Іван Павлович Багряний - Розгром

витріщив очі розгублено. Розгубленість перейшла в мовчазне приголомшення…

ОЛЬГА:

— Скажіть, мамо, чи Ви баронеса, чи не баронеса?.. Я от Вас зву і титулую Баронесою!..

МАТИ посміхнулася, добрі зморшки, як промінчики, спалахнули на обличчі:

— Про мене, доню… Називай хоч горшком, дитино… Вечерять зараз давати?…

ОЛЬГА:

— Потім, мамо… Гаразд… Ідіть…

(мати вийшла)

11

Прочунявши, КАПКА дивно перевтілився. Раптом оскаженів, аж щелепи йому натряслися, став такий величний та грізний, мов би сам Матіс. Як не гримне враз по-салдафонськи, брутально:

— Як! Ви! Сміли!?!? Га!?. Що це?!.

ОЛЬГА скептично:

— Руіґ, руіґ, гер… долметчер!.. Сідайте…

Але КАПКА не сідав… Тон він знизив, але тільки тому, що його душила лють:

— Як ви сміли, га?!. (надів «кораблик», зухвало розходившись по кімнаті) — Ні!.. Як ви сміли??!.

ОЛЬГА, зблідши:

— Ви очевидно хочете сказати, як він смів, ваш шеф — культурна людина — на «чарівну жінку» вимахувати пужалном?.. І як ВИ смієте, денщик свого шефа — тут гримати?!!. Чи ви забули, що ви тільки денщик?..

КАПКА ще дужче закипів, аж порскав…

ОЛЬГА убійче мило:

— Не хвилюйтесь… Ваша лють — то звичайна плебейська лють, гер долметчер, і тільки… Сідайте!..

КАПКА гонористо задирає голову, роззявляє рота, щоб щось зухвале вимовити…

ОЛЬГА, глядячи пильно усторч, з убійчим спокоєм, так уїдливо, наче холодну воду ллючи:

— Гм… Може Ви мені поясните нарешті — в кого ж закохався ваш шеф? — у вас чи в мене?..

КАПКА знітився враз:

— Але…

— «Але» існує тільки для денщиків, а ваш шеф — володар… Чи не так?..

КАПКА, намагаючись триматися горою:

— Шеф… закохався в… баронесу…

ОЛЬГА презирливо:

— То йому так здається… То ми ще будемо бачити, пане… Як пак вас звати?..

— Капка!

— Сідайте, пане Капко… (і так іронічно, зумисне повторюючи банальність) — Хіба «любов не сильніша за все?» — це, вдається, у всіх романах і у всіх календарцях позаписувано… А раз так — то значить це вічна істина, сильніша за всі баронські титули і обов’язкова навіть для Матіса… Чи не так?!. (сміється).

КАПКА йорзав разгублено… А далі з розпукою.

— Боже… Що ж я йому скажу?!.

— Що хочете, після того, як розкажете все що чули й бачили.

— Але ж, пані!.. (і з несподіваним чуттям до господині) — Ні… Я не можу все розповісти… Це щось страшного… Він вас усіх повішає… І найперше…

— …І найперше — вас?

— І мене… Він мене прожене… Він візьме того москаля… Через вас москаль візьме гору!..

— Мені байдуже, котрий з денщиків візьме гору, пане…

КАПКА схопився:

— Пані!.. Ви забагато собі дозволяєте!.. (хвилюючись, пройшовся, зачепився очима за портрети на стіні, роздивляється їх всі підряд).

ОЛЬГА, зідхнула:

— Якщо припустити, що тут ви господар, то можливо.

КАПКА з несподіваним зухвальством; гонористо:

— Так. Я тут господар…

ОЛЬГА щиро вражена:

— Ого-о?!. Та-ак?.. І той москаль теж?.. Але ж, дозвольте — москаль старший чином… Гм… Хто ж ви?

КАПКА:

— Я? (і гордо, озирнувшись на всяк випадок кругом, а тоді з виключним апльомбом): — Українець!

ОЛЬГА:

— Не може бути!.. (оглянула пильно його уніформу і щиро.) — А я думала, що Ви і той москаль — теж представники герренфольку!..

КАПКА з тим самим апльомбом:

— Я завойовник!..

ОЛЬГА іронично:

— Бачу… Ви так говорите, як союзник Матіса…

— (гордо) — Яволь!..

— І москаль теж?.. (стомлено) — Ну, гаразд…. Тоді йдіть і розкажіть йому все, що тут бачили й чули… До-речі, звідки ви?

— (гордо) — З Европи!

ОЛЬГА хитає головою з щирим смутком:

— Боже мій… (тре чоло) — Якщо Ви з Европи, то звідки ж тоді ваш комплекс плебея?!..

КАПКА з пересторогою:

— Пані-і!!..

ОЛЬГА:

— Ідіть!..

КАПКА закипаючи:

— Але… Як Ви сміли брехати?!. Га?!. «Баронеса»!.

ОЛЬГА стомлено:

— Коли мова йде про мою матір, то немає такого титула, який би достатньо їй дорівнював… Очевидно ваш Матіс теж так думає про свою матір…

КАПКА погрозливо:

— Ну, добре… (застібається для виходу, враз пильно вшнипився очима в портрети, які до того розглядав недбало) — Гм… Скажіть, що це за портрети?..

ОЛЬГА байдуже:

— Ви ж «українець», то мусіли б знати…

— А все ж таки?..

— То — поляглі в боях… Друзі мого чоловіка… ГРИГОРІЙ КОСИНКА, ОЛЕКСА ВЛИЗЬКО, КОСТЬ БУРЕВІЙ… МАЙК ЙОГАНСЕН… МИКОЛА КУЛІШ… МИКОЛА ХВИЛЬОВИЙ…

— Що-о?!.. Га?!.. (як не скинеться КАПКА) — А-а… Чекіст!!.. Що вбив свою матір!!.. Ну, тепер все ясно… (зриває портрет) — Це все комуністична банда, значить… Га!!.

ОЛЬГА підходить, бере портрет ХВИЛЬОВОГО з рук і спокійно чіпляє знову на стіну…

а КАПКА кипить весь, шарпаючись:

— А-й-а… От що… українку з себе корчить!.. Ще й німецьку баронесу!.. Ах ти ж!!..

ОЛЬГА дивиться пильно йому в обличчя, думаючи вголос:

— «Цікаво, що сказав би москаль?..» — (і враз тупнула ногою, зірвавшись нагло з коректного тону): — Слухайте, ви, денщик!!. Солдат Швейк!..

(КАПКА змовк, а ОЛЬГА, важко дихаючи):

— Виконуйте, що Вам приказують! і не розсуждайте… (категорично, наказуюче): — Ідіть зараз до пана Матіса. І доложіть йому… Доложіть йому, що його «чарівна баронеса» не донька баронеси, а, як і він напевно, є лише донькою простої селянки, української селянки… І тим гордиться… От… Решта залежатиме від нього, як від культурної людини, добавте… А ще добавте… (глянула на портрети) — все що схочете добавте, що вам підкаже ваше сумління… Словом, доложіть йому все, як «культурний» «союзник» культурному «союзникові»…

(павза)

— А ще доложіть йому, хай він дасть вам по щелепах за те, що Ви сміли мене ображати… А ні, то я сама йому доложу… Геренфольк, що служить в денщиках, іноді заслуговує на те, щоб його били по щелепах… Ідіть!..

(КАПКА хотів щось сказати, але Ольга гостро, ще й тупнувши):

— Ідіть!!.

КАПКА вийшов. В дверях лише на мить зупинився, дивлячись на Ольгу з-під лоба понурими, ненавидящими очима, злорадно ощирився… Вийшов…

12

— Осел… — промовила не то з призирством, не то з жалем ОЛЬГА. Криво посміхнулась, похитавши головою сумно:

— Янгол «щастя»… Вістун і адвокат юберменшівського кохання…

І постукала в двері, за якими відбувалась операція.

13

Спершу вийшов ГРИЦЬ. Потім КАТРЯ з МАКСИМОМ.

МАКСИМ у чистій, білій полотняній сорочці, поголений, рука на чистім перев’язі, обвинена марлею…

ГРИЦЬ:

— Ну й довго він тобі морочив голову… Мабуть закохався прахвост… Ми вже й операцію зробили, над усім — над рукою й над бородою, й над цілим МАКСИМОМ… Ач який бравий!.. Тепер справжній комбриґ… А чого йому треба було тому прахвостові?..

ОЛЬГА сміється:

— Від новоявленого Ромео слуга… Від того Матіса ж…

КАТРЯ:

— Аж дві кульки було!.. Ось глянь — (показує на долоні дві кульки) — Німецькі… (завиває в папір і ховає в кишеню, до