Джоан Роулінг - Гаррі Поттер і орден Фенікса

Він сів на ліжку й уважно прислухався. Дурслі повернутися ще не могли, вони лише недавно поїхали, до того ж, він би почув гул мотора.

Кілька секунд було тихо, а тоді з'явилися голоси.

«Грабіжники», - подумав Гаррі, зіскакуючи з ліжка, та за мить збагнув, що грабіжники говорили б пошепки, а ті типи в кухні зовсім не дбали про тишу.

Він схопив з тумбочки чарівну паличку і став коло дверей, уважно прислухаючись. Коли наступної миті в замку щось клацнуло і двері відчинилися навстіж, Гаррі аж підстрибнув.

Гаррі стояв нерухомо, вдивляючись у темряву на сходовому майданчику й нашорошивши вуха, проте більше нічого не почув. Якусь мить повагався, а тоді швидко й безшелесно вислизнув на сходи.

Серце аж підскочило йому в грудях. Внизу, в напівтемряві коридору, стояли люди, чиї силуети вимальовувались у світлі ліхтарів, що проникало крізь скляні двері. їх було восьмеро чи дев'ятеро, наскільки він бачив, і всі вони дивилися на нього.

- Опусти паличку, хлопче, бо ще виколеш комусь око, - сказав хтось низьким і гаркавим голосом.

Гарріне серце несамовито закалатало. Він упізнав цей голос, та паличку не опустив.

- Професор Муді? - спитав невпевнено.

- Не знаю, який там з мене «професор», - прогарчав голос, - у мене ж так і не було змоги вас навчати, правда? Йди сюди, ми хочемо добре тебе роздивитися.

Гаррі трохи опустив чарівну паличку, й далі міцно стискаючи її в руках, але з місця не зрушив. Він не дарма був такий підозріливий. Гаррі дев'ять місяців вважав Дикозора Муді своїм викладачем, поки не з'ясувалося, що то був ніякий не Муді, а самозванець; і цей самозванець, перш ніж його викрили, намагався вбити Гаррі. Та не встиг він вирішити, що робити далі, як знизу озвався приглушений голос:

- Усе гаразд, Гаррі. Ми прийшли тебе забрати.

У Гаррі тьохнуло серце. Він знав і цей голос, хоч не чув його вже понад рік.

- П-професор Люпин? - недовірливо перепитав він. - Це ви?

- Чому ми стоїмо тут у пітьмі? - прозвучав третій, незнайомий жіночий голос. - Лумос.

Спалахнув кінчик чиєїсь чарівної палички, осяявши коридор магічним світлом. Гаррі кліпав очима. Люди юрмилися внизу біля сходів, напружено в нього вдивляючись, а дехто навіть повитягував шиї, щоб краще бачити.

Ремус Люпин стояв найближче до Гаррі. Люпин був іще доволі молодий, але вигляд мав стомлений і хворобливий. У нього побільшало сивини, відколи Гаррі востаннє з ним попрощався, а мантія була страшенно зношена й полатана. Одначе він широко всміхався Гаррі, котрий у відповідь силувано осміхнувся, незважаючи на шоковий стан.

- Овва, то він саме такий, як я собі й уявляла, - вигукнула відьма, що тримала вгорі свою запалену чарівну паличку. Вона здавалася наймолодшою; мала бліде серцеподібне обличчя, темні мерехтливі очі й коротке їжакувате волосся дикого фіолетового відтінку. - Здоров, Гаррі!

- Тепер я бачу, що ти мав на увазі, Ремусе, - низьким голосом неквапливо сказав лисий чорнобровий чарівник з золотою сережкою у вусі, що стояв десь позаду. - Хлопець - викапаний Джеймс.

- Крім очей, - хрипко додав якийсь чаклун зі сріблястим волоссям. - Очі Ліліні.

Дикозор Муді, що мав довге сиве волосся і дуже покалічений ніс, скоса, з підозрою зиркнув на Гаррі своїми різнокаліберними очима. Одне око в нього було маленьке чорне й блискуче, мов намистина, а друге - велике кругле й синьо-голубе: магічне око, що бачило крізь стіни, двері і навіть Дикозорову потилицю.

- Люпине, а ти впевнений, що це він? - прохрипів Муді. - Гарно ж буде, якщо ми приведемо з собою якогось смертежера, що видає себе за Гаррі. Треба спитати в нього щось таке, що знає тільки справжній Поттер. Хіба що у когось із вас є трохи сироватки правди.

- Гаррі, якої форми набирає твій патронус? - запитав Люпин.

- Оленя, - нервово відповів Гаррі.

- Це він, Дикозоре, - підтвердив Люпин.

Прекрасно усвідомлюючи, що всі на нього дивляться, Гаррі заховав чарівну паличку в задню кишеню джинсів і зійшов униз.

- Не ховай туди палички, хлопче! - загорлав Муді. - Ану ж вона спалахне? Бережися, бо й кращі за тебе чаклуни залишалися без сідниць!

- Ой, а хто саме залишився без сідниць? - жваво поцікавилась у Дикозора дівчина з фіолетовим волоссям.

- Немає значення, просто не носіть паличок у задніх кишенях! - прогарчав Дикозор. - Елементарні заходи безпеки. Тепер ніхто про це не дбає. - Він пошкандибав до кухні. - Я все бачу, - додав він роздратовано, коли дівчина закотила очі до стелі.

Люпин подав Гаррі руку і привітався.

- Як ти? - поцікавився він, пильно дивлячись на Гаррі.

- Д-добре...

Гаррі не міг повірити, що все відбувається насправді. Місяць він марно чекав хоч натяку, що його планують забрати з Прівіт-драйв, і раптом цілий натовп чаклунів любісінько ввалюється в будинок, ніби про це заздалегідь було домовлено. Він подивився на людей, що оточували Люпина. Ті й досі жадібно його розглядали. Гаррі раптом усвідомив, що за чотири дні він жодного разу не розчісувався.

- Я... вам пощастило, що немає Дурслів... - проказав він.

- Аякже, пощастило! - скривилася фіолетововолоса. - Це я їх виманила з дому. Відправила маґлівською поштою листа з повідомленням, що їх внесено до списку переможців всеанглійського конкурсу на кращий газон. От вони й поїхали на вручення нагород... принаймні вони так гадають.

Гаррі на мить уявив собі пику дядька Вернона, коли той з'ясує, що не існує ніяких конкурсів на кращий газон.

- То ми звідси заберемося, так? - запитав він. - Скоро?

- Зараз, - пояснив Люпин, - лише чекаємо сигналу.

- А куди? В «Барліг»? - з надією спитав Гаррі.

- Ні, не в «Барліг», - заперечив Люпин, підштовхуючи Гаррі до кухні. Решта чаклунів рушили слідом, і далі зацікавлено поглядаючи на Гаррі. - Надто ризиковано. Штаб-квартиру ми розмістили в місці, яке дуже нелегко виявити. На це пішла купа часу..

Дикозор Муді сидів тепер за кухонним столом, цмулячи щось зі своєї баклажки, а його магічне око крутилося навсібіч, розглядаючи різноманітні пристрої, що полегшували Дурслям побут.

- Це Аластор Муді, - відрекомендував його Люпин.

- Та я знаю, - ніяково озвався Гаррі. Було якось дивно знайомитися з тим, з ким начебто бачився цілий рік.

- А це Німфадора...

- Не називай мене Німфадорою, Ремусе,