Ерік-Емманюель Шмітт - Мрійниця з Остенде

— В Африці?

— Саме це я й пояснила Ґійому.

«Моє дитинство минало в Чорній Африці на просторій віллі з колонами, де слуги намагалися захистити нас від неймовірної спеки шторами й вентиляторами, що в результаті забезпечувало лише задушливий затінок. Я народилася там, у Конґо, що було окрасою колоніальної Бельгійської імперії. Мій батько поїхав туди викладати літературу білій буржуазії Кіншаси, у салонах гарного товариства зустрів юну багату дівчину, закохався в неї і, хоч і не мав статку, а лише культуру, домігся згоди на одруження з нею. Мій прихід у світ призвів до відходу моєї матері, яка померла від пологів. Її я знала лише зі світлини, що стояла на піаніно, на якому вона грала, відтоді воно стояло закрите, величне й мовчазне, світлина невдовзі зблякла, і вже підлітком я розрізняла на ньому лише елеґантний крейдяний фантом. Батько був іще одним фантомом мого дитинства: він або сердився на мене, що я призвела до смерті його дружину, або мене зневажав, і не радував ні своєю присутністю, ні увагою. Розбагатівши за рахунок посагу моєї матері, він витрачав гроші на купівлю тисяч томів, зачинявся в бібліотеці й виходив відтіля лише на лекції.

Як кожна дитина, я, природно, вважала своє щоденне життя нормальним. Якщо час від часу я заздрила своїм товаришам, у яких були матері, нещасною я себе не вважала, бо була оточена годувальницями, які мали чуттєвий голос (зі смаком плоду) та ходили, погойдуючись, і веселими служницями, які насичували жалістю їхню до мене любов. Що ж до мого батька, то його самотність і байдужість сприяли тому, що я ним захоплювалась. Усі зусилля, яких я докладала в той час, мали перед собою одну мету: до нього наблизитися, з ним бути.

Я вирішила, як і він, ніжно любити книги. На початку свого читацького досвіду я запитувала себе, яке задоволення він відчуває, коли дістає мігрень, сидячи над тими дрібненькими чорними лініями; зазначу, що я почала з трактату з римської історії у п’ятнадцяти томах, потім випадково натрапила на романи Александра Дюма, захопилась Атосом, Арамісом і д’Артаньяном, і відтоді еволюціонувала до читачки, яку спершу просто грала. Кілька років потому, упевнившися, що я проковтую тисячі сторінок за тиждень, він вряди-годи вказував на якийсь шматок тексту пальцем і стомлено кидав: „Ось, спробуй-но оце“, і я з вдячністю накидалася на текст, немов би почула від батька: „Я тебе люблю“.

Коли мені виповнилося дванадцять, я помітила таке: упевнившись, що я лягла спати, батько зникав, інколи в сутінках, тоді, коли вже не міг викладати. Куди він ходив? Звідки він повертався за годину-другу, упокорений, майже усміхнений, зрідка навіть наспівуючи якусь мелодію. Я собі намріяла, що він фліртує з якоюсь жінкою, яка стане моєю другою мамою.

Я була недалека від істини: досить скоро я виявила, що він мені роздобув цілу армію мам! Батальйон жінок, з якими я подружуся… але я надто забігла вперед, зараз усе поясню.

Одного дня, коли він викрав із букета в їдальні квітку і ввіткнув її в бутоньєрку свого нового костюма, я пішла за ним назирці. Яким же було моє здивування, коли я констатувала, що, пройшовши якусь сотню метрів, він повернув на розі нашої вулиці і зайшов до вілли „Фіалка“.

Я благала служниць сказати, хто там живе. Вони вибухнули сміхом і відмовилися відповідати, потім, оскільки я від них не відставала, зрештою пояснили, що там бордель.

На щастя, Мопассан, один із моїх улюблених авторів, просвітив мене щодо існування таких установ, де в обмін на гроші жінки давали чоловікам насолоду; ще краще: тому що Мопассан не висловлював морального судження про заняття повій та зобразив їх з такою людяністю в „Булочці“ та „Домі Тельє“, він навчив мене їх поважати. Ба більше, те, що перо цього генія про них писало, якщо й не освятило, то облагородило ці створіння в моїх очах.

У такому стані духу я заявилася до борделю мадам Жорж. Що подумала ця огрядна рудоволоса жінка з золотими зубами, затягнута в сукні, пошиті за індивідуальним замовленням іще до того, як вона набрала вагу, коли там з’явилося дівча, яким я тоді була? Я цього ніколи не дізнаюсь. Хай там що, але відкинута її холодним прийомом, я взяла її наполегливістю, переконавши у своїй доброчесності: ні, я не шукаю в неї роботи; ні, я не прийшла стежити за батьком через ревнощі; ні, я не прийшла записувати прізвища клієнтів, аби повідомляти їхнім дружинам у Кіншасі.

— Навіщо ти тут? Що тебе сюди вабить? У тебе нездорова цікавість…

— Так, мадам, це цікавість, але я не бачу, що тут може бути нездорового. Я цікавлюся насолодою. Це якраз те, що ви тут пропонуєте?

— За гроші, це якраз те, що я тут надаю. Проте, для набуття знань існують зовсім інші місця.

— Хіба? Де? У мене вдома жінок немає, бо моя мама померла; няньки ставляться до мене, як до дівчиська; ніхто не хоче зі мною говорити! Мені потрібні жінки, справжні. Як ви і ваші дівчата.

На щастя, мадам Жорж шаліла від романів. Відтоді, як вона припинила віддаватися чоловікам, — або ж відтоді, як вони припинили її потребувати, — вона віддавалася оргіям читання. Даючи їй читати книги, яких у неї не було, обговорюючи їх із нею, я її задобрила і в якійсь неясній зоні її мозку перетворилася на дочку, яку вона хотіла би мати. Я, зі свого боку, віддавалася цій грі без лицемірства і захоплювалася мадам Жорж, точніше, світом мадам Жорж.

Оскільки вона вела комерцію, присвячену насолоді чоловіків, то їх вона не боялася.

— Не треба боятися чоловіків, маленька: вони потребують нас так само, як і ми їх. Немає жодних підстав принижуватися. Запам’ятай це.

З часом я отримала доступ до блакитного салону — кімнати, до якої жоден самець не мав права зайти. Дівчата відпочивали там у проміжку між клієнтами та базікали; тиждень за тижнем вони звикли до мене і припинили контролювати теми своїх розмов, і я нарешті відкрила, що відбувається між чоловіками й жінками, з усіма подробицями, в усіх варіаціях. Я вивчала любощі так, як армійський кашовар відкриває для себе гастрономію, перебуваючи на кухні.

Керуючись дружніми почуттями, одна з них дозволила мені дивитись у „віконце мадам“ — отвір, влаштований у кожній кімнаті, аби мадам могла наглядати за підозрілими клієнтами.

Отже, від дванадцяти до сімнадцяти років я сумлінно відвідувала бордель мадам