Михайло Петрович Старицький - Талан

П а л а ж к а. Яка? Кому?

Л у ч и ц ь к а. Боговi! Вiн мене надiлив таланом, а нечистий мене спокуша солодкою втiхою… i я хитаюсь, хитаюсь уже…

П а л а ж к а (хрестить її). Що ти? Христос з тобою! Який нечистий? Шлюб — то свiтова рiч; святе вiнчання — од бога… То ж отi твої кiятри — од диявола, то так! Глянь на себе, що з тобою через них сталося? Де та краса, де те здоров'я подiлося? Все у цiм пеклi згорiло!

Л у ч и ц ь к а. Няню! Се дiло велике i чисте: воно наставля на розум людей, проводить високi думки…

П а л а ж к а. I не кажи! I не второпаю, i слухать не хочу! Дворянська, панська дитина — i таке… чисто безсоромний сором i грiх! I щастя тут тобi не буде нiколи! Що тобi з того, що заляскають, — утiха велика? Ну, гостинцi ще, як дорогi, то нiчого собi, нехай; а то бiльше вiниччя кидають… Тпху на їх, та й годi! (Пiдходить, ласкає, цiлує). Послухайся мене, зiрочко, — я ж тебе так люблю, — залиши оте все i виходь замiж за чоловiка поштивого, закоханого; i його ж тобi богом послано… i твоя матiнка на тiм свiтi порадується. Заживете собi ладком; буде у вас, як у вiночку, в господi; розквiтнеш ти знову в розкошах та в божiй любовi; дiточками-янголятками втiшатимешся; я їх доглядатиму… Та якого ж ще тобi раю?

Л у ч и ц ь к а (лама руки). Няню, не спокушайте мене…

П а л а ж к а. Та що там на твої примхи вважати! Приведу його… вiн тут… змагайся сама з ним.

Л у ч и ц ь к а (вслiд). Няню! Стiйте! Пiсля… Я тепер знервована… (Пiдбiга до дверей). Не чує… аж побiгла! (Вертається i пада в знемозi на крiсло). Що ж менi робити? Душа пошарпана… розум в боротьбi слабне… а тут… (на серце) ричить щось: "Щастя, щастя!" (П'є краплi). Та де ж воно? Де воно справдi? Чи в широкiй славi, чи в схованцi власнiй? Одне тiльки ясно, що двом богам служити не можна! Цить же, серце!.. Набiк втiхи! (Пiдводиться).

В И Х I Д XI

Лучицька i Квiтка.

Л у ч и ц ь к а (держачись за крiсло, хитається). Ви? Ви тут?

К в i т к а. Я.

Л у ч и ц ь к а (важко дише). А як я просила, благала…

К в i т к а. Над силу…

Л у ч и ц ь к а. А менi б то за жарт??

К в i т к а. За що ж? Нащо ж?

Л у ч и ц ь к а. Щоб не пiти за вiтром… (Силкується перемогти себе). Нема у нас мови… все мертве…

К в i т к а. Стiйте, не женiть мене…

Л у ч и ц ь к а (опускається в крiсло). Сiдайте, Антон Павлович!

К в i т к а (по паузi). Якi ви стали супокiйнi, самовладнi…

Л у ч и ц ь к а. Пора; багато пережилося, багато перемучилось, багато перетлiло на попiл…

К в i т к а (зложив обидвi руки). Єдиная, єдиная!

Л у ч и ц ь к а. Ви знову…

К в i т к а. Я… я… зараз… (Закрива руками очi). Даруйте… несила… (П'є воду i з сльозами в голосi). Тепер тiльки… я зрозумiв, що ви для мене i свiтло, i радiсть, i щастя! Без вас — темрява… Я не здолаю бiльше… У мене горить все… Майте жалiсть! Ох, для чого доля звела мене з вами?

Л у ч и ц ь к а (нарочито дражливо). Для чого ви одiпхнули ту долю? Я тодi була дитиною, ймовiрною, щирою, i, свiте, як я вас любила, кохала! Ви для мене богом були, якому я молилась, перед яким падала ниць… Скажiть ви менi тодi одне тепле слово, i я б за вами на край свiту побiгла, рабою б вашою стала. А тепер я не та: я втратила яснiсть i вiру, я напилася отруйних слiз… Я, нарештi, пiзнала нове життя, повне i обов'язкiв високих, i широкої втiхи…

К в i т к а. Даруйте, простiть, забудьте! Чи я розумiв тодi що? Ну, був обурений гордощами, слiпий був, божевiльний, безглуздий; думками за хмари лiтав, шукав якогось дурману, ганявсь за примарами… i постерегти не змiг, що в польовiй квiточцi — всi пахощi життя, вся краса миру, вся божа правда!

Л у ч и ц ь к а. Не те… а не постерегли ви серця, яке б за вас i в вогонь, i в воду пiшло… А! Що там згадувати? Боляче тiльки, що ви одсахнулись вiд мене так згорда!.. А! Як боляче!

К в i т к а. Або простiть, або убийте одразу! Не карайте тiльки ганебою.

Л у ч и ц ь к а. Я не караю вас, я не серджусь… я навiть вам вдячна, сердечно вдячна: вам тодi легко було мене i згубити… Я себе не тямила, дитиною була.

К в i т к а. Марiє Iванiвно! Марусе! Зоре моя! Не катуйте мене своїм холодом! Не топчiть ногами!..

Л у ч и ц ь к а (ламає руки). Боже мiй! Iдiть, iдiть! Я молю вас… У менi щось надломилось…

К в i т к а. Не женiть мене! Я готовий зараз порвати своє зайве життя! Скажiть менi: "Умри!" — i умру, без вагання умру! Чи вiрите — нi спокою, нi сну… I день i нiч — все про вас… про тебе: очi заплющу — ти, розплющу — ти… Одна думка, одна гадка… Рибонько моя! (Падає на колiна, цiлує їй руки, колiна). Радiсть моя, щастя моє!

Л у ч и ц ь к а (боронячись, встає). Бога ради! Не то я пiду… Це зневага!

К в i т к а (рве собi волосся). А! Згибло все… Згинуло! Туди дорога й менi!

Л у ч и ц ь к а (за ним). Антоне Павловичу, на бога…

К в i т к а (бере за руку i шепотом). Тiкаймо звiдсiль… Я готовий на все… яку хочеш покуту…