Жозе Сарамаго - Сліпота

промисловості така ідея, поза всяким сумнівом не сподобається, вони вклали туди мільйони, У такому разі нам залишається божевільня, Так, сеньйоре міністр, нам залишається божевільня, Ну що ж, нехай буде божевільня, Крім того, хоч би з якого боку на неї глянути, саме божевільня забезпечує найліпші умови для утримання наших інтернованих, бо, крім того, що вона обнесена муром по всьому своєму периметру, вона має ту перевагу, що утворює два крила, одне з яких ми призначимо для сліпих у прямому значенні цього слова, а друге для підозрюваних, а крім того, там існує ще центральний корпус, який послужить, так би мовити, нічийною землею, через яку ті, хто осліп, переходитимуть і приєднуватимуться до сліпих, Я бачу тут проблему, Яку, сеньйоре міністр, Ми муситимемо тримати там персонал, який би відповідав за ці переселення, але навряд чи ми зможемо знайти добровольців, Не думаю, що в цьому виникне необхідність, сеньйоре міністр, Поясність, чому ви так вважаєте, У випадку людей, запідозрених у тому, що вони підхопили інфекцію сліпоти, яка має спостигнути їх раніше чи пізніше, можете, сеньйоре міністр, не сумніватися, що ті, хто поки що зберіг зір, негайно випхають зі свого середовища тих, хто його втратив, Ваша правда, І так само вони не приймуть до себе жодного сліпого, якому заманеться змінити місце свого перебування, Ви це добре обміркували, Дякую, сеньйоре міністр, Тож можемо починати, Починайте, даю вам картбланш.

Комісія діяла швидко й ефективно. До сутінок уже зібрали всіх сліпих, про яких було відомо, а також певну кількість тих, хто, як вважали, підхопив інфекцію, принаймні тих, кого пощастило виявити й схопити в домашньому середовищі та в місцях професійної діяльності тих, хто втратив зір. Першими переправили до порожнього будинку божевільні лікаря та його дружину. На вході несли варту солдати. Браму відчинили рівно настільки, щоб пропустити їх, і відразу зачинили за ними. Від брами до головних дверей будівлі була натягнута груба мотузка, що правила за перила, Зверніть трохи праворуч, там є мотузка, тримайтеся за неї й ідіть прямо вперед, прямо вперед, до сходинок, сходинок має бути шість, попередив їх сержант. Усередині будинку мотузка розділялася на дві, одна тяглася ліворуч, друга праворуч, сержант їм гукнув, Будьте уважні, ваша сторона — права. Однією рукою тягнучи валізу, жінка другою завела чоловіка до палати, розташованої найближче до входу. Вона була довга, як у стародавньому шпиталі, з двома рядами ліжок, пофарбованих у сірий колір, але фарба з яких уже наполовину облупилася. Покривала, простирадла й ковдри були такого самого кольору. Дружина провела чоловіка у глибину палати, посадила його на одне з ліжок і сказала йому, Сиди тут, на місці, а я піду подивлюся, що тут є. Там було кілька палат, довгі та вузькі коридори, кабінети, які очевидно належали лікарям, брудні нужники, невеличка кухня, яка досі не втратила запах їжі, зі столами, обтягнутими цинком, три келії, обклеєні ватою до висоти в три метри, а вище, до самої стелі, оббиті корком. За будівлею було обгороджене подвір'я з погано доглянутими деревами, чиї стовбури здавалися обдертими. Повсюди лежали купи сміття. Дружина лікаря повернулася в дім. У напіврозчиненій шафі вона побачила гамівні сорочки. Коли повернулася до чоловіка, то запитала в нього, Ти можеш собі уявити, куди вони нас запхали, Ні, До божевільні, пояснила вона, але він урвав їй мову, Ти не сліпа, я не хочу, щоб ти залишалася тут, Так, ти маєш рацію, я не сліпа, Я попрошу їх відвезти тебе додому, скажу, що ти їх одурила, аби залишитися зі мною, У цьому немає глузду, звідси вони тебе не почують, а якби й почули, то не звернули б уваги, Але ти бачиш, Не випадає сумніватися, що я теж осліпну через кілька днів, а може, навіть через хвилину, Іди звідси, благаю тебе, Не наполягай, бо солдати однаково не дозволять мені ступити бодай на одну сходинку, Я не можу тебе примусити, Атож, любове моя, не можеш, я залишуся тут, щоб допомагати тобі, а також іншим, яких сюди приведуть, але ти не кажи нікому, що я спроможна бачити, Про яких інших ти говориш, Ти ж не думаєш, що ми залишимося тут самі-одні, Божевілля якесь та й годі, Нема нічого дивного, адже ми перебуваємо у психлікарні.

Інших сліпих пригнали сюди цілою компанією. їх усіх захопили у власних будинках, одного за одним, водія автомобіля, який осліпнув найпершим, потім крадія, який його пограбував, дівчину в чорних окулярах, хлопчака, хворого на страбізм, — цього, щоправда, забрали не вдома, а з лікарні, куди його помістила мати. Мати з ним не приїхала, бо не була спроможна на ту хитрість, яку виявила дружина лікаря, коли оголосила себе сліпою, не бувши нею, вона була жінка проста й нездатна збрехати навіть задля власного добра. Вони увійшли до палати, спотикаючись, обмацуючи руками повітря, тут не було мотузки, яка допомагала б їм обирати напрямок руху, вони визначали його, боляче натикаючись на речі, хлопець плакав і кликав матір, а дівчина в чорних окулярах намагалася втішити його, Вона вже йде, вона вже йде, казала йому, а що очі їй затуляли чорні окуляри, то вона могла бути сліпою, а могла й не бути, інші обертали свої очі туди-сюди, нічого не бачачи, а що в неї очі були сховані за чорними окулярами й коли вона казала, твоя мати вже йде, вона йде, то здавалося вона й справді бачила, як у двері заходить опанована розпачем мати хлопчика. Дружина лікаря наблизила губи до чоловікового вуха й прошепотіла, Сюди увійшли четверо людей, жінка, двоє чоловіків і хлопчик, Опиши мені, який вигляд мають ті чоловіки, тихо запитав він. Вона їх описала, й він сказав, Першого я не знаю, а другий, за твоїм описом, схожий на того сліпого, який приходив до моєї консультації, Малий хворий на страбізм, а жінка прийшла в чорних окулярах і здається гарною, То вони обоє сюди потрапили. Через шум, який створили сліпі, сідаючи на тих місцях, які здалися їм зручними, вони не почули цього обміну словами й, певно, думали, що тут немає нікого, крім них, а що зір вони втратили зовсім недавно, то в них іще не розвинулася та спроможність чути, яка перевищує нормальний слух. Зрештою, дійшовши висновку, що не варто міняти щось певне на щось сумнівне, кожен із них сів на тому ліжку, на яке наштовхнувся, й чоловіки опинилися дуже близько один до одного, хоч і не знали про це. Тихим голосом