Ірина Вільде - Сестри Річинські. (Книга друга. Частина друга)

Катериною Річинською ішли на зговір, то пана доктора не було поміж нами. Так чи ні? То навіщо нам пан доктор тепер? Пані Катруся мені пропонує чекати рік на мої гроші… А що б то було, якби я був тому рік запропонував таке саме пані Катрусі? Не всякі гроші люблять чекати, пані Катрусю… Якби гоноровий борг пана доктора Мажарина міг чекати рік, то панна Славця, аби Суліман такий здоровий був, давно була б уже панею докторовою. Якби борги доктора Безбородька могли чекати, то… що я буду багато говорити, коли пані Катруся самі розуміють… докторовою Безбородьковою була б сьогодні інша з сестер Річинських… Чого пані Катруся так іритуються? В її стані то не дуже безпечно… я говорю правду, і пані докторова знає, що я говорю правду. В чім справа?! І ще знаєте, пані докторова, що вам скаже Суліман? Він вам скаже, що гроші потрібні людині, яка їх не має. А коли чоловік гроші має, то що воно таке, ті гроші, що так псують людям нерви? Папірці, і все. Що я робив би з тими грішми, якби ви їх мені тепер виставили на стіл? Клозет виліпити, аби мені було веселіше на троні сидіти?

— Фільку! — з розпачем вигукнула Катерина. — Ти чуєш, що він собі дозволяє? Чого мовчиш?

Безбородько кліпнув маклерові, щоб той відповів і цим разом за нього.

— Що значить, чи пан доктор чують? А чому мали б не чути? Пан доктор, слава богу, при здорових змислах. Чи пан доктор чує? Хі… хі… пан доктор має собі кіно з нас, а пані докторова питає, чи пан доктор чує? Ух, мені аж сміятися треба з такої комедії… Тепер я скажу пані Катрусі… Пані докторова чує мене? Чує? То я прошу слухати, що каже Суліман: Рафаїлові ваших грошей не треба. Буде Нелька моя жінка, я ваше зобов'язання спалю на шабасовій свічці. Згорять всі ваші клопоти… підуть з димом. То буде добре, правда? Що мені гроші? Суліман має гроші. Це страшенно смішно… Мої євреї якби чули, що Суліманові гроші ні по чому, то пейси рвали б собі з сміху. «Маклеру не потрібні гроші» — хто таке видав? Але так єсть. Та за свої гроші я хочу мати те, чого хочу… За такі гроші, що вклав у ваш інтерес, пані докторова, я міг би мати панєнку з Варшави… пальчики облизувати. І теж католичку, і теж цурку ксьондза, хіба що ілегіміті торі[27]. Але нащо Суліманові того? Нащо мені панєнка з Варшави, коли моє серце хоче Нелюськи?

Катерина вже не переконує, а просить:

— Але зрозумійте, що це неможлива річ, Сулімане.

— Що значить — річ? Суліман хоче живої дівчини, а не речі…

— Це неможливо, — без протесту поправляється Катерина. — Чому ви такі вперті й не хочете зрозуміти цього?

— Ой панно Катрусю, пардон, пані докторова, чого це ви завзялися сьогодні смішити мене? Що значить — неможлива річ? В наш час? Ніби ви не знаєте, що у відродженій Польщі за гроші все можливе… У нас за гроші можна з дами зробити панну-правічку[28], як пан президент з своєї малжонки… Наша пані президентова прожила сім років з своїм першим чоловіком, ви ж знаєте, читали, з ад'ютантом пана президента, а тепер папа оголосив її вірго інтакта[29]. А ви кажете — неможлива річ!

Катерина встає, підходить до Сулімана і — о, диво! — кладе йому фамільярно руку на плече:

— Чому ви не хочете повірити мені, Суліман? Це дійсно… неможливо. Ви, може, чули одним вухом… мені прикро було про це вам говорити: Неля закохалася в того політичного в'язня… А ви знаєте, яка вона вперта й послідовна. Тому я вам говорю сердечно: справа безнадійна. Вона від свого не відступить… це її перше кохання. Тепер уже знаєте все…

— Ой перестаньте, — скидає безцеремонно маклер руку Катерини з свого плеча, — я вас прошу… Дайте мені спокій з тією платонічною любов'ю. Що значить Нелюська закохалася в хлопця в тюрмі? Я вас питаю, що це таке? Лизання цукерка крізь шибу? Як заставив би паню докторову лизати цукерок крізь шибу, скоро їй відхотілося б таких солодощів! Ким Нелюська закрутила собі голову? Тим… о… у криміналі, що не побачить волі, як мій покійний тато сонця? Він мені не риваль[30], пані докторова, аби я здоров був, що ні! Романтична мілосць?[31] Ой мені хоче сумно бути, що ви мене за такого дурника маєте. Покійний Аркадій був вищої думки про розум Сулімана. А котра панєнка перед шлюбом не захоплюється такими платонічними мілосцями? І що? — питаю. І пізніше ще більше любить мужа, ну, коли пізнає, що таке справжня любов, пані докторова мене розуміють? Панєнки так потребують вишумлюватись перед шлюбом, паничі трохи інакше… гм… До речі… маєте, пане доктор, поздоровлення від однієї сестрички милосердя з Волині.

— Не пригадую собі такої, — збрехав Безбородько.

— Не пригадуєте собі панну Валю? Ту, що в нашівськім шпиталі працювала?

— А… ту… щось, наче крізь сон…

— А чого ж вона має панові докторові снитись, коли пан доктор часто мав оказію бачити її наяві? Вона казала панові докторові файно кланятися…

Безбородько був певний, що маклер не зустрічався з Валечкою. Дивувався лише, звідкіль знає він про той зв'язок і з якою метою витягнув його на денне світло.

Катерина, на велике задоволення Безбородька, не надала жодної уваги репліці маклера. Так була зайнята її думка самим Суліманом.

— Зрозумійте нарешті, Суліман, я не хотіла б повторяти того, що вже раз вам сказала… ви — жид, а вона католичка. І до того ще дочка католицького священика. З священичого роду з коліна в коліно.

— Ой, — Суліман зробив характеристичний рух, начеб заслонявся перед ударом з боку Катерини, — сховайте, пані Катрусю, свої коліна, бо я їх дуже боюся! Що мені пані докторова буде говорити, то я навіть слухати не хочу. Весь світ знає, що Пілсудський був масоном, а хоронив його католицький біскуп… хоч трошки, ну, було непорозуміння у вищих сферах… А пані Пілсудська теж від нашої віри — і нічого… була панею президентовою Речі Посполитої Польської, а пані Катруся буде мені тут про коліна говорити…

— А, — знетерпеливилася Катерина, за що з місця згудила себе. — Як ви не розумієте, що вольно воєводзє, то не вольно тобє, смродзє!.. Що Суліман рівняє себе до Пілсудського чи Нелю до пані Пілсудської? — навмисне поставила знак рівняння між Річинськими і маклером. — Ви ж не