподівано відчинив вікно й викинув камені надвір. Олександрити спалахнули в місячному світлі чистими зеленуватими вогниками й загубилися в снігу.

— Що ти накоїв? Тепер я не можу виконати твого бажання й перемолоти твої спогади, — надимаючи пухкі щоки, невдоволено пробурчав мірошник.

— Саме так. І тепер у мене немає вибору. Я йду рятувати брата, навіть якщо він не вартий того, щоб через нього ризикувати головою.

Звідки не візьмися з’явилася Марика. Юний принц і маленька циганка з такою радістю кинулися одне до одного, начебто зустрілися після довгої розлуки. Їхня веселість була такою заразливою, що червонощокий мірошник басовито розреготався.

— Вперше бачу таких ненормальних! — вигукнув він, голосно ляснувши себе по стегнах. — Ви, як я подивлюся, просто божевільні й варті одне одного. Обоє відкинули легкий шлях і обрали тернистий. Але, слово честі, мені подобається ваша хоробрість. Таким як ви часом удається те, що не вдається людям зі здоровим глуздом. Мабуть, вам варто пошукати щастя в Одарки.

— Хто це?

— Сусідка моя. Її будинок стоїть на роздоріжжі, ось вона подорожніх і направляє: кого на праву, кого на ліву доріжку, а перед тим подарунком обдаровує. А якщо скулитиметься, скажіть, що я вас прислав, а якщо ви їй покажетеся, то вона, може, і розщедриться.

Розділ 7
Одарка

Засніжена стежина, що губилася між заметів, вела дітлахів до роздоріжжя. Дві дороги, як дві довгі руки, тяглися від перехрестя, на якому височів будинок Одарки. Ні піший, ні кінний не міг, минаючи його, вийти на дорогу. Можна було тижнями кружляти біля будинку, залишаючись на місці, тому що полотна доріг дражнили подорожнього своєю близькістю, але без дозволу господині, наче обрій, залишалися недосяжними, скільки б до них не йшов.

Марика бігла з прискоком, щоб сніг не так обпалював ступні. Глянувши на її почервонілі босі ноги, Гліб жахнувся.

— Ти ж відморозиш ноги. Давай я тебе понесу.

— Hi-і, я важка. Ти не думай, мені тепло. Варга каже, я гаряча, — жваво відмовилося дівча й припустило ще швидше.

Насправді ноги в Марики так закоцюбли, що дівчинка не відчувала їх, але вона не збиралася ставати тягарем. До того ж маленька циганка боялася, що дбайливість Гліба зробить її слабкою, коли їй особливо потрібна сила, щоб допомогти йому.

Добігши до житла Одарки, діти порозкривали роти від подиву. Нікому з живих не доводилося бачити нічого подібного. Будинок здіймався, вірніше ріс, на товстелезній стеблині в три обхвати. Покритий горбистою корою стовбур незвичайного дерева-хати, як гігантська нога, чіпко впивався в ґрунт корінням, а замість крони громадилося стовпище кривобоких хаток. Одні хатинки стояли прямо, інші ліпилися так, що майже лежали на боці, нахилені віконцями в землю, а хатки, що поменше, притулилися на дахах своїх великих побратимів. Хатинки дивилися в різні боки безліччю віконець, але двері були тільки одні — у маленькому будиночку, що височів прямо над головами дітей. Нещасна хатинка так нахилилася, що висіла майже боком і двері дивилися в землю.

Мороз лютішав, пощипуючи щоки, тому дітям було ніколи довго розглядати дивний будинок. Згадавши напучення мірошника, Гліб і Марика голосно заспівали:

— Тітко Одарко, Визирни у шпарку. Подарунок подаруй, Ним нас швидко зачаруй. Як немає подарунка  — Що завгодно кидай в сумку. Тітко, тітко, не погребуй, Дай усе нам, що не треба. Тітко, стань нам у пригоді, Дай все те нам, що не шкода.

Одарка не змусила