Віктор Васильович Савченко - Нестор Махно

Воронеж, Орел... Уряд Леніна вже обдумував можливість здачі Москви, переходу в підпілля. У цей час владу більшовиків урятувало зняття з головної ділянки білого фронту Терської та Чеченської кавалерійських дивізій, кавбригади донських козаків, 3 піхотних полків, 3 артилерійських батарей. Ці сили були кинуті проти махновців, які знищили тил білих, перервавши в найважливішу мить постачання фронту, відрізавши чорноморські та азовські порти, до яких приходили кораблі Антанти. На фронті у Добровольчої армії почалися перебої з постачанням набоїв, провіанту, вугілля. Транспорти союзників не врятували Денікіна у вирішальну хвилину. Сполучення фронту і тилу було паралізоване махновцями. Тому й спрямував Денікін свої кращі частини на українське село Гуляйполе, яке і врятувало «столицю світового пролетаріату». Наступ на Москву захлинувся... У другій половині жовтня під Орлом і Воронежем відбувалися бої, що вирішили долю всієї Громадянської війни. Зняття з фронту з метою боротьби проти Махна 15 тис. вояків зіграло фатальну роль для Добровольчої армії.

Білі почали контрнаступ проти махновців тільки 21 жовтня, коли зняті з «московського» фронту білі частини вже прибули на Донбас. Було розроблено план оточення головних сил Махна шляхом ударів із трьох боків: з боку Волновахи, з боку Ростова і десанту з моря з англійських кораблів у тил махновців у районі Бердянська та Маріуполя. 5 тис. махновців у Маріуполі опинилися відрізаними від головних сил. Місто обстрілювалося англійською ескадрою. Махновська кавалерія зуміла відбитися від нападу денікінців і відійшла до Бердянська. Однак козача кіннота порубала шаблями піхоту махновців.

29—31 жовтня точилися бої за Гуляйполе, де були сконцентровані махновські резерви (близько 10 тис. повстанців). Через велике скупчення повстанських військ та загальний безлад Махно не зміг створити доброї оборони. Після сильних морозів почалася відлига, тачанки махновців, грузнучи в болоті, були нездатними до маневру. Махно залишив Гуляйполе, щоб знову його виборювати. Перемога була блискавичною, і Махно на кілька днів повернув собі Гуляйполе. Проте, щоб уникнути повного оточення, Махно відвів усі свої сили до Олександрівська. Махновці відбивали наступ двох дивізій білих, що підійшли до Олександрівська. На лівому березі махновців притиснули до Дніпра, і вони опинилися в поганому стратегічному становищі. 7 листопада під Олександрівськом відбулася ще одна велика битва тієї війни. Білі намагалися зіштовхнути махновців у Дніпро. Хоча Махно відбив білих на всіх ділянках фронту, махновці не змогли опанувати становище.

6 листопада частини Слащова з боку П’ятихаток та бригада Шкуро з боку Синельникового нападають на Катеринослав. І хоча білих було вдвічі менше за махновців, вони зуміли захопити місто завдяки зраді повстанського отамана Дяківського, що пропустив білих поза свій фронт. Не знаючи про реальні сили ворога, махновський Катеринославський корпус відступив на 30 км південніше Катеринослава. 11 листопада махновці здають Олександрівськ. Вплинули на обороноздатність міста і страйк металістів Олександрівська, і відсутність нормального тилу та тилового забезпечення. Партизанське військо було нездатне до тривалої оборони.

Після відступу з Катеринослава та Олександрівська під владою махновців залишилася невелика територія на правому березі Дніпра — навколо Нікополя. На загальних зборах повстанців було вирішено за будь-яку ціну повернути Катеринослав. Махно здійснив три загальні наступи на Катеринослав, але вони закінчились невдало і призвели до значних втрат. Тільки 13 листопада, під сильною зливою, махновці захопили Катеринослав. Тоді ж махновці здійснили несподівані напади на Олександрівськ, Миколаїв, передмістя Херсона. Проте закріпитися в цих містах махновцям не вдалося.

Протягом усього цього часу Повстанську армію розривали внутрішні проблеми, пов’язані з вадами її формування і з відсутністю військових фахівців. За лічені дні 1—18 жовтня Повстанська армія виросла в декілька разів: її поповнили ненавчені, погано озброєні, недисципліновані селяни. Різке збільшення чисельності армії підривало організованість, постачання, згуртованість, зв’язок між частинами. Махновські командири не були готові командувати махновськими корпусами по 25 тис. повстанців, а дрібні повстанські отамани прагнули до максимальної незалежності. Попередній розподіл Повстанської армії махновців на бригади був замінений розподілом на корпуси та дивізії з дуже приблизним складом. Бували випадки, коли в дивізії було менше людей, ніж у сусідньому полку. Корпуси були мало дієздатні в повстанській боротьбі, бо в полках і дивізіях не склалися ще структури і можливості для взаємодії. Армія була ще в стадії формування. Відсутність промислової бази, військових заводів тягла за собою хронічну нестачу в набоях, зброї, спорядженні. Армії Махна доводилося розраховувати лише на трофеї. Чверть армії на початку жовтневих морозів не мала чобіт і теплих речей. Ранні морози гнали махновців з позицій. На середину листопада боєздатними залишалися лише 30 тис. бійців.

У другій половині листопада наступ білих по Дніпру призупинився. Послаблення тиску білих було пов’язане з початком наступу Червоної армії на Харків. Біла Терська дивізія, що боролася проти Махна, була переведена на червоний фронт. Донську бригаду білих було передислоковано в район Єлисаветграду, горці Чеченської дивізії заявили, що вони не будуть боротися проти Махна, і вирушили на Кавказ. Козаки-кубанці, дізнавшись про придушення на Кубані козачого самостійницького руху, залишали махновський фронт.

Тим часом Червона армія продовжувала наступ на Україну, захопивши Київ. Генерал Слащов, рухаючись із фронту, маючи добре організований 3-й корпус (2 тис. багнетів, 1,5 тисячі шабель, 2 панцерні потяги, 32 гармати), вибив Махна з Катеринослава. 19 грудня махновці відійшли з міста, хоча їхні сили сягали 5 тис. бійців. Махно не змирився з утратою Катеринослава і намагався протягом 5 днів вибити білих із міста. Утративши самовладання, батько 8 разів піднімав повстанців у навальні атаки, незмінно йдучи попереду своїх лав, але щоразу атаки захлиналися в зустрічному вогні. У відчаї він кидає на смерть усе нові й нові полки... Батько прагнув повернути Катеринослав до появи в цих краях червоних. Він вважав, що володіння значним стратегічним центром додасть йому ваги у нових стосунках із «забродами з Півночі». Махно, погрожуючи відставкою, вимагає від своїх командирів та ради затвердити розстріли повстанців за невиправдану панічну втечу, безлад, дезертирство. Поразки останнього часу підірвали Махна фізично і морально. В останні дні 1919 р. непереможний батько зліг від тифу. Епідемії тифу та віспи нищили Повстанську армію, 40% якої тяжко хворіла.

Тим часом з північного сходу до Катеринослава вже наближалися червоні війська. Командування білих наказало генералу Слащову залишити Катеринослав і зосередитися на обороні Перекопу. Частини Шкуро також почали залишати східну ділянку фронту з махновцями і відійшли в район Ростова. На раді махновців було вирішено вибити з Олександрівська білих. 25 грудня білі полишають Катеринослав і розпочинають похід