Валерій Поляков - Щоденники дракона

Лам сів біля вогнища й подивився на друзів. У Маарі аж холодом війнуло по спині.

— Слухайте, друзі мої! — промовив ельф. — Драпати з цього місця вже пізно, бо скоро почне темніти. А є у мене таке відчуття, що вночі будемо приймати гостей.

— Ти серйозно? — запитала Маарі. — Може, краще здиміти звідси, якщо небезпека справді велика?

— Ні! Я був біля виходу з затоки. Там вона вузька, самі бачили, майже що перестрибнути можна. А саме там і найбільше неприємних відчуттів.

— А якщо у човні стати посеред затоки? — озвався Равеш.

— Жартуєш? Чи може ти навчився літати або по воді ходити? Що ми робитимем якщо човен перекинеться? Одним словом, так чи інакше, готуймося до веселої ночі!

Рав почав підкладати до багаття товщі поліна. Маарі задумливо погладжувала свою палицю. Лам, сяк-так попоївши, усівся спиною до вогнища, спершись об камінь, що протягом дня добре розігрівся на сонці, і пильно дивився у темряву. Обидва місяці стояли високо в небі. Оранб був у фазі повного місяця, а коричнювато-червоний Тайперр у останній чверті. Ніч над Фіслором, була світлою й це було до смаку нашим друзям. Нечисть боїться світла, їй любіша темрява.

— Ви лягайте, та спіть! — озвався ельф. — Я посторожую. Як усе буде тихо, опівночі збуджу тебе, Раве. А ти, Маарі, чергуватимеш уже на світанку.

Тим часом гном приладжував до стріл срібні наконечники. Маарі, що тепер взяла на себе турботи про їхнє небагате господарство, споліскувала казанки. Тарілки, як завжди, кожен мив за собою сам.

— Добре! Домовились! — відповіли вони в один голос, і самі всміхнулися: як це вийшло у них одночасно.

Без зайвих слів, бо у таких випадках обоє визнавали першість Ламеніля, вони вляглися по обидва боки багаття, поклавши зброю поряд.

Зо три години пролетіло без пригод. Лам вже міркував над тим, коли йому будити друга, як у повітрі, тримаючись подалі від вогню, промайнуло щось таке, що вочевидь не було кажаном. Ельф, не ворушачись, тихенько свиснув. Обоє його супутники одразу прокинулись і схопили зброю до рук. Вони одразу відчули — навкруги коїться щось неприємне. Арбалет Равеша ледь чутно рипнув пластинами свого сталевого лука. Тієї ж миті з темряви пролунав писк і на них з різних боків стрибнуло одразу кілька тіней. Тіні були не більші за середнього собаку, та їхній огидний писк, що переходив в ультразвук, бив по нервах, неначе удар батога. Аж кров у тілі холола. Поки нападники досягли захисного купола, який друзі, після нічної зустрічі з привидом, ставили тепер щоночі, Рав устиг вистрелити двічі і двоє нападників покотилися землею, палаючи від срібла бридотним зеленкуватим полум’ям. Маарі вдарила палицею крізь купол і вбила ще одного.

Лам, схрестивши над головою руки, промовив закляття. Захисний купол спалахнув від його слів яскравіше за сніп сухого сіна і роздався вшир, назустріч нечисті.

За той час, поки тварюки боролися з магією захисного купола, гном устиг вистрелили ще тричі. Троє витворів темряви покотилися травою, і спалахнули полум’ям смерті. Та з густих чагарників прибували все нові й нові страховиська. «Захисний купол не витримає такої кількості!» — майнула думка у Маарі. Позад них, у воді, почувся плюскіт. Вона миттєво озирнулась і побачила, що кілька тварюк швидко наближаються до них просто по поверхні води. Та захисний купол зупинив їх біля самого берега. Равеш влучно посилав стріли на всі боки, однак ворогів усе більшало. Ось вони вишикувались кільцем і закружляли у страшному коловороті, закликаючи на поміч магію. Саме в цю мить, що для наших друзів могла стати останньою, сталося щось дивне. Гном відклав арбалет, звів над головою руки і на весь голос вигукнув мовою магії якусь довгу формулу, якої його супутники досі ніколи не чули. І сталося чудо. З відкритих долоней Рава вирвались, неначе блискавки, бліді бузково-фіолетові промені. Вони вдарили по захисному куполу і той вибухнув. Полум’я стрімким вогняним валом кинулося на витвори темряви. Жоден з них не встиг зреагувати, і, за мить, усі вони як один, палали зеленкуватим, примарним вогнем, видаючи передсмертні, особливо огидні, попискування.

Одразу все скінчилось. Ошелешені друзі дивились на Равеша. Та він стояв, ніби й сам не тямив, що сталося. Першим тишу порушив Лам:

— Слухай, де ти таке вивчив? Перепиши слова!

— Що? — перепитав гном, немов приходячи до тями. — Я й не знаю… Ніби само собою з’явилось у голові. Чого ви так дивитесь? Правду кажу, не знаю! Зараз не згадаю жодного слова. А в ту хвилину говорив, як по писаному читав. Чи не диво?

Навколо стоянки запала тиша. Захисний купол, що тільки-но, як здалося друзям, вибухнув, спокійно горів яскравим фіолетовим полум’ям. Щоправда раніше друзі не помічали цього фіолетового забарвлення. Це було досить дивно. Одне лише можна було стверджувати напевно: сьогодні їх вже ніщо не потурбує. Як сказала Маарі, від цього фейєрверку не те що нечисть, а й взагалі все живе позабігало хтозна куди. Тому вони спокійно позасинали і, проспавши мало не до полудня, швидко зготували омріяний гномом сніданок і рушили далі.

Вчитель Ревліс стояв перед одним з членів Конклаву, і доповідав про пригоди наших друзів, за якими вони стежили ще з осені.

— На відстані близько двохсот кілометрів від Граамеля, у затоці на річці Фіслор, ті, про кого я оповідаю, були атаковані незвично великою зграєю так званих «токі», за внутрішньою класифікацією — «об’єкт ПС-27». Зграя була надзвичайно великою і, вочевидь, знала, де й кого треба чекати. Звідси — маловтішний факт: вони слідкують за нашими кандидатами. Можливо й за нашою таки методою. У даному випадку я був поруч. Але де гарантії, що ми не пропускаємо інших подібних випадків?

В цій ситуації найкращим виходом було імплантувати комусь із них у свідомість підходящу формулу. Що я й зробив. Потім, звісно, я її стер. Зате яке було видовище! Люблю красиві рішення! До того ж, в результаті цього експерименту, зріс потенціал нашого кандидата. Ця зміна добре простежується за зміною кольору захисного купола.

— А ти нічого не плутаєш, Вчителю? Чи й справді ті навчилися нашим методам пошуку кандидатів?

— Помилка виключена!

— Ну, що ж! Цією проблемою займуться! А тобі, я думаю, доведеться на якийсь час покинути всю іншу роботу й займатися лише цією трійцею. Якщо ти не помилився в оцінках їхнього потенціалу.

— Ручаюся — все вірно. Останні події це красномовно підтверджують. Не стали б Чорні так викладатися, коли б ішлося про якихось простачків. Я думаю, кожен з цієї трійці стане